Проводячи огляд, піднявся на карниз, де стояли скульптури, і завмер... Під декількома шарами вапна, котрим їх забілювали, побачив справжній мармур! Тоді і прозрів. Кинулися шукати паркові скульптури. Ушкоджену статую лицаря (як передбачалося) без рук і голови знайшли в кропиві, а от бронзова скульптура хлопчика з дельфіном, яка прикрашала фонтан у парку, геть зникла. Було піднято по тривозі навіть міліцію, і вчасно, бо безцінну статую «Путто з дельфіном» (символічне зображення Афродіти) знайшли... у пункті прийому металобрухту, куди її здали усього за... 24 гривні. Щоправда, у дельфіна вже не було хвоста, а у хлопчика — одного крила. Скульптура належить одному з найвідоміших італійських скульпторів Андреа дель Верроккіо (1435—1488 рр.), у майстерні якого у Флоренції разом із багатьма відомими художниками навчався Леонардо да Вінчі. 1550 року відомий мистецтвознавець епохи Відродження Джорджо Вазарі назвав «Путто з дельфіном» серед п’яти кращих робіт майстра, саме вона принесла йому визнання і славу. Скульптуру замовив П’єтро Медічі для вілли Кореджі. Фігурку, знайдену в Старому Роздолі, відлито з форми оригіналу. Чи авторська це копія, поки невідомо, але, на думку фахівців, можна з упевненістю сказати, що це єдиний повтор, виконаний безпосередньо з форми майстра. Безумовно, працюючи над цим твором, скульптор, який жив у XV ст., звернувся до традицій еллінської пластики.
Та якщо «Путто з дельфіном» — пізніша копія у бронзі, що не різниться від оригіналу, то решта скульптур палацу Лянцкоронських у Старому Роздолі — оригінали, що датуються ІІ ст. до н.е. — ІІ ст. н. е. Щоправда, нині вони дуже ушкоджені — без голів, рук, інших деталей, які були на місці ще десять років тому...
Неподалік фонтана, під деревом, стояла мармурова постать лицаря. Мистецтвознавці вважали її роботою XVII ст., а виявилося, що це зображення бога війни Марса. Одна з копій римської скульптури — орієнтовно ІІ ст. н.е. Поповнилася колекція також постаттю жінки з жертовною чашею (ІІІ—ІІ ст. до н.е.), на жаль, голову її втрачено; постаттю юнака з книгою (голова — кінець І — початок ІІ ст. н. е., фігура —
ІІ—І ст. до н.е.); портретом невідомої римлянки (погруддя — І ст. до н.е., обличчя — початок ІІ ст. н.е.).
— Деякі роботи мають подвійне датування, — говорить Борис Возницький. — Римляни нерідко заміняли фрагменти давніх грецьких скульптур новими деталями. Це підтверджують ідентифіковані нами скульптури. Так, до давньої скульптури грекині було вмонтовано обличчя римлянки. У грецького хлопчика з книгою з’явилася римська голова більш молодого віку. Тоді це було нормальним явищем. Адже відомий в історії випадок, коли імператор Калігула наказав зняти голову зі скульптури Зевса Олімпійського і на її місце прикріпити зображення своєї власної голови.
Що стосується наукових досліджень сенсаційних знахідок, зроблено лише перші кроки. Основна робота попереду. Але вже сьогодні знайдені твори мистецтва оцінюються не менш ніж у 40 тис. дол. США. Як же потрапили вони в графський палац Лянцкоронських? Слід сказати, що Лянцкоронські були не першими власниками цієї території. Палац, побудований у XVII столітті, належав різним господарям, не раз перебудовувався, добудовувався. Відомо, що 1884 року його власник Карл-Антон Лянцкоронський організував наукову експедицію в Малу Азію для пошуків і вивчення грецької старовини. Очевидно, саме в результаті цієї експедиції в Старому Роздолі виявилися античні скульптури. А взагалі Лянцкоронські зібрали унікальну колекцію витворів європейського мистецтва, які у найглибшій таємниці зберігали в сейфі одного зі швейцарських банків. Коли ж необхідними були послуги реставратора, його везли до місця зберігання колекції із зав’язаними очима — щоб не запам’ятав дорогу. Остання з представників цього роду Кароліна Лянцкоронська живе зараз у Римі. Їй 102 роки. Чотири року тому вона подарувала свою колекцію європейського мистецтва королівським замкам у Польщі. А торік її фонд у Лондоні виділив 14 тис. дол. для музею східних культур у Золочівському замку на Львівщині, оскільки частина цінностей із палацу в Старому Роздолі тепер одержала там свою прописку.
Львівська знахідка античних скульптур за своєю значимістю дійсно безцінна. Не було б нічого дивного, якби подібні скульптури виявили в Італії, Греції чи навіть у Туреччині. Але в Україні, тим більше Західній?..
Нині найбільші музейні зібрання античної скульптури знаходяться в Римі. Чудові колекції зібрано також у Ватикані, Константинополі, Копенгагені. На території СНД — це Санкт-Петербург. За часів Петра І колекція поповнювалася експонатами, вивезеними з палаців і замків України, зокрема з Галичини. Лише кілька античних скульптур залишилося в музеях Києва й Одеси. Так, 1945 року Одеському музею передали три грецькі скульптури з графського палацу в Старому Роздолі.
Нинішні античні скульптури після їхнього дослідження та реставрації спочатку виставлять у Львівській галереї мистецтв, а потім вони займуть своє постійне місце в нещодавно відреставрованому і переданому галереї мистецтв палаці Потоцьких у Львові.
…Та це була не єдина сенсація минулого року. У день святкування католицького Різдва львів’янам було представлено й іншу унікальну знахідку — митру митрополита Андрея Шептицького, прикрашену перлами й діамантами. Ювелірна експертиза просто приголомшила: на митрі вісім великих діамантів і 150 справжніх річкових перлин. На жаль, частина прикрас митри, зокрема хрест, втрачено, хоча й у цьому варіанті дослідники стверджують, що знахідці немає ціни.
Як стало відомо, досить тривалий час митрополича митра зберігалася в одній львівській сім’ї. Потім її купив львівський підприємець і колекціонер, який, за його словами, не припускав, що митра має історичну цінність.
Першим, хто заговорив про те, що митра належить митрополиту Андрею Шептицькому, був викладач Львівської богословської академії та національного університету Андрій Юраш. Це підтверджував зображений на митрі герб Шептицьких. Архівісти, історики та мистецтвознавці підтвердили цю здогадку. Потім завідувач секцією релігієзнавства Львівського історичного архіву знайшла кілька фотографій, на яких митрополит Андрей був зображений саме в цій митрі. Швидше за все, митра належала ще його великим попередникам і родичам — галицьким митрополитам Атанасію і Льву Шептицьким і була подарована Андрею після того, як він посів Галицький митрополичий престол.
Нинішній власник митри подарував цю незвичайну знахідку Українській греко-католицькій церкві. Швидше за все, вона займе почесне місце в музеї митрополита Андрея Шептицького, який найближчим часом відкриється у Львові.