Українська столиця вперше приймала всесвітньо прославлений, найстаріший у світі Віденський оркестр - Wiener Philharmoniker.
Австрія - батьківщина симфонічного оркестру. Його традиційний склад закріпився завдяки творчості віденських класиків - Йозефа Гайдна, що створив на межі ХVІІІ-ХІX ст. понад сто симфоній, і його сучасників В.А. Моцарта й Людвіга ван Бетховена. В оркестр тієї епохи ввійшли парні інструменти: дерев'яні духові (флейта, гобой, кларнет, фагот) і мідні (труби, валторни). Їхніми партнерами були дві литаври й квінтет струнних - перші та другі скрипки, альт, віолончель і контрабас.
Із часом склад оркестру збагатився новими інструментами й розширився. До Києва приїхали понад сто музикантів. На сцені розміщувалися згідно з традиційним німецьким розсаджуванням. Перші й другі скрипки ліворуч і праворуч диригента, віолончелі й альти - у центрі, контрабаси - за першими скрипками. З 1842 р., коли диригент Отто Ніколаї заснував Віденський філармонічний, у ньому грають музиканти, які одночасно працюють у Віденській державній опері. Постійного диригента немає. Оркестр запрошує маститих маестро з
різних країн. Віденським філармонічним диригували Густав
Малер, Вільгельм Фуртвенглер, Карл Бем, Герберт фон Караян, Георг Шолті, Бернард Хайтінк, П'єр Булез, Леонард Бернстайн, Ріккардо Муті, Зубін Мета. Було приємно дізнатися, що в штаті оркестру Віденської опери і Wiener Philharmoniker - п'ятеро українців.
Почали з бешкетної, романтичної увертюри Франца Шуберта "Розамунда". Почули небесний спів і пританцьовування скрипок, мрійливі й чисті перегуки кларнета й гобоя, всю принадність і чарівність безсмерт-ної розмаїтості шубертівських мелодій.
Після виконання "Розамунди" на сцену зійшов піаніст Юхим Бронфман, який привіз до нас один із найкращих у своєму репертуарі творів - широко відомий Другий концерт Йоганнеса Брамса. Цей цикл - вершина німецького симфонізму другої половини XIX ст. Його чотири частини піаніст зіграв навдивовижу просто й виразно. Бронфман зізнається: для нього це найважчий, еталонний концерт. Але він прагне грати так, щоб усе здавалося легким, щоб звук був гарний.
Свідчу: технічна й звукова майстерність маестро Бронфмана прекрасні, й публіка провела артиста оваціями.
У другому відділенні гості знову звернулися до Брамса. У 1937 р. Арнольд Шенберг оркестрував його 1-й фортепіанний квартет соль мінор, написаний Брамсом 1861-го. Отриману оркестрову транскрипцію за її масштабність часто називають П'ятою симфонією Брамса. "Посилений" великим оркестром камерний твір став не кращим - значимішим, глибшим і у виконанні австрійських майстрів заграв усіма барвами, квартет заспівав, заіскрився.
Овації перевищили очікування. І хоча публіка була не підготовлена (аплодували після кожної частини всередині циклів), надзвичайно високий рівень, тонкість і вишукана ясність та простота стилю - форми, інтонації, тембрів - зачарували. Двогодинна програма сприймалася легко, гостей двічі викликали на біс. Музиканти не примусили себе упрошувати й блискуче зіграли романтично-палкий Перший угорський танець Брамса та іскрометну польку "Слава Угорщині" Йоганна Штрауса.
На жаль, ні в програмці, ні в закулісному радіо-конферансі не було згадано ім'я диригента Майкла Тілсона Томаса. І жодного слова анотації - ні про оркестр, ні про виконану програму. Маестро Майкл Тілсон Томас у 1988-1995 рр. очолював Лондонський симфонічний оркестр, і тепер він - його головний запрошений диригент. 1995 р. Тілсон Томас обійняв посаду головного диригента симфонічного оркестру Сан-Франциско (Каліфорнія). Американець - лауреат восьми Grammy. Чотири роки тому він організував збірний міжнародний оркестр користувачів мережі Youtube, що прославився на весь світ, і диригував ним у Карнегі-холі. З вини української сторони ім'я маестро залишилося таємницею майже для чотирьох тисяч слухачів. Прикро...
І все-таки ми стали свідками небаченого прориву на фронті менеджменту академічної музики: Україну вперше відвідав великий симфонічний оркестр найвищого рангу.