Коли виник театр одного актора? В античному театрі дію спочатку вів один актор, гру якого промовисто коментував хор. Але близько 500-х років до н.е. «батько трагедії» Есхіл вводить у свої твори другого актора, динамізуючи в такий спосіб попередню дію. Згодом інший майстер стародавньої трагедії — Софокл — вводить у спектакль ще одного, акторів стає троє. Ну, а потім уже почалося активне заселення театрального простору безліччю персонажів, і самотній голос першого актора потонув у гаморі діалогів, розмов, спілкувань, у яких формувалися театральні традиції. Але час показав, що «потонув» він, цей самотній голос, не остаточно. У різні періоди історії театру акторський монолог завжди сприймався як показник володіння професією, як найкращий вияв органіки, таланту. І як колись, в античні часи, єдиний актор змінював маски, являючись перед глядачем у новому образі, так і тепер сучасні актори, котрі працюють у мономистецтві, шукають шляхи розуміння природи сповідальності, обов’язкової для театру одного актора.
Своєрідною лабораторією таких пошуків став міжнародний фестиваль моноспектаклів «Відлуння», що традиційно проводиться навесні в Києві за сприяння Швейцарської культурної програми — Україна, Фонду сприяння розвитку мистецтв, Міністерства культури та мистецтв України, представництва в Україні Росзакордонцентру. Учетверте мініатюрна сцена затишного Театру «Колесо» ніби збільшувалася в масштабах, вміщуючи в себе мікрокосми одиноких, але самодостатніх акторських монологів. 13 спектаклів, 13 творчих одкровень, 13 відповідей на запитання — навіщо люди займаються мономистецтвом. Кожен драматичний спектакль — передусім текст, через який глядач сприймає те, що відбувається. У фестивалі брали участь актори різних країн, граючи своїми мовами. Саме на спектаклях без перекладу глядач мав змогу переконатися в силі акторського виконання й режисерського рішення. Польський актор М.Борткевич, представивши власну сценічну версію роману Т.Манна «Доктор Фаустус», як античний актор, що грав без надмірного реквізиту, «став на котурни» лише власної уяви й фантазії. Два стільці та бронзовий таз із паруючою водою, ситуація — актор і килимок посеред площі. Віртуозно перевтілюючись, актор створював на очах у глядача різні характери, примудряючись зробити зрозумілими і чужу мову, і незнайомі події. Переконливо переживали долі своїх героїв і Б.Елерс (Німеччина), яка зіграла останні дні есесівки Ельзи Кох, і С.Арєв (Македонія), що розповів про долю історичної особистості середньовіччя, пророка Василія. Рівність усіх людей перед Богом — думка, актуальна за всіх часів, проповідувалася Василієм, але як бути з фанатичними переконаннями вірної супутниці начальника Бухенвальда?
Тема війни прозвучала й у французькому спектаклі К.Лапска за романом В.Гроссмана «Життя і доля». Тут глядачеві було просто, на екрані йшли титри-переклад. Лише цим нагадуванням чудових рядків Гроссмана й був примітний спектакль, вирішений у манері поганого літературного спектаклю. Актриса статично просиділа на стільці й витратила годину сценічного часу, переказуючи роман французькою. Схожою ілюстрацією тексту вирізнявся і спектакль латвійського актора А.Маковскіса. Хаос думок, морок душі, самотність і непотрібність людини — лейтмотив роману Кольтеса. Просто озвучені його сторінки засвідчили відсутність режисерського вирішення такої благодатної теми. Гоголівські «Записки божевільного» — матеріал, який актори люблять особливо. Тут роздолля для демонстрування таланту і власного погляду на авторський текст. Естонець В.Рибніков зосередив увагу на співчутті й людяності Гоголя. Сучасна людина з базарною сумкою на коліщатах виходить на сцену, вступає в її паперове коло, виймає з сумки циліндр, пучок загострених пер, і перед нами розгортається трагічне життя Поприщина.
Єдина моноопера в програмі фестивалю — «Парасковія Жемчугова, графиня Шереметєва» у виконанні московської актриси О.Матвєєвої. На сцені панувала атмосфера ХVIII століття, жива музика, звучали вокальні твори з репертуару Жемчугової. Тендітна актриса, читаючи, ніби проживає рядки щоденників і листів дивовижної жінки. Яка вигадлива доля. Життя, як п’єса...
Спектаклі «Амок.P.S.» і «Леді Капулетті» у виконанні вірменського актора А.Казанчяна й молдавської актриси С.Фокши можна визначити саме цим «P.S.». Після подій, що відбулися в оригінальних творах, залишаються наодинці з собою герой новели Цвейга і героїня трагедії Шекспіра. Чи можна щось повернути, у чому звинуватити себе, як виправдатися? Ці запитання — емоційне поле спектаклів.
Українське мономистецтво було представлене чотирма спектаклями. Приємно відзначити: усі вони з розряду серйозних театральних пошуків. Г.Стефанова зробила спробу театралізувати роман О.Забужко, який набув розголосу, «Польові дослідження з українського сексу». У ньому — саме життя, життя без прикрас, розповідь епатуюча й відверта. В атмосферу легендарного будинку №13 на Андріївському узвозі ввів спектакль «Булгаковське рондо» у виконанні Т.Лемиш. Зріз епохи в історії про Київ-місто з цікавими режисерськими й виконавськими знахідками. Спектакль «Сон» львівської актриси «Театру у кошику» Л.Данильчук можна зарахувати до подій жанру мономистецтва. Незвична форма, інше, переакцентоване звучання класичних рядків, пошук нової театральної естетики, в якій переважає лаконічність та образність. Звичайна мітла стає в руках актриси, яка перевтілюється в усі химери шевченківського сновидіння, символом, що створює власну театральну асоціацію на теми найскладніших моментів історії України.
Гран-прі фестивалю здобув спектакль «Будемо жити, Моня Ц!» Харківського єврейського театру. Актор В.Бондаренко, узявши собі в партнери великих виразних ляльок, зумів передати ауру чудового пронизливого тексту Е.Севели, в якому навдивовижу органічно поєдналися гумор і трагедія, реальність і незбуті надії. У долі Моні Цацкеса, що потрапив у воєнне пекло 43-го, відбилася доля всього єврейського народу.
У одному з фестивальних спектаклів був момент, який щонайкраще передав дух театру — погляд у порожню раму, як у дзеркало. Що там, у Задзеркаллі сцени, у Задзеркаллі акторських душ? Чи зможуть побачити там щось глядачі, яким буде відлуння акторських монологів у майбутньому?