Ностальгії не зрозуміє той, хто ніколи не залишав куточка землі, де народився. Я відчувала це, навіть коли залишала свій рідний Київ на два-три тижні. Мені усміхалася доля, я відвідала багато країн світу, але, пробувши тиждень, уже тужила за своїм теплим домом, за прекрасним та любимим Києвом. Навіть перебуваючи у неймовірно гарній Італії місяць як стипендіат Академії мистецтв СРСР, на кінець перебування я казала: «Додому, додому, додому». Я не змогла б прижитися на «найкращому грунті» ні Америки, ні Європи. Мені зрозумілі слова Богдана Которовича, який сказав: «Треба мати відвагу, щоб виїхати за кордон, але ще більшу відвагу треба мати, щоб залишитися тут». Ми залишаємося! Я розумію українців, своїх земляків, котрі покинули свою землю і живуть спогадами про свій край, звичаї, природу. І кожен дотик, нагадування про рідне минуле дає їм цілющу силу.
У місті Скоп’є в новому житловому районі, спорудженому після страшного землетрусу 1963 року, в оточенні екзотичних південних чинар, каштанів росте невелика ніжна верба. Її тут називають вербичка. Про неї добре дбають, її рясно поливали спекотними ранками й вечорами, щоб вона не всохла, а історія появи української верби така. У березні 1998 року в Києві проходила Міжнародна конференція: «Український килим. Генезис, іконографія, стилістика». Учасниками конференції були історики, мистецтвознавці та художники. Серед них і вчені з Македонії — Алла Качева з музею Скоп’є і — Марія Качека з музею Охрид. Виявилося, що Алла Качева родом з України, із Вінниччини.
Вона посадила поблизу свого будинку кілька гілочок верби. З трьох дві прижилися. До будь-якого дерева, куща в Македонії ставляться як до живої частинки природи. Місто Скоп’є лежить ніби в чаші — серед гір. Гори ті були безлісими, і ось на заклик Броз Тіто молодь засадила їхні схили деревами, і тепер, коли ви піднімаєтеся високо в гори до монастиря Святого Пантелеймона, вас оточує соковита буйна зелень.
Македонія — надзвичайна країна, батьківщина легендарного Олександра Македонського. Правда, та її частина, де народився Олександр Македонський, тепер у Греції, біля міста Салоніки. І не вщухають суперечки, кому належить герой, якому народові. Але, певне, він належить усьому світові. Як і мати Тереза, що народилася у Скоп’є. Достойний пам’ятник стоїть у парку. Але нас здивувало інше: у центрі міського майдану в тротуар вмонтовано бронзову плиту з написом — «Тут стояв будинок Матері Терези», і ніхто не ступає на цю плиту.
З 1991 року Македонія, що раніше входила до складу Югославії, стала незалежною республікою, але македонці вважаються спадкоємцями давніх македонців і слов’янських племен, які мешкали на цій території.
Гарна столиця Македонії — древнє місто Скоп’є, де зараз мешкає близько 600 тисяч населення, а всього в Македонії налічується близько 2 млн. чоловік. Місто багате на старожитності, та й нові житлові масиви гарні, неповторні.
Протягом усієї багатовікової історії місто будується. Катастрофічні землетруси відбувалися 518 року, 1515-го, а 1589-го місто спалили австрійці. 1963 року знову страшний землетрус, який пам’ятає наше покоління. І щоразу місто відроджувалося і ставало ще кращим. Попри численні природні руйнації й історичні завоювання (турецька неволя тривала понад п’ять століть, до 1912 року), залишилися шедеври зодчества — знамениті лазні Даут-Паші, Саат-Кула, мечеті біля Біт-базару, церкви Святого Спасіння (XVII ст.) у Скоп’є, Святого Пантелеймона (1164 р.) у с.Нерезі неподалік столиці, Святого Андрія
(1389 р.) у с.Матка, за дванадцять кілометрів від міста і багато інших. Всі ці споруди в чудовому стані, вони зберігають свою первозданність, дивовижне злиття з природою.
Македонці сумлінно оберігають кожен храм минулого, чи то мусульманський, чи християнський. У Скоп’є, та й у всіх інших містах, мечеті і церкви ХI—ХVIII століть і сучасні співіснують поруч, релігії також. Можливо, якесь протистояння є, але агресивності, на щастя, ми не бачили. Настає ранок або вечір, лунають дзвони православних соборів, у певний час — голос мулли.
У межах міста мало збереглося церков і мечетей після землетрусу, що зруйнував столицю на 80 відсотків. Та все ж саме культові споруди постраждали найменше. Краще будували?
Неподалік мечеті в старому місті стоїть церква Святого Спасіння (ми кажемо Спаса). Церква будувалася у XVIII столітті, тобто коли Македонія була під ярмом Туреччини. На той час жодні споруди не мали права перевищувати мечеть. Зодчі церкви Святого Спасіння знайшли вихід — вони заглибили церкву в грунт. Тож тодішніх «ідеологічних» канонів порушено не було. Церква невелика, скромна, з гарним іконописом, але особливо цінна ця церква іконостасом. Брати Філіповські із села Галичник протягом 1819—1824 рр. створили цей надзвичайний твір. Іконостас виконано із горіхового дерева, складне так зване сніцарське різьблення поєднує сюжетні біблійні сцени з орнаментальними мотивами. Вражає віртуозність побудови композиції і техніка виконання.
Особливо багато культових споруд — церков і монастирів — збереглося на півдні Македонії в районі міста Охрид.
Охрид лежить на березі озера Охрид (таких унікальних озер у світі три — Байкал у Росії, Охрид у Македонії та Вікторія в Африці). Охрид — найдавніший центр не лише македонської, а й світової культури та писемності. Про що свідчить пам’ятник Кирилу й Мефодію. У цьому ж місті творили й учні Кирила та Мефодія, Климент і Наум, яких разом з учителями введено до сонму святих. Нижче міської фортеці лежить монастир і церква Святого Климента. Климент — святий покровитель не лише Охрида, а й усієї православної македонської церкви, проголошеної на народному соборі 17—19 липня 1963 року автокефальною.
Охрид та околиці — це вражаючі музеї давньої архітектури: церква Святого Іоанна Богослова (XVI ст.), храм Святої Софії (XI), церква Святої Богородиці (XIII), монастир Святого Наума. Всі вони доглянуті, любовно зберігаються, і народ пишається своїм величним минулим. Нас вразило збереження пам’яток і розвиток культури. Македонці розуміють, що шанобливе ставлення до своєї культури, відповідно, викликатиме повагу й інших держав.
Після тяжкої руйнації 1963 року побудовано нові житлові квартали, гарні з комфортабельними квартирами (у македонців культ дому). Чудово сплановано громадські торгові й культурні центри у житлових районах. Розв’язано транспортні проблеми. Але будуються й нові храми. Після землетрусу 1963 р. у центрі Скоп’є побудовано нову церкву Святого Климентія. Цю церкву споруджено з використанням нових конструкцій і матеріалів. Моноліт із бетону надає нового звучання споруді, відсутня архаїка, духовність вирішується прогресними засобами. Відчуття свободи, легкості простору, що досягається за рахунок масштабності деталей храму. Церкву ідеально вписано в простір міського майдану.
Македонці розуміють, що збереження історичних пам’ятників, пам’яток мистецтва, будівництво нових — це золота жила держави, тобто приплив туристів, а отже, і поповнення бюджету. У кожному великому й малому містечку музеї в чудовому стані. Це гордість країни. Та й є чим пишатися. У Скоп’є багато музеїв, культурних центрів (у центральному виставковому залі влітку минулого року експонувалася моя виставка гобеленів). Вражає вирішення музею Скоп’є. Після руйнації 1963 року збереглася половина будинку вокзалу. Напівзруйнований будинок з уламками колон і деталей конструкцій так і стоїть. В уцілілій частині вокзалу розмістили музей міста. Співробітники називають його «музей у музеї». Вони створили експозицію історії Скоп’є на найвищому технічному й естетичному рівні. Головне, що організацію виставки брав на себе архітектор, а наповнення експонатами — наукові працівники. Грамотно, емоційно представлено експонати відділів археології, історії та сучасного мистецтва міста.
У цьому ж музеї на трьох поверхах проходять виставки македонських і закордонних митців. Що тішить, до виставок і метра, і молодого майстра-початківця обов’язково виходить каталог, і це не завдяки «потугам» митця. Ні, каталоги видає Міністерство культури. Пропаганду мистецтва бере на себе держава. Майже як у нас? Промовчу, бо на організацію більшості виставок в Україні Міністерство культури не може виділити грошей. Вони чомусь переважно йдуть на «шоу»...
Музей Скоп’є організовано в масштабах міста, але музей Македонії, розміщений у старій, історичній частині міста, — це гордість країни. Мабуть, один із кращих сучасних музеїв Європи. Архітектор вирішував ансамбль, заснований на традиції балканської архітектури, але тільки легким натяком, у цілому це витвір сучасної архітектури. Підкоряє експозиція всіх розділів: археології, історії, іконографії, народного костюма. Народний костюм особливо нас вразив, бо ми побачили багато спільного з нашим українським, особливо західних областей. Експозиція розкриває країну Європи, що існує з часів неоліту. Тут експонуються унікальні теракотові ікони II—III століть, нещодавно виявлені в давньому поселенні Виничко Кале у Східній Македонії. Чудово подано ікони й фрески православних церков Македонії. Копії фресок майстерно виконали кращі художники Македонії, вони мають авторство, скромно зазначено, коли і хто виконав копію. Оригінали всі «на місцях» — у церквах, монастирях. Вони не закриті, доступні для вивчення, для насолоди. Як велично, гарно звучать вони в інтер’єрах, особливо під час концертів у Святій Софії в Охриді, де кожні два роки проходять фестивалі «Охридське літо». А участь у них беруть найкращі оркестри і театри світу. Пощастило й нам послухати кращих французів — квартет і росіян — оркестр «Вівальді». Але, на жаль, кращих наших українських не було. А шкода, адже достойних багато. Народ любить ці вечори, радує на них присутність молоді.
Молодь — особлива стаття. Нас вразила відсутність агресивності, грубості, обличчя прояснені, чисті. Ввечері за столиками кафе, а їх безліч, молоді пари чи компанії мирно розмовляють за пляшкою кока-коли чи соку, спиртних напоїв немає.
Македонці люблять говорити: «Ноу проблем!». Чи так це? Сьогодні труднощів багато. Вони вважають, що пенсія мала, — 150 доларів. Тяжко, особливо інтелігенції.
Сьогодні тяжко. А завтра? Македонія сьогодні бореться за завтрашній день, за збереження кордонів, які багато хто вважає неміцними. За збереження своєї культури сьогодні і розквіт — завтра. На телеекранах не побачите американських фільмів з убивствами, вульгарної реклами, розгнузданої естради. Отже, завтра в поведінці молоді не переважатиме агресивність. Бореться за залучення більшої кількості туристів, а отже, поповнення бюджету країни. Другий канал Македонії, що веде мовлення на Європу, показує лише програми історії, археології, архітектури, народної творчості, сучасного мистецтва.
Македонія сьогодні бореться за збереження й розвиток своєї промисловості. Отже, завтра в цій країні буде менше безробітних. Недавно відбулися вибори нового парламенту, який прагне завтра працювати краще, аніж сьогодні.