"Ранок. 9 травня. Венеція. Європа. Запам'ятайте. Це - час і місце для старту сміливого, амбітного, потужного мистецького проекту "Падаюча тінь "Мрії" на Сади Джардіні", в якому Україна опанує нову висоту. Літак "Мрія" з інформацією про українських художників та художниць на борту пролетить над Венецією. Так українське мистецтво потужно заявить про себе на 58-й Венеційській бієнале сучасного мистецтва", - написав 14 березня на своїй Facebook-сторінці президент Петро Порошенко.
Обіцяне не відбулося.
Вдруге поспіль Міністерство культури потурає порушенню затвердженого ним самим "Порядку відбору Куратора національного культурного проекту для представлення України на Венеціанській бієнале сучасного мистецтва". І вдруге - з сумним результатом. Виставляючи Україну країною, в котрій люди й відомства не вміють домовлятися, а президента Порошенка - безвідповідальним базікалом.
Звинувачувати в цьому художників об'єднання "Відкрита група", обраних кураторами української презентації, треба в останню чергу. Не зумівши реалізувати від початку запропоновану концепцію, вони все-таки спокусилися на можливість викусити окрайчик щастя, адже участь у Венеціанській бієнале неабияк додає ваги професійному резюме, тим більше неодноразова (для "ВГ" - вже третя). Відповідальність у цьому випадку лежить на Мінкульті та затвердженій ним конкурсній комісії.
Уже в самому "Порядку відбору" допущено грубі помилки, які сприяють плутанині та махінаціям. Починаючи з громіздкого формулювання "національний культурний проект". Венеціанська бієнале - найдавніший і досі найпрестижніший у світі форум сучасного мистецтва, в якому обов'язкове державне представництво. Називається це "національний павільйон". Бієнале - частина венеційської економіки, неодмінна умова для участі в ній - оренда палаццо, інших будов або майданчиків міста. Таким чином, кураторська пропозиція, котра не передбачає павільйону, автоматично має бути відхилена конкурсною комісією - як така, що не відповідає вимогам бієнале. Але саме єдина заявка, що концептуально відкидала формат павільйону, і перемогла цього разу в українському відборі.
"У нашій заявці, яку ми подавали в першому турі відбіркового конкурсу, не було павільйону. У другій заявці, яка вже виграла конкурс, теж. (...) Ми мусили погодитися на павільйон, щоб пройти реєстрацію. Ми дуже довго опиралися, перечитували документи, оскільки хотіли уникнути задіяння павільйону - не тільки через фінансові витрати, а й тому, що ця репрезентація тривалістю півроку руйнує цілісність проекту. Хоч би що ми виставили в павільйоні у Венеції, це відвертатиме увагу від головної події, від одномоментності, про яку ми говоримо", - заявив в інтерв'ю один із учасників "ВГ" Юрій Білей невдовзі після прес-конференції Мінкульту, яка представила переможців відбору в листопаді 2018 р.
Наповнення павільйону довелося придумувати на ходу. На згаданій прес-конференції ще один учасник "ВГ", Павло Ковач, описав його так: "Для нас дуже багато важить розвиток цього міфу, - що буде після цього прольоту. Те, що відбуватиметься в медіапросторі, впливатиме безпосередньо на те, що буде показано в павільйоні. Це не буде щось статичне".
14 березня на сайті Мінкульту з'явилася заява: "9 травня 2019 року опівдні найбільший вантажний літак у світі "Мрія" пролетить над Венецією та на кілька секунд відкине тінь на сади Джардіні. Усередині літака буде HDD-диск з інформацією про всіх нині живих художників і художниць України або художні колективи, які погодилися на участь у проекті. Для цього досить заповнити анкету. (...)
"Ми звертаємося до всіх українських художників, художниць і художніх груп із пропозицією стати частиною проекту в національному павільйоні України. Незважаючи на техніку, ідеї, освіту та вік, запрошуємо заповнити анкету й відкинути тінь "Мрії" на сади Джардіні, - кажуть куратори. - Наш проект присвячений переосмисленню поняття міфу, його значення і впливу на українське сучасне мистецтво. Розповідь про "Мрію" - це алегорична форма присутності у Венеції".
Що ж насправді бачить глядач українського павільйону на бієнале? Невелике темне приміщення перерізає екран, на якому поперемінно транслюються слайди із зображенням "Мрії" та комп'ютерного монтажу жорсткого диска з інформацією про "всіх художників України" в його вантажному відсіку. Навколо розставлено столи, за якими перформери зачитують складені для них кураторами тексти від імені таких персонажів: завод "Антонов", Мінкульт України, "Відкрита група", українська арт-спільнота, художник Арсен Савадов.
Ці тексти - мікс публічних заяв про проект, офіційного листування та фантазії команди "ВГ". Відвідувачі можуть підсісти за стіл до кожного з перформерів і докладніше розпитати його про ситуацію. Тільки зрозуміти, до чого вона на бієнале, причому тут сучасне мистецтво і в чому загальний смисл висловлювання, людині, не залученій у внутрішньоукраїнську навколомистецьку полеміку, неможливо. На пряме запитання, чи пролетів літак над Джардіні, перформерам велено відповідати ухильно: "Я чув його звук". Або: "Знайомі казали, що бачили проліт літака".
Полеміка навколо проекту в українському культурному середовищі насправді була жвавою. Вже на згадуваній прес-конференції лунали запитання, наскільки, взагалі, можливий проліт "Мрії" над Венецією, та ще й щоб було видно тінь, яку відкидає літак. Адже для цього треба отримати дозвіл від влади Венеції, повітряний простір якої суворо регламентований, домовитися про повітряні коридори з іншими європейськими країнами, розрахувати математично висоту й кут для тіні, передбачити погодні умови. Всі запитання залишилися без відповідей.
Але ніхто тоді не міг і припустити такого нахабства: виявляється, куратори й Мінкульт не домовилися навіть із представниками "Антонова". Незадовго до анонсованого на президентському рівні прольоту над Джардіні літак преспокійно став на планове техобслуговування.
Все це організатори приховували до відкриття бієнале, і недаремно. Затверджений Мінкультом "Порядок" передбачає: "Якщо через обставини нездоланної сили конкурсну кураторську пропозицію, котра посіла перше місце, не може бути реалізовано, міністр культури України - представник України може визначити національним культурним проектом і куратором національного культурного проекту, відповідно, конкурсну кураторську пропозицію та її автора, які посіли друге місце в конкурсному відборі".
І цей пункт Мінкульт порушує вдруге поспіль. Два роки тому переможцем конкурсного відбору виявився проект, який передбачав участь класика світового сучасного мистецтва Іллі Кабакова, уродженця Дніпропетровська та жителя Нью-Йорка, в оточенні художніх омажів його творчості від молодих українських художників. Кабаков відмовився, пославшись на слабке здоров'я, що не завадило його наступній масштабній ретроспективі в Москві. І замість того, аби, згідно зі своїми ж правилами, послати до Венеції проект, який посів друге місце, Мінкульт пішов на маніпуляції кураторів-переможців і членів відбіркової комісії, котрі запропонували замінити метра іншим - Борисом Михайловим, який народився в Харкові й живе в Берліні. Зроблений наспіх проект, що розвалювався візуально, викликав захоплені відгуки в давніх друзів Михайлова та симпатиків кураторів, але не більше.
Нинішнє рішення видається ще більш шулерським, оскільки з'явилося завдяки неодноразовому порушенню правил. Згідно з тим самим "Порядком відбору", його перший етап, котрий визначає переможця, має чіткі часові рамки. За цей період до відбіркової комісії надійшло лише дві заявки, що не дивно, зважаючи на практику продавлювання переможця, продемонстровану раніше. Серед них був очевидний проект-фаворит художника Арсена Савадова, запропонований групою кураторів. Але відбіркова комісія й Мінкульт вирішують, усупереч "Порядку", продовжити етап подачі конкурсних заявок. І тут уже вигулькує "ВГ" із фантасмагоричною ідеєю прольоту над Джардіні, яка отримала перше місце.
Тенденційно й те, що обговорення проектів відбувається в закритому режимі. Не передбачено навіть оголошення результатів рейтингового голосування. Член комісії, завідувачка відділу мистецтва ХХ - початку ХХІ ст. Національного художнього музею України Оксана Баршинова коментує це так: "Коли збирається будь-яка експертна група або журі, вони домовляються між собою, що всі розмови, всі обговорення, всі оцінки будуть конфіденційними. Тому що це, як кажуть, за гамбурзьким рахунком усе відбувається. Тобто ми часто називаємо речі своїми іменами". Така таємничість примушує засумніватися в незаангажованості експертів і не вкладається в європейські принципи прозорості роботи державних установ.
Обурений цілковитою необґрунтованістю реалізованості проекту "ВГ" Арсен Савадов дав окрему прес-конференцію - гнівну, емоційну й артистичну. Вона скидалася на перфоманс, у якому класик українського сучасного мистецтва залишився вірним собі: він був провокативний, жонглював смислами, образами, персоналіями, був некомфортний, самозакоханий, безкомпромісний. Художник - не держслужбовець, він може дозволити собі різкість висловлювань. Фрази з виступу Савадова прихильники "ВГ" розібрали на цитати, не випадково його образ з'являється і в перфомансі українського павільйону у Венеції. Неполіткоректністю Арсена намагалися відвернути увагу від факту неспроможності й неможливості прольоту "Мрії".
Сьогодні українські практики й теоретики мистецтва різного рівня інтелектуальної обдарованості - приятелі "ВГ" за преміями PinchucArtCentre, виставками там-таки і в клубі Closer, грантівськими програмами, спільно з ображеними колись самовпевненістю Савадова у професійній взаємодії, зливаються у виправдовувальному хорі. Мовляв, і не треба було ні польоту, ні літака, адже проект - про міф, а міф - про мрію. А ще - про метапозицію, про антиієрархічний пафос, про інституційну критику "бабусі бієнале".
На запитання, чи жалкує "ВГ", що "Мрія" не пролетіла, Павло Ковач демонструє щирість: "Вона не полетіла, і ми вперше почули про це в середині березня. Далі ми працювали над пошуком інших можливостей польоту й артикуляцією нового прочитання проекту у зв'язку з несподіваними обставинами. Коли ми вже точно дізналися, що літака не буде у Венеції, то в нас усе ще відбувалася боротьба між позицією художника і громадянина. (...) Якби ми сказали, що вона не полетить, нам могли б зірвати проект".
Митці перемогли громадян у "Відкритій групі", і це нормально. Митець живе своєю творчістю. Ненормально, що цьому сприяли, по-шулерському приховуючи інформацію й порушуючи власний "Порядок", працівники Міністерства культури, - їхню роботу фінансують громадяни, вони громадянам підзвітні і громадянами бути зобов'язані.
І як бути з тими 1143 художницями, художниками та художніми групами, які наївно заповнили анкети, відгукнувшись на заклик "ВГ" і Мінкульту? Як їм усвідомлювати, що жорсткого диска з інформацією про них ніхто так і не розмістив на борту літака, який і не планував пролітати над Джардіні у Венеції?
Про основний та інші проекти 58-ї Венеціанської бієнале - в наступному числі DT.UA.