У цих досліджень складна доля. «Євангеліє...» виходило двічі — сербською мовою в Югославії та російською в США. Але тільки віднедавна обидві книги стали доступними широкому читачу (утім, уточнимо, «широкому» — як на нинішній час: 3,5 тис. примірників для літературознавчої роботи на початку ХХI століття — наклад цілком пристойний).
Ці праці унікальні з кількох причин. По-перше, досліднику вдалося зібрати й проаналізувати масу джерел, у тому числі книги, видані в XIX ст., котрі, як доводить дослідник, Булгаков не тільки знав, а й прямо чи побічно цитував у тексті свого роману. По-друге, сам Зеркалов належав до «покоління людей, котрі йдуть за булгаковським», яким ще були зрозумілі ідеї, думки, реалії минаючої епохи. Нарешті, не менш важливим є стиль викладу, обраний автором. Ось що пише з цього приводу сам учений: «У мене не було надії розв’язати відразу всі інтелектуальні головоломки, що містяться в романі. Все це визначило структуру роботи. Її виконано як розповідь про послідовне розв’язання головоломок — свого роду літературознавчий детектив».
Обидві книги читаються не сказати щоб зовсім уже легко, але — неодмінно з інтересом. Зеркалов не претендує на монополізацію істини і визнає, що здатний помилитися, однак його підхід і висновки в більшості випадків змушують як мінімум задуматися.
Перший том, «Євангеліє...», присвячений єршалаїмським главам «Майстра та Маргарити». Переказавши сюжет Євангелія, Зеркалов пропонує читачу порівняти Новий заповіт і «Майстра...», причому приділяє увагу однаковою мірою і подієвому ряду, і ключовим ідеям. Образи Понтія Пілата, Левія Матвія, Юди важливі в розшифровуванні Зеркаловим «Майстра...» нітрохи не менше, аніж образи новозаповітного Ісуса і булгаковського Єшуа. По суті, стверджує дослідник, Булгаков у своєму романі не просто створив чергову художню інтерпретацію історії про Христа. Це і полеміка з двома догматичними школами — ортодоксально-християнською та крайньою атеїстичною; це і спроба написати «книгу про книги», книгу про світ літератури, котрий був для Булгакова не менш реальним, аніж Росія 30-х років. Пошук цитованих джерел призводить Зеркалова до закономірного висновку: «весь роман складено із запозичень». Але це не плагіат, по всьому тексту розкидано чіткі «мітки», які для читача уважного є посиланнями до цілком конкретних джерел. (Уточнимо: для читача, сучасника Булгакова; зараз чимало з «першоджерел» «Майстра» не те що впізнати — знайти і прочитати не так уже легко, хоча письменник використовував переважно тексти, перекладені російською.)
«Дійсно, — пише Зеркалов, — «роман про Понтійського Пілата» втонув у джерелах. Якщо розкреслити його кольоровими олівцями, то на частку Булгакова залишаться стрілки, що з’єднують барву Євангелій із кольором Флавія, Тацита, Віппера, Фаррара тощо. Так, особистість Булгакова немов би розчинилася в матеріалі, але те ж сталося і з джерелами! Усередині роману Євангеліє набуло зовсім іншого образу, воно теж стало різнобарвним, загубилося в інших книгах. [...] Отримуємо таку картину: всі книги рівноправні, в тому числі і книга Булгакова. [...] Він оголосив літературою (виділено О.З.) весь масив книг, написаних про історію Христа, у тому числі саме Євангеліє. Воно різниться лише тим, що було першою за часом книгою. В іншому всі вони рівні. Вони пишуть одна про одну».
Тему взаємопроникнення і взаємовпливу джерел, віддзеркалювання, якщо хочете, продовжує «Етика...» — але тут уже дослідник звертається до «Майстра та Маргарити» загалом. Назва другого тому не випадкова: на думку Зеркалова, «у європейській культурі роман втілює етику, як церковна архітектура — ідею віри, а сонет — ідею кохання. Видатний роман є не лише подією в культурному житті; він значно більше, аніж просто крок уперед у літературному ремеслі».
Здавалося б, нехитрі істини, але пам’ятати про них — не значить втілювати в життя. Відкриваючи разом із Зеркаловим таємниці московських і єршалаїмських глав, виявляючи цілком чіткі «мітки»-покажчики на твори Достоєвського, Гете, Гріна, Едгара По, раптом усвідомлюєш, наскільки багатошаровим є роман Булгакова і наскільки не випадковими в ньому всі, навіть найдрібніші деталі. Чимало спостережень і висновків Зеркалова цікаві ще й з історичної точки зору: він роз’ясняє реалії тодішньої Москви, кимось забуті, для когось просто невідомі. І ще: мимоволі Зеркалов розкриває перед нами суть творчого методу Булгакова, прийоми, з допомогою яких Майстер органічно вплітав у тканину розповіді незліченні алюзії, посилання, «мітки» — не перетворюючи при цьому роман на строкате скопище цитат. То сильнішим є контраст із більшістю, якщо не з усіма сучасними вітчизняними романами. І з цього погляду книги Зеркалова — гарний підручник для письменників: не раз і назавжди вивірений алгоритм «створення шедевра», але моментальний знімок із творчої майстерні талановитого письменника.
Досить важливо, що сам Зеркалов аж ніяк не прагнув стати урівень із Майстром. Цінність своїх інтерпретацій він бачить лише в тім, що «вони виникли в мозку співвітчизника Булгакова, котрий належить до наступного покоління; тобто вони виправдані соціокультурно».
Втім, тут Зеркалов скромничає: ця надзвичайна людина виконала величезну роботу, отримані результати викликають повагу і перед ерудицією дослідника, і перед старанністю, дбайливістю, увагою, з якими Зеркалов аналізував «Майстра та Маргариту». Обидві книги безумовно заслуговують на те, щоб бути прочитаними не лише фахівцями-літературознавцями, а й усіма, кому цікава творчість Михайла Панасовича.
Александр Зеркалов. Евангелие Михаила Булгакова. — М.: Текст, 2003. — 190 с. — Наклад 2 000 прим. (серія «Коллекция/ТЕКСТ»/).
Александр Зеркалов. Этика Михаила Булгакова. — М.: Текст, 2004. — 240 с. — Наклад 3 500 прим. (серія «Коллекция/ТЕКСТ»/).