Завершився одинадцятий Львівський форум видавців. Книговидавці підрахували прибутки (адже в декого з них на Форумі розпродується чи не половина тиражів), читачі розпакували і почали читати закуплені на рік наперед книжки, письменники роз’їхалися по наступних літературних або навкололітературних імпрезах. Критики та журналісти, своєю чергою, перемили кістки всім нагороджувальникам, нагородженим і ненагородженим, всім, хто заслужив, не заслужив чи здобув, хто переміг, досягнув і кому вдалося, хто приїхав, відвідав і презентував, хто що зробив, не зробив і що варто було зробити. А Форум тим часом розміняв уже другий десяток, укотре ствердивши свою репутацію головної події книжкового року в Україні. Оргкомітет, підбивши підсумки, вже готується до наступного Форуму. Оголосили навіть дату проведення — 15—18 вересня 2005 року. Місце зустрічі змінити не можна — традиційно, Палац мистецтв. Про враження від одинадцятого Форуму видавців та про плани на майбутнє розповіла його президент Олександра Коваль.
— Пані Лесю, поділіться своїми враженнями від цьогорічного Форуму.
— Я задоволена, тому що майже всі заплановані заходи відбулися, не було великих скандалів, Коельо приїхав і щасливо поїхав. Найбільше, що мене втішило, це загальний позитивний настрій, море усміхнених облич, люди обнімають книжки, одне одного. Як сказав Сергій Жадан, «дзен і саторі». Думаю, все-таки ми робимо щось правильне й органічне. Не вигадане задля амбіцій, не скалькульоване задля високих прибутків, не штучно насаджене, придумане в якихось високих офіційних кабінетах, а саме те, що й само би зробилося, бо, власне, там і тим людям воно було вкрай потрібне... Тому все нам сприяє, і настрій з’являється! До речі, з кожним роком ми маємо все більше добровільних помічників — студентів, викладачів, бібліотекарів, які безкорисливо допомагають чим можуть, і за це їм велике спасибі, без них Форум провести б уже не вдалося. А особлива моя подяка — Сергієві, який прямо з вулиці подзвонив і запропонував нас безплатно возити на своїй машині стільки, скільки треба. Так і зробив. Як він ще умудрився побувати майже на всіх акціях та перезнайомитися мало не з усіма літераторами — геть не уявляю.
Мені завжди хотілося, щоб Форум був не тільки книжковим ярмарком, щоб це було не тільки спілкування українських видавців із продавцями, чи навіть із читачами, щоб це було чимось більшим — культурною акцією, до якої залучені дуже різні люди з різних мистецьких середовищ, які справді мають про що поговорити... Поки що у нас в основному відбуваються літературні акції, але, на мою думку, все йде до того, що до нас долучатимуться й інші види мистецтва.
— Чи зробили ви якісь висновки для себе після теперішнього Форуму, які могли б використати в подальшій роботі? Щось зміните, порівняно з тим, що було нині, чи, навпаки, залишите щось із нововведень?
— Це досить складне запитання. По-перше, справді минуло замало часу від самого Форуму, щоб можна було рефлексувати. Крім того, швидко і непередбачувано змінюється загальна ситуація: в галузі, в місті і в країні. Нам як організаторам доводиться думати насамперед про дуже прозаїчні речі — приміщення, перекриття вулиць, безпеку людей. Тому менше часу залишається на творчі речі — культурну складову Форуму. Мене, звісно, саме ця частина цікавить найбільше, а зосереджуватися треба на технічних проблемах, на вирішення яких ми, щиро кажучи, взагалі не маємо жодного впливу.
Звичайно, розвиватимемо літературний фестиваль, причому вже зрозуміло, що робити це варто за участі іноземних авторів. Комусь у Львові нинішнього року здалося, що було забагато поляків, а комусь — що росіяни були вже геть зайвими... Водночас, я вважаю, що це правильний напрям. Запрошуватимемо всіх, хто виявить бажання побувати на Форумі. Це ж не таємниця, що Україна нині не надто приваблива для іноземних видавців. Хоча ми й віримо, що місія видавця — несення культури і поза межі своєї країни, але все це пов’язано з великими фінансовими витратами, тому в невідомі країни видавець готовий їхати тільки тоді, коли він має із того якийсь зиск або ж йому такі подорожі і таку культурну місію оплачує держава. Тоді він її виконує, звісно, охоче і з радістю. Нинішнього року польський літературний фестиваль «Скрипти», як і вся польська присутність на Форумі, відбувся в межах Року Польщі в Україні, все було профінансовано, і досить щедро, польським урядом. Наступного року в них цього фінансування вже не буде, і хоча вони залишилися дуже задоволені й пообіцяли неодмінно приїжджати знову, чесно кажучи, я не вірю, що в такій кількості цей приїзд буде можливий. Хіба що вони справді побачили можливість заробити?...
Ось, наприклад, росіяни зголосилися самі, але в їхній натурі, мабуть, є якась потреба «експансії» на незайняті території. Я буду рада, якщо до нас і надалі приїжджатимуть відомі російські автори, і мені б не хотілося думати, що це викличе якийсь черговий потужний вал російськомовної літератури на наші голови...
— Поясніть, будь ласка, чому ви так песимістично ставитеся до перспектив української території як ринку для іноземного книговидавничого бізнесу. І іноземні, і українські літератори та видавці зазначають, що в Україні більш «читаючі» люди, ніж на Заході, і що українці досить активно цікавляться літературою.
— На жаль, я не знаю джерела даних про те, хто у світі читає більше, а хто менше. Загальноприйнятим є критерій випуску книг на душу населення, а тут Україні ой як далеко до цих «не читаючих» західних країн. Інші показники теж не на користь українців. Я ж спираюся на інформацію, яку несподівано для себе отримала на одному з останніх Франкфуртських книжкових ярмарків. Там щороку відбувається традиційна зустріч літературних агентів та менеджерів з авторських прав. За участь у конференції треба заплатити дуже серйозний внесок, тому українців там, звісно, немає, зате збираються топ-менеджери з найбільших і найпотужніших видавництв, які займаються купівлею і продажем прав на видання книжок у цілому світі. Того разу вони розробляли стратегію — які з «нових» країн є перспективними, щоб скеровувати і концентрувати там свої зусилля. Перспективною була визнана португальська мова і Бразилія; перспективним був визнаний Китай; а щодо України їхня стратегія звучала так: «Це — російськомовний простір». Тобто Україна в їхній свідомості однозначно є територією, приєднаною до Росії. І оскільки потужні російські видавництва дуже активно купують права, вони теж цей образ в уяві видавничої спільноти формують та підтримують. І в цьому вузькому професійному бізнесовому видавничому світі знають, що книжка, права на яку продаються на територію Росії чи «на територію СНД», як це заведено писати в угоді, так чи інакше в Україну потрапить, і особливих інших кроків, щоб її продати, робити не варто. Це, на жаль, сумна, але правда, і тому треба або нашим видавцям якось активніше діяти через міжнародні видавничі асоціації, з якимись нотами протесту виступати, на цю щорічну конференцію потрапляти з доповіддю, або ще щось придумати. Це повинна бути окрема стратегія, причому на якісь механізми державного втручання тут мало хто зважатиме — західні видавці не звикли, щоб держава втручалася в їхні справи. Тут повинен, радше, виникнути опір у самому українському видавничому середовищі. Мушу сказати, що велика вина, чи відповідальність, за те, що склалося, лежить і на українських видавцях, тому що на міжнародному ринку від початку треба було діяти активніше.
— Але українські видавці завжди можуть назвати причину на виправдання — неврегульованість українського законодавства у сфері видавничого бізнесу. Чи в таких умовах, на вашу думку, вони справді могли б бути більш активними?
— По-перше, не будемо змішувати проблему купівлі і продажу прав на міжнародному ринку з податковим законодавством в Україні. Це все-таки трохи різні речі. По-друге, якщо ми вже торкнулися законодавства, чи ви пам’ятаєте, з чого все це починалося, яким був основний аргумент видавців на користь того, щоб надати податкові пільги? Говорилося, що через відсутність пільг книжка стала дорожчою і недоступною для споживача. Саме це було основним аргументом. Те ж саме стверджували й видавці періодичної преси. Нині пільги повернули, і якщо ви уважно стежите за цінами, то ви могли б, напевне, сподіватися, що ціни знизяться, але нічого подібного не сталося. Тобто тут для мене не зовсім зрозуміло, за що ж усе-таки ми боролися, коли вимагали ці пільги. Принаймні для читачів і покупців книжки доступнішими не стали. Відповідно, виходить так, що в грі зацікавлені обидві граючі сторони: і держава, яка то дає, то забирає, потім знову дає, і тоді вже їй треба цілувати руки; і видавці, які потихеньку-помаленьку ціни на книжки підвищують до того рівня, яким він, зрештою, і повинен бути. Книжки не можуть бути занадто дешевими.
— Завершуючи тему про міжнародну книговидавничу стратегію і роль у ній українських видавців, розкажіть, будь ласка, про вашу участь у цьогорічному Франкфуртському книжковому ярмарку.
— Я їду до Франкфурта на запрошення організаторів ярмарку. У мене буде маленький інформаційний стенд, що міститиме тільки матеріали про Форум. Я намагатимуся запросити учасників з інших країн. Із самого початку ми спробували позиціонувати Форум як національну виставку з участю іноземних учасників. У Львові, на жаль, немає інфраструктури для проведення повноцінного міжнародного ярмарку. Але запрошувати якісь видавництва чи якісь культурні організації, фонди треба, і я це робитиму. Маю призначені переговори щодо участі німецьких видавництв, знову зустрінуся з поляками, зі словаками — починати треба з сусідів.
Маю намір говорити з колегами з Празького книжкового ярмарку, які виявили дуже цікаву ініціативу. Вони хочуть провести у Празі Симпозіум слов’янських літератур, і зробити це не одноразовою, а постійною акцією. Вони запросили нас як партнерів, і я погоджуся на це. На мою думку, саме такі кроки є отим двигуном, який може просунути українську літературу на Захід. Літератори з різних країн якось легко знаходять спільну мову, навіть якщо кожен із них говорить лише по-своєму. Згодом вони починають рекомендувати одне одного своїм видавцям, і так налагоджуються міжнародні видавничі контакти. Особисте знайомство — це найкращий спосіб просування літератури.
— Повертаючись до організаційних проблем Львівського форуму: чи є якась надія, що бодай малу частину з тих «прозаїчних» проблем, про які ви говорили, на себе перебере, скажімо, міська влада?
— Міська і обласна влада, власне, цим і тепер займається, щоправда, їй треба про це активно нагадувати. А щодо збільшення «масової» частки їхньої участі — про це треба дуже добре подумати. До мене останнім часом дзвонять видавці, стурбовані чутками, буцімто державні інституції мають намір перебрати, повністю або частково, організацію і проведення Форуму. Це несподіванка, тому що до мене ніхто з жодними офіційними чи неофіційними пропозиціями не звертався і нічого не пропонував. Не уявляю, звідки могли взятися ці чутки. Гадаю, якщо в когось виникне бажання допомогти — мене про це повідомлять, поцікавляться, які є проблеми... З року в рік я сама пропоную співпрацю, поки що жодного інтересу не виявляло ні Міністерство культури, ні Державний комітет телебачення та радіомовлення, можливо, тепер щось зміниться? Звісно, мені теж не віриться, що хтось раптом із доброго дива перебере на себе організацію Форуму видавців у Львові. Навіщо комусь це робити, адже Форум із самого початку виник як громадська і приватна ініціатива... Просто не уявляю, кому вигідно нас пересварити — адже ми всі робимо одну справу. Я, в будь-якому разі, воювати зі своєю державою не маю наміру, а просто робитиму далі те, що й робила... Львівська ж громада, сподіваюся, не дасть зашкодити Форуму, адже осінній Львів без паломництва людей книги вже неможливо уявити.
— Які реальні перспективи подальшого розвитку Форуму? Очевидно, що тих приміщень, які є нині, ледве вистачає, і з цим теж свого часу було пов’язано багато пліток — від переїзду Форуму до Києва і до розширення Форуму у часі. Що ви плануєте на найближчих кілька років?
— Я розглядаю кожну з цих можливостей — і ще безліч інших: кожна є більш або менш реальною. А може, нарешті з’явиться інвестор і побудує у Львові сучасний експоцентр...
— Чи ви плануєте дотримуватися тих нововведень, які були нинішнього року, — скасування номінацій і три склади журі: Академічна і навчальна рада та журі для літератури широкого профілю?
— Я маю намір розіслати анкети й дізнатися, що про це думають самі учасники конкурсу: адже хочеться, щоб людям були зрозумілі і механізм проведення конкурсу, і критерії оцінювання. Як на мене, я б і надалі не оцінювала книжок у номінаціях. Від них відмовилися, тому що поділ часто є досить умовним, і якщо вже бути послідовними, то номінацій мало б бути набагато більше. Це якимось чином девальвує нагороду. Крім того, ми ніколи не могли зібрати таке журі, щоб можна було належно оцінити кожну представлену книжку, а видавці почувалися справедливо ображеними, коли, наприклад, ніхто не звертав уваги на чудову книжку з фізіології чи з глибинного буріння. Бувало, що в одній номінації на конкурс надходило п’ять книжок, а в іншій — двісті. Тому рішення визначити певну кількість найкращих книжок Форуму, на мою думку, було правильним, з тим, що члени журі мали чітко сформулювати, за що саме нагороджена та чи інша книжка. Не знаю, з яких причин вони цього не зробили, але припускаю, що найбільше запитань і невдоволення викликало, власне, те, що не було обгрунтовано, чому вибрані саме ці книжки.
— Чи вважаєте ви справедливими зауваження щодо непродуманості програми акцій: багато презентацій для однієї цільової аудиторії збігалися в часі, — і чи маєте намір якось реагувати на них?
— Я реагуватиму таким чином: кожного, хто вважає, що потрібна координація, запрошую в координаційний комітет, а я із задоволенням впишу в програму все, що цей комітет запропонує. Якщо хтось думає, що видавця можна переконати змінити час презентації, бо подібна акція для тієї ж цільової аудиторії відбувається в той самий час, але в іншому місці, — його чекає велике розчарування. Аргументація така: «Це нормальна конкуренція, підуть туди, де цікавіше». Видавництво «Фоліо», яке, до речі, на Форумі провело близько тридцяти зустрічей із авторами, хоч як це дивно, теж проводило акції одночасно в різних місцях.
— Нинішнього року Форумові вдалося привернути до себе увагу набагато ширшого кола людей, ніж зазвичай, завдяки присутності Пауло Коельо на Форумі. Це, безумовно, додало Форуму пунктів, а з іншого боку — ви поставили дуже високу планку. Чи вдасться вам її втримати в майбутньому?
— Пауло Коельо — надзвичайно відкрита і прихильна до будь-яких пропозицій та ініціатив людина. Він сказав, що дуже задоволений візитом, йому дуже сподобалося спілкування, країна. Сказав, що напише кілька нарисів про Україну. А також що ми можемо в будь-якому разі розраховувати на його рекомендацію, коли звертатимемося до будь-кого з письменників; що він їм порадить приїхати на Форум. Отже, благословення Коельо ми вже маємо. З іншого боку, я мушу знову повернутися до прозаїчних речей: хто заплатить за ці візити? Нам пощастило, що видавництво «Софія» забезпечило організацію та фінансовий бік цього візиту. Тому наступного року це буде можливо, тільки якщо знайдеться зацікавлений спонсор. Я не думаю, що видавництво «Літопис», яке видає Умберто Еко, буде в змозі покрити витрати на його приїзд. А хотілося б запросити саме його...