Уперше в українському інформаційному просторі сценічний персонаж Вася Обломов (у житті - Василь Гончаров) засвітився рівно через тиждень після арешту Юлії Тимошенко. Коли в російському інтернет-проекті "Гражданин поэт", як реакція на цю подію, з'явився ролик "Хій". У якому актор Михайло Єфремов від імені Гоголя читав реп на слова Дмитра Бикова і музику Васі Обломова. Потім Обломова запросили в новорічну програму "Великої політики", де він видав у ефірі кілька хітів. І ось перші живі концерти в Україні - у Києві, Харкові та Донецьку, і перше інтерв'ю українським ЗМІ.
- Василю, на етапі пісні "Еду в Магадан" ви для влади небезпеки нібито не становили. Так, стьоб над поганими реаліями російського життя, але без політики. А ось коли ви спочатку з'явилися в проекті "Гражданин поэт", а потім ще й заспівали в компанії "ворогів народу" - Леоніда Парфьонова та Ксенії Собчак, то порушили табу на критику російської влади. Насамперед самого Путіна. І це була вже гра на межі фолу...
- Та не було ніякого фолу.
- А як ви опинилися в проекті "Гражданин поэт"?
- Історія почалася з того, що Михайло Олегович Єфремов знявся у кліпі на мою пісню "Унылое говно". А потім мені зателефонували і сказали, що Дмитро Биков склав реп від імені Гоголя з приводу арешту Юлії Тимошенко під назвою "Хій", і їм потрібна музика. Ну я заявку й виконав, музику написав...
- Номер, як на мене, блискучий. Сам авторський рефрен із чортом чого вартий... Як там було: "Черт тебя выдумал, пани Тимошенко, а черта выдумал Гоголь Н.В.", з переходом на слова "Черт его выдумал, того Януковича, а черта -Гоголь, а Гоголя - черт", і фіналом: "Эх, Путин, Путин, кто тебя выдумал? Точно не Гоголь, Гоголь бы не смог"... До речі, цей кліп у нас тоді крутили на всіх телеканалах, що вочевидь додало "Гражданину поэту" чимало шанувальників в Україні.
- До речі, на похоронах "Гражданина поэта" 5 березня минулого року був великий концерт, і я виконував "Хій" замість Єфремова. А потім був запущений новий проект - "Господин хороший", у якому з березня я щотижня роблю музичний номер за новинами тижня, що минає. Крайній номер - це історія про 90 мільярдів тонн лайна, випадково виявлених у Росії...
- До речі, а звідки у вас такий потяг до копрофілії?
- Так виходить. Ми самі над цим сміємося. Але в даному разі новина народила себе сама.
- Я не про цю новину. Я про те, що копрофільські мотиви взагалі проходять через вашу творчість тонкою червоною лінією... Що, все так погано?
- Ну, пісню "Любит наш народ всякое говно" ми написали спільно зі Шнуром. А "Унылое говно" - це усталений інтернет-мем. Словосполучення, з якого нічого не можна викинути. Так вийшло. І я нічого незвичайного в цьому не бачу. А історія про те, що в Росії виявилося 90 мільярдів тонн відходів, які не мають власника, прямо сама просилася на фекальний приспів.
- І все-таки, ви хочете сказати, що взагалі не відчуваєте пресингу? Попри все бажання, в це важко повірити.
- А що ви маєте на увазі під пресингом? Тиск на мене особисто?
- Так.
- Все надто складно влаштовано. Якщо йдеться про заборони, то, щоб мене десь забороняти, спочатку мене мали десь дозволити. Оскільки ж я здебільшого існую в Інтернеті, то медіа-простору особливо й не потребую. Так, у певні моменти я бував гостем якихось програм на різних каналах. Але епізодично. І для того, щоб мені перекрити кисень, мені його треба було спочатку дати. Оскільки ж мені його ніхто не давав, то й перекривати нічого. Я просто залишаю за собою право мати власну думку з приводу того, що відбувається в країні, і висловлювати її у будь-який зручний для мене спосіб.
- Я чого кажу про пресинг. Наприклад, про те, як йому перекривали кисень і скасовували концерти торік, мені розповідав Юрій Шевчук...
- Сам бачив, як йому в Омську скасували концерт. У мене теж бували такі випадки. Але генеральної лінії згори типу відмашки: "Усім мочити Шевчука або Обломова!" я не бачу. Адже найстрашніше - це самоцензура. Ось на місцях і діють за принципом "хоч би чогось не сталося". Звідси й народжуються ідеї "А візьмімо й не даймо йому генератора"... Або "А проведімо в цьому залі якийсь важливий міський захід"... Як це було в тому ж Омську, де влада раптом вирішила весь тиждень проводити в залі, де мав виступати Шевчук, конкурс КВК... Ну був випадок, коли я ставив на одному федеральному радіоканалі пісню про Дмитра Медведєва, і після цього програму закривали й звільняли ведучих. Але це поодинокі колізії. І значною мірою все залежить від якихось місцевих ідіотів. Перед президентськими виборами до організаторів мого концерту, не пригадую, в Самарі чи Саратові, приходили якісь люди й запитували - навіщо ви його везете саме тепер? Ну так у людей на місцях заточена свідомість. Хоча мудра влада взагалі не повинна реагувати на художні висловлювання на свою адресу. Адже якщо влада реагує на пісні, це ж нерозумно.
- Правильно - влада має бути мудрою. Але ж ви пішли ще далі. Крім перших осіб держави, зачепили ще й такий неслабкий інститут як Російська православна церква.
- Якщо ви маєте на увазі "Рэп-молебен", який ми наприкінці минулого року виконали з Парфьоновим і Собчак, то це був просто перелік російських подій за підсумками року.
- Так-так. Не перемога Путіна на виборах або його політ зі стерхами, а саме історія з Pussy Riot та дорогими годинниками патріарха Кирила.
- Але ж це все - чиста правда. Хіба що в контексті абсурду й ідіотизму.
- Вам за годинники патріарха не погрожували, скажімо, анафемою? Головний ідеолог РПЦ Чаплін на вас не наїжджав?
- Ну у нас же світська держава... (сміється)... За ідеєю... Я розумію, що рівень абсурду зашкалює, але хто він такий, щоб мені щось казати...
- І в Держдумі звідкись виникають законопроекти типу захисту почуттів віруючих...
- Ну, по-перше, цього закону ще не прийняли. А по-друге, і в нас, і у вас, в Україні, політика давно перетворилася на ток-шоу. І судові процеси в Росії - це теж реаліті-шоу. Давайте всі спостерігати, як відбувається несправедливість. А заодно подивимося, як довго люди готові за цим просто
спостерігати. А "Рэп-молебен" вийшов веселим, і не більше. Для новорічної програми на телеканалі "Дождь". Мені ж не конче просто тролити владу,
головне - щоб виходило і весело, і добре...
- Ну так. У рядку про "виправлення" Pussy Riot "путем православного тюремного заключения" ну ніякого тролінгу влади... Ок. Відійдімо від політики. Скажіть, а яка поезія зробила з Василя Гончарова Васю Обломова?
- Пушкін - це наше все. Маяковський... Бродський... Хоча я не люблю, коли мене називають поетом. Це не до мене.
- Я вас поетом не називав...
- Просто так кажуть багато хто. А повертаючись до поезії - то мені не подобаються поети, які демонструють майстерність саме віршування. Ти читаєш вірш і розумієш, що майстер дуже довго працював над римою, що це дуже крута конструкція. А мені завжди імпонувала суть.
- А, скажімо, чи близький вам за духом Висоцький?...
- Мені не зовсім близька історія пісні під гітару, бардівської пісні. Я визнаю, що це дуже талановито, але мені набагато ближчі платівки Висоцького в супроводі оркестру Гараняна. Або французькі записи, де йому акомпанують паризькі музиканти. Можна, до речі, говорити й про російський рок. Адже там теж повно класних пісень... Візьміть того ж Іллю Кормільцева... Знову ж, є як погані, так і хороші пісні. Я б сказав, пісні на всі часи. Я їх і сьогодні слухаю. А коли спілкуюся з цими хлопцями, тобто дядьками, з трепетом розумію, що ось він співав свої пісні, коли я був ще пацаном. Коли я працював зі Славою Бутусовим, і ми записували альбом, то постійно ловив себе на думці, що ось це він написав "Goodbyе, America" і все інше... Дуже трепетний стан...
- А що, на ваш погляд, відбувається сьогодні в російському рок-світі? Ви сказали про Бутусова - і відразу згадалася вся потужність російського року тих часів: від Цоя до Шевчука. Чи не здається вам, що певною мірою перервався зв'язок часів? Бо попса дедалі сильніша, а ось із альтернативою - проблеми очевидні.
- Мені здається, що в той момент, коли зникли заборони, більшості просто ні про що стало говорити. А попса, чиїм основним завданням була й залишається розвага, продовжувала розважати. Ось рок-музиканти свої позиції й розгубили. У мене відчуття, що все померло. Якось скисло, стало надто нудно. Нових пісень з'являється дедалі менше. Причому це стосується не тільки російської, а й зарубіжної, тієї ж британської рок-музики. Усі групи страшенно передбачувані. Я можу запросто сказати, який акорд вони візьмуть далі.
- Що, і там також "унылое говно"?
- Не те щоб воно, але все якось не так. Все якось надто гладко. Ось була хвиля нового російського року на початку 2000-х. Коли з'явився той-таки "Мумій Троль"... Але чомусь це ні до чого не привело. Ну є хвиля російського репу, але й вона представлена лише кількома великими артистами, а решта - просто пул якихось графоманів...
- До речі, про реп. Чим ви пояснюєте такий сплеск інтересу саме до репу? Він що - на сьогодні єдиний жанр, який найповніше відповідає смакам та запитам нинішнього покоління?
- Не знаю. Мабуть, сталося так, тому що так сталося.
- А ви що - себе до репу не зараховуєте?
- Я, взагалі-то, сусід. Вася Обломов - це сусід російського репу і російського року, що сидить десь посередині. Для реперів я точно не своя людина. Школярі мене не слухають, бо я не читаю про наркотики. Російському року я теж не властивий, бо в мене не скрегоче гітара і я все ж таки говорю під музику. Найближчими собі за духом артистами вважаю "Ленінград" і Noize MC, з якими, власне, працюю. Тож зрозуміти, чим саме займаюся, я не можу, але роблю це абсолютно щиро і з великим інтересом. А реп - не реп... Не знаю. Зараз слухають реп. Буде мода на щось інше, слухатимуть інше. Я взагалі не розумію, як прийшовся до місця зі своїми словами.
- Ну, зайва скромність...
- Ні, я абсолютно точно кажу, що коли ми викладали "Еду в Магадан", ніхто нічого не чекав. Коли викладали "Кто хочет стать милиционером", теж ніхто нічого не чекав. Коли виклали "С чего начинается родина?", думали, що це вже все. Тому що пісня сумна-печальна. Сміятися в ній ніби ні над чим. Але коли з'явився попит і на неї, ми задумалися над тим, що, можливо, варто скласти всі пісні розмовного жанру в один альбом. А доти Вася Обломов просто ходив по різних телеканалах і стьобався над усім, що відбувається. Ще й "Пісню року" зумів отримати.
- А скажіть, наскільки ваша публіка ловить тонкість вашого стьобу, вашого тролінгу? Є, скажімо, різниця між аудиторією в Москві або Пітері й аудиторією в російській глибинці?
- Ну, я думаю, що вміння сміятися, зокрема й сміятися з себе, нікуди не поділося. Зрозуміло, що в глибинці може бути трохи інша реакція. Але все залежить від настроїв і темпераменту людей. Так, десь над якимись жартами сміються більше, в іншому місті - менше. Але, взагалі-то, всі розуміють, про що йдеться. Нерозумно було б платити гроші, іти на концерт, а потім ображатися на пісню.
- А наскільки типова ситуація із "замовниками": "Давай, Вася, давай, братан, спой нам про начальника и про Магадан"… Де Васю Обломова замовляють просто як щось модне і престижне?
- Зрозуміло, що ми граємо "замовники". Але найчастіше там ситуація все-таки відрізняється від пісні, про яку ви сказали. Люди хочуть слухати не тільки "Магадан". На одному з останніх таких "замовників", якби я грав тільки те, що мене просили, то це був би похорон. Просили найсумніші й політичні пісні.
- А якби вас запросили на такий собі кремлівський корпоративчик. До Путіна або там Медведєва?
- Я піду і з чистою совістю заспіваю. І якби мене запросили на Красну площу в день перемоги Путіна, я б теж пішов. Заспівав би йому "С чего начинается родина". Знаєте, це питання виникло, коли я вперше потрапив на Перший канал і звукорежисер запитав, чи не стаю я частиною того, над чим сміюся. На що я відповів, що слова в пісні залишаються незмінними. А отже, проблем немає жодних. Навпаки. Її чують. Виступати з відвертою підтримкою "Єдиної Росії" і співати під їхніми прапорами щось невиразне про любов я, звісно ж, не стану. Тим більше що в мене такі пісні, що я на їхньому місці мене б не запрошував. Бо я вийду й заспіваю на якомусь провладному мітингу "Пока, Медвед!"... Тож вони поки що тримаються й не запрошують. Я теж. Були, правда, спочатку спроби повісити якісь прапори на моїх концертах, але ми це швидко припинили.
- А наскільки сьогодні в Росії гостре питання: валити чи ні?
- Загальної відповіді на нього немає. Я поки що живу і працюю в Росії. Усвідомлюю: те, що я роблю, актуальне саме для Росії. Я ніколи не напишу нічого схожого для англійців. А бути нелегалом і десь мити посуд у мене немає жодного бажання. Я хочу жити по-людськи у своїй країні. Інша річ, що коли ситуація виявиться вже зовсім нестерпною... Але й тоді кожен має вирішувати сам за себе...
Редакція DT.UA дякує клубу "44" за допомогу в організації інтерв'ю.