«Французька весна в Україні» продовжує гамувати нашу хронічну нестачу мистецького життя. У Києві й Харкові відбулися спільні концерти гурту «Воплі Відоплясова» та французької музичної формації Bikini Machine.
Українській музиці явно бракує потужного інтернаціонального співробітництва із західними виконавцями на кшталт спільних проектів Ґорана Бреґовича та Кайі чи (з найновіших прикладів) співпраці культового в певних колах лондонського бенду The Tiger Lillies зі скандальним музичним угрупованням «Лєнінґрад». Тож звістка про майбутній концерт «Воплів Відоплясова» з мало кому відомою, але добряче розрекламованою французькою командою Bikini Machine одразу заінтригувала меломанів. З інформації про цю групу було зрозуміло, що в Україні про Bikini Machine знають набагато менше, ніж у Франції — про «Воплі Відоплясова». Це не дивно, адже, поруч із ветеранами українського року з
17-річним музичним стажем, Bikini Machine — просто немовлята: групу сформовано 2000 року, нещодавно вийшла її дебютна платівка під назвою Introduction to Bikini Machine. Крім того, вдалося дізнатися, що загадкові французи займаються оновленням музичної культури 60-х, оживляючи її сучасною електронікою. Повідомлялося, буцімто Олег Скрипка спільно зі своїми французькими друзями репетирує цілком неочікувану програму. Проте київський концерт у Будинку культури КПІ приніс зовсім інакші враження.
Поява на сцені музикантів із Bikini Machine розкрила всі таємниці. Одягнені в суворо-аскетичні чорні сорочки та чорні штани, вони аж ніяк не втілюють образ музичного бунтарства. Фронтмен Bikini Machine, невисокий брюнет на ім’я Фред, максимально демократизує образ поп-зірки. Його сценічний імідж — усереднений і впізнаваний. Жодного епатажу, жодних зайвих рухів: Фред — звичайний хлопець із курортного танцмайданчика. Його спокійна постава та ввічливе спілкування з публікою точно відповідають сьогоднішньому поглядові на «ідилічні шістдесяті», шістдесяті новомодних бікіні, музичної революції і безтурботної сексуальності. Музика Bikini Machine — справді незбагненна суміш давніх рок-н-ролу та диско із ультрасучасною електронікою, easy listening та ґрувом. Недарма у Франції їх називають «музичними Тарантіно»: так намішати в одному флаконі різних стилів і світоглядів та ще й одержати цілісний результат можуть лише справжні постмодерністи. З усього розмаїття музичних 60-х музиканти вподобали легковажну поп-музику, що була незамінним акомпанементом сексуальної революції. Та й назву свою вони запозичили з культового у ті роки фільму «Доктор Ґолдмайн і машина бікіні». Сьогодні, коли цінності «покоління квітів» успішно перетравлено, розсортовано й перетворено на низку «стилів життя на продаж», Bikini Machine безболісно переносить тодішні гедоністичні настрої у сучасність. Проте шістдесятницькі шлягери в сучасному виконанні вгадуються лише пунктирно, їхня музична тканина тоне в електронному вирі. Це перетворює давні мелодії на предмет гри музичними кліше.
Безтурботність цієї музики точно відповідає поводженню Фреда з музичними інструментами: не перестаючи співати, він міняє синтезатор на барабанну установку, награє на бубоні й тамтамах. Спостерігаючи його пересування по сцені, слухачі з іще більшою напругою чекають появи Олега Скрипки: ось хто покаже цьому піжонові, що таке справжня людина-оркестр! Довелося напружувати фантазію, аби уявити, як спокійний та врівноважений Фред виглядатиме поруч із вулканом позитивних емоцій на ім’я Олег Скрипка. Цікава мала б вийти суміш — французький інтеліґентний поп-аскетизм та нестримний шал українського фолку. Але не так сталося, як гадалося: через якусь годину запальної рок-н-рольної електронщини, коли найзатятіші з публіки, піддавшися ностальгійному драйву, вже почали зриватися зі своїх крісел, музиканти чемно подякували за увагу й пішли зі сцени, завбачливо оголосивши, що тепер, мовляв, перед вами виступатимуть «Воплі Відоплясова». Ось що таке «спільний концерт» по-нашому: мухи окремо, котлети окремо. По черзі себто. До того ж під час непомірно затяжної паузи між двома виступами частина публіки розчаровано пішла геть, а ті, хто залишився, встигли розгубити весь танцювальний драйв.
Та з появою на сцені Олега Скрипки градус усього, що відбувалося в БК КПІ, почав невмолимо зростати. Оголосивши концерт «вечором французько-української музичної дружби», Скрипка ніби зняв усі претензії до «спільної музичної програми». Зрештою, публіці вже було однаково: культовий український гурт нечасто тішить киян виступами такого формату, тож усі стоячі місця під сценою та у проходах скоро вщерть заповнилися танцюючим людом. Далі була злива гарного саунду, нестримної енергії й гострого гумору — словом, усього, чого чекають від кожного концерту «ВВ». Скрипка читав по-французькому цілі уривки зі своїх творів, перед виконанням пісні «Були на селі» змушував українських та французьких слухачів по черзі озвучувати вступні завивання, згодом навіть витягнув на сцену справжнього міліціянта, — одне слово, розважався як міг.
Коли пролунали неодмінні фінішні «Танці» у французькому варіанті, виявилося, що «ВВ» й Bikini Machine таки заспівають разом. Апогеєм українсько-французької музичної дружби стала всенародно любима «Весна». Щоправда, французьке le printemps аж ніяк не вкладалося в ритмічну структуру пісні, тож французам довелося обмежитись мелодичним підвиванням. Спільне виконання «Весни» вгамувало останніх незадоволених дійством осіб і змусило повірити в щасливе спільне майбутнє французько-українського рок-н-ролу.
...А насамкінець Скрипка озвучив шлягери Едіт Піаф та Шарля Азнавура. Хоча цього точно не опишеш — треба було чути.