Такі книжки — рідкість для вітчизняних книгарень, що рясніють переважно доробками в стилі сучукрліту або ж громіздкими дослідженнями з історії, культури чи історії культури…
Книжки без динаміки, трешу та властивих сьогоденній літературі іронійно-трагічних інтонацій. Утім, із такою внутрішньою напругою, що відчувається, вже коли береш до рук ошатного томика. Книжки, схожі на захоплюючі оповіді чи билини про стародавні часи.
Роман «Адепт» можна було б назвати філософським або історичним, якби не сюжетна насиченість пригодницького жанру. Він міг би бути релігійною провокацією, аби не документальна достовірність вірувань епохи.
«Адепт» — це роман про історію Русі часів Хазарії. Але в ньому не знайти розлогих роздумів про долю нації. Дрімучий язичницький дух Русі переданий через пригоди юного Ратибора — наділеного даром пророцтва жерця поганського Даждьбога. Як бранець войовничих варягів, як раб хазарського купця, як знаний лікар чи учень мудрія Мелхиседека, Ратибор намагається розгадувати таємницю символів та знаків і відкриває для себе все нові іпостасі Бога. І з кожним відкриттям нового обличчя Єдиного Ратибор змінює й своє ім’я. Тому «Адепт» — це ще й роман-пошук, сповнений метафізичних алюзій, численних підтекстів та майже біблійної мудрості.
Роман Єшкілєва і Гуцуляка взяв найкраще від, здавалося б, світових авторів, яких навряд чи можна ставити поруч: Борхеса, Кастанеди, Умберто Еко та Пауло Коельо. Водночас нестандартна концепція твору, глибина його подачі та блискуча самобутня мова наділяє роман рисами літератури елітарної.