У Південній Баварії представили сенсаційну прем'єру опери "Набукко" Джузеппе Верді. Диригент проекту - Айнарс Рубікіс, який раніше був одним із "фігурантів" гучного скандалу навколо новосибірського "Тангейзера".
Альпійське село Обераммергау, що в Південній Баварії, славиться не тільки своїми зворушливими будиночками з розписами у стилі люфтмалерай, писаними гірськими краєвидами та атмосферою теплого баварського добробуту. З 1634 р. кожні 10 років тут розігрують "Страсті Христові", в постановці яких беруть участь усі жителі села.
Passionsspiele - це гордість і головний туристичний магніт Обераммергау, а для багатьох виконавців-любителів, чий професійний рівень часто не дуже поступається майстерності колег із міських театрів, підготовка та виконання "Страстей" стає справою всього життя.
Спеціально для "Страстей" тут заснований чудовий хор, учасники якого виховуються на муніципальні кошти із самого дитинства. Головні персонажі теж обираються з місцевих жителів: навіть у цьому Обераммергау обходяться без запрошених знаменитостей.
Музику, на яку вже близько 200 років виконуються "Страсті", створив Рохус Дедлер - уродженець Обераммергау.
До 1930 р. Passionsspiele придбали власний простір на 4800 глядачів, який сьогодні має вигляд повноцінного фестивального театру й завдяки даху мінімально залежить від примх погоди.
З часом місцеві виконавці сягнули таких професійних висот, що демонструвати свої таланти лише раз на 10 років уже здавалося непростимим. З XVIII ст. у страсних "перервах" почали ставити п'єси на біблійні сюжети. Цю традицію відновив режисер Крістіан Штюкль, який очолює Oberammergauer Passionsspiele з 1987 р. й, відповідно, вже представив три постановки "Страстей" - 1990, 2000 й 2010 рр. Тепер він готується до їх сценічного втілення у 2020-му. З 2005 р. Штюкль ставить в Обераммергау драматичні спектаклі. 2015-й став роком першої оперної постановки у фестивальному театрі Обераммергау.
Для оперного дебюту вибрали оперу Джузеппе Верді "Набукко".
Крістіан Штюкль, на перший погляд, вибрав не надто зручний для постановки твір. Перша успішна (і третя в рамках усієї творчості) опера Верді, написана композитором після особистої трагедії - смерті дружини та дітей упродовж кількох тижнів, - ще досить неструнка за драматургією, в ній багато нелогічних ходів, і кожному режисеру доводиться докладати великих зусиль, щоб вибудувати дію в гармонійне ціле.
До того ж "Набукко" належить до числа найвідоміших творів, які представляють на Arena di Verona - найдавнішому й наймасштабнішому оперному open-air фестивалі світу.
Нинішнього року у Вероні блискуче реконструювали легендарну постановку Джанфранко Де Бозіо, який показав свою версію цієї опери в 1991 р.
Вибравши для першої оперної постановки в Обераммергау саме "Набукко", Штюкль продемонстрував діапазон своїх амбіцій. За форматом і місцевий Passionstheater з його альпійськими краєвидами (до речі, звуками теж: у третій дії прямо в театрі паралельно з оперою можна було насолоджуватися співом птахів перед заходом сонця), які не повністю закриваються стінами та дахом, і сама постановка перегукуються з концепцією оперних опен-ейрів.
Замахнувшись на одну з візитівок найбільшого фестивалю такого роду в античному амфітеатрі у Вероні, Штюкль, звісно ж, розумів, із чим йому доведеться конкурувати, й усвідомлено кинув творчий виклик. Як з'ясувалося, не прогадав: німецька критика радо констатувала, що відтепер місцеві оперомани можуть непогано заощадити на поїздці в Італію й подивитися постановку "Набукко", що нітрохи не поступається веронському виконанню, у Баварії.
Попри це, саму постановку Штюкль вирішив зробити досить стриманою за новаторськими ідеями. Позачасові колони-декорації, навіть - досить старомодно в контексті цієї постановки й тому несподівано - справжній кінь, на якому з'являється Набукко, абстрактні за часовими й географічними прив'язками костюми більшості персонажів (один із винятків - сучасне вбрання Фенени у стилі мілітарі). Як знак сучасності та вияв режисерської концепції - автомати Калашникова, що ними озброєні війська Навуходоносора.
Очевидно, режисер прагнув відтворити на сцені таку собі узагальнену картинку актуальних світових подій, вплітаючи їх у трагедію нападу вавилонського царя Набукко на Єрусалим.
Більшість німців побачили в цих автоматах натяк на події в Сирії. У представників інших країн виникали інші асоціації.
Ще один, і, швидше за все, визначальний, плюс для постановочної команди на користь "Набукко" - роль хору у творі. Невипадково Va', pensiero, хор єврейських вигнанців із третього акту, ще за життя Верді став неофіційним гімном Італії й залишається ним донині. Оперу часто називають драмою для хору: так майстерно виписані й драматургічно важливі в ній хорові епізоди.
Для Обераммергау, де навколо хору ось уже майже
400 років обертається життя всього села, можливість зробити головним персонажем хор - чудове рішення. Штюкль (теж народжений у цьому селі талантів) не помилився й тут: 180 хористів фестивального театру Обераммергау, посилені учасниками мотетного хору з Аммергау, місцевими жителями (які беруть участь у виконанні Страстей Христових) та запрошеними співаками з усього регіону під керуванням Маркуса Цвінка (прославлений хормейстер також родом звідси), стали сенсацією постановки.
Дивно злагоджений ансамбль і чарівна музикальність хору затьмили запрошених солістів - азербайджанця Евеза Абдуллу (Набукко), угорця Балінта Шабо (Захарія), росіянку Ірину Ріндзунер (Абігайль), француженку Вірджинію Веррез (Фенена) та ін.
Правда, солістів підвели мікрофони, які істотно спотворювали звук, особливо на прем'єрному виконанні.
Можливо, в умовах наполовину відкритого театрального залу без серйозної допомоги техніки й не обійтися, але в такому разі завдання звукорежисерів - усе-таки дозволити публіці чути голоси, а не просто гучний звук.
У підсилювачах губилися тембри, неможливо було скласти враження про щільність голосу, а деякі ансамблеві фрагменти замість складної тембральної гри перетворювалися на уніфікований і маловиразний звуковий плакат.
Проте виконанню в цілому вдалося зберегти високий рівень. Услід за хором зіркою південно-баварського "Набукко" став оркестр Нової філармонії Мюнхена під керуванням Айнарса Рубікіса. Цей латиський диригент - переможець Третього міжнародного конкурсу диригентів ім. Густава Малера (заснованого Бамберзьким симфонічним оркестром), володар NestlО Young Conductors Award на Зальцбурзькому фестивалі 2011 р. - недавно залишив посаду головного диригента і музичного керівника Новосибірського оперного театру. Причина - скандал, викликаний "Тангейзером" у постановці Тимофія Кулябіна.
На початку року громадськість, а потім і прокуратура звинуватили команду постановки в "навмисному публічному оскверненні релігійних символів" та "образі почуттів віруючих" (обурення віруючих викликав образ Ісуса, в який перевтілюється головний герой, насолоджуючись товариством богині кохання Венери). Оперу зняли з репертуару. Відбулася низка звільнень. Айнарс Рубікіс у своїй публічній заяві взяв усю відповідальність за постановку на себе й... залишив театр.
У Німеччині про цю історію знають, про "тиск із боку церкви" навіть згадується в офіційному прес-релізі "Набукко".
Німецький же режисер, а за ним і публіка, знайшли в Рубікісі нового кумира. Neue Philharmonie MЯnchen - молодіжний оркестр, у якому грають музиканти віком від 15 до 25 років із різних країн Європи (у тому числі з України). Перебуваючи в залі, неможливо повірити, що міцний ритмічний каркас, здатність акуратно йти за солістами й навіть за реакцією залу на кульмінації, об'ємне "густе" звучання (воно важливе для партитур Верді), одухотворені й бездоганні соло - все це справа рук зовсім молодих оркестрантів.
На прем'єрі на фінальний уклін весь оркестр викликали з ями на сцену. І відразу стало зрозуміло, хто герої вечора.