Перша Одеська міжнародна літературна премія імені Ісаака Бабеля знайде свого володаря вже 13 липня. А член журі премії відомий письменник, головний редактор гумористичного журналу "Фонтан" Валерій Хаїт розповів DT.UA, чим цінний і важливий автор "Одеських оповідань" для сучасного світу.
- Валерію Ісааковичу, як виникла ідея премії Бабеля?
- Ідея народилася кілька років тому, після відкриття пам'ятника Бабелю в Одесі. Це було ніби продовження, розвиток проекту увічнення пам'яті Ісаака Бабеля, який, на мій погляд, є лідером одеської письменницької школи.
І цю ідею, що важливо, було заявлено ще до війни.
У нинішній час, коли навколо багато в чому панує хаос, коли збиті орієнтири й абсолютно кожна людина замислюється про пошуки виходу, потрібна опора на якісь цінності. І якщо виходити з того, що мистецтво вічне, спиратися потрібно, наприклад, на Бабеля. Він не підведе.
Бабель - видатний письменник світового масштабу. Він давно входить до десятки видатних письменників світу - є й такі підрахунки.
З письменників радянського часу саме він був найбільш відомий у Європі й світі ще в тридцяті.
Я, до слова, переконаний: якби Бабеля не вбили, то він, можливо, виявився б єдиним одеським письменником, який удостоївся б Нобелівської премії.
Бабель - з письменників-деміургів, які створюють світи. Як Маркес створив свій Макондо, так і Бабель - свою Одесу.
У створеному ним живому літературному світі немає стовідсоткових збігів з реальністю, там діють особливі закони.
Зрозуміло, Бабель створював свої "Одеські оповідання", оглядаючись на дитинство і людей зі свого оточення. Але це була лише реальна основа створеного ним художнього світу.
Якщо можна так сказати, не життя, а квінтесенція життя. Казати, ніби Бабель "оспівував бандитів", можуть тільки люди, які нічого не розуміють у літературі.
Закони, за якими іде життя у світі, створеному уявою справжнього художника, відрізняються від реальних законів.
Тому я думаю, що всі наші дії і зусилля для увічнення пам'яті видатного земляка - те, чого не можна було не робити. Сумнівів у правильності цього бути не може.
Повторюся: у наш час багато в чому доводиться сумніватися: важко бути в чомусь упевненим. Але тут я точно не сумніваюся: турбота про видатну культурну спадщину Одеси, зміцнення і розвиток її великих літературних традицій - добра справа.
Як і, приміром, проект щодо видання книжок одеського літературного гумору. Уже понад десять років я укладаю ці книжки, так би мовити, на свій смак. І вони успішно видаються. Так що пора вже собі довіряти...
Та повернуся до початку. Пам'ятаю, я звернувся до головного редактора літературного журналу "Октябрь" Ірини Барметової (ще раз наголошу, це було до революції 2013 року і всього, що після неї відбулося) і запропонував робити премію разом. Потім, з різних причин, я відмовився від цього.
Через деякий час, коли губернатором Одеси став Міхеїл Саакашвілі, я знову повернувся до ідеї премії Бабеля - і поділився з ним.
Треба сказати, що Саакашвілі загорівся цим і навіть ініціював схвалення проекту на сесії обласної ради.
Та події, на жаль, розвивалися повільно. До того ж я зрозумів: не можна навантажувати обласний бюджет (і так не дуже великий), коли кошти потрібні на актуальніші витрати. І вирішив: оскільки засновником премії є Всесвітній клуб одеситів (громадська організація), то для фінансування премії найправильніше буде знайти мецената. Тим паче що в цій ситуації виникало менше побоювань, докорів і перешкод.
- Сьогодні багато списів ламають навколо декомунізації. Чи може вона торкнутися бабелівської спадщини? Як гадаєте?
- Декомунізація до Бабеля не може мати жодного стосунку. Мало що спаде на думку людям, які перебувають у полоні хибних настанов!
Я не проти декомунізації як такої, я проти перетворення її на дерусифікацію, а тим паче - на насильницьку українізацію.
- Чи беруть участь у справах, пов'язаних із премією, нащадки Бабеля?
- Дочка письменника Лідія Ісааківна і онук Андрій Малаєв-Бабель були на відкритті пам'ятника. Причому з ними був і одинадцятирічний правнук Ісаака Бабеля Микола. Хочу сказати, що проект пам'ятника (нагадаю, що його автор - знаменитий скульптор Георгій Франгулян, над проектом він працював разом із Михайлом Ревою) встигла побачити й схвалити вдова Бабеля Антоніна Миколаївна Пирожкова, яка відійшла від нас у 101 рік. Що ж до премії, то Лідія Ісааківна Бабель є співзасновником премії, а Андрій - членом журі першого сезону. Так що ми працюємо в тісному контакті з цією сім'єю.
- Які автори ввійшли в короткий список, з кого журі вибирає?
- З 57 авторів, включених у довгий список, у короткий потрапили 15 авторів: Алла Боссарт (Росія, Ізраїль), Анна Бердичевська (Росія), одесити Олександр Бірштейн і Вітя Бревіс, чернівчанка Маріанна Гончарова, кияни Олександр Володарський, Олексій Гедеонов, Олексій Курилко, Максим Матковський, Юрій Нікітинський, а також Майк Гелпрін (США), Валерій Казаков (Росія), Олександр Феденко (Росія), Валентина Ханзіна (Канада), Моше Шанін (Росія). Співзасновник Міжнародного літературного фестивалю в Берліні Ульріх Шрайбер оголосив, що лауреата Першої премії Бабеля буде запрошено восени до Берліна.
Член журі Андрій Дмитрієв та інші високодостойні літератори відзначили високий рівень надісланих матеріалів.
Тим важче обрати переможця. На цей момент його ще не визначено.
- В одеських театрах давно немає постановок за Бабелем. Крім давнього "Заката" в Російській драмі, й згадати нічого. Чому так?
- Як на мене, в Одесі з самим "театром" уже давно не найкраща ситуація. Художній рівень вистав, за поодинокими винятками, досить низький.
Тому, можливо, навіть добре, що Бабеля зараз не ставлять на сценах міста.
- На цьому тлі дуже успішними видаються досягнення в іншому виді мистецтва - образотворчому. Як приклад цього, скажімо, прекрасні роботи Дитячої художньої студії Клавдії Боголюбової за "Одеськими оповіданнями" Бабеля.
- Із приводу того, що ця виставка з'явилася саме напередодні Бабелівського свята в Одесі, можу сказати, що таких збігів, пов'язаних з Бабелем, було багато. Пам'ятаю, коли ми займалися пам'ятником, виникло багато різних складнощів, що здавалися нездоланними. Але з якогось моменту ми відчули, що нам ніби хтось почав допомагати.
І не виключено, що сам Ісаак Еммануїлович...
Відомо, що він був людиною скромною, його (там, зверху!) спершу точно бентежила пильна увага до його особи. А потім, мабуть, зрозумів, що помисли наші чисті, та й зі смаком нібито все гаразд. І почав допомагати.
Найважчі, здавалося б невирішувані, питання ледь не магічним чином почали вирішуватися. Так і з цією дитячою виставкою. Мені, як людині, яка займається премією Бабеля, зателефонували, і я прийшов подивитися. Сказати, що вона мене захопила, - нічого не сказати. Вона мене зворушила! Це діти від 5 до 14 років! Скільки фантазії, розуміння, гумору!.. А ще я подумав, що роботи дітей - ще одне підтвердження правильності того, чим ми у Всесвітньому клубі одеситів займаємося. Діти не тільки малювали сюжети оповідань, а й читали вголос бабелівські тексти, а це - найкращий аргумент на користь того, що Бабель - класик, що він живий. Що його чарівна майстерність, його гуманізм, який вчувається в кожному рядку, як і раніше, потрібні, радують і дають надію.
- А які театральні та кінематографічні прочитання бабелівських текстів ви могли б відзначити?
- Я взагалі театр не дуже люблю. Вважаю, що театр - мистецтво грубе, і йому рідко вдається адекватно, театральними засобами зберегти і показати потужність літературного тексту. Велика література - це нюанси. А мало який театр переймається такими тонкими речами, як вірність тексту. Я бачив різні вистави за Бабелем, бачив фільм Аленікова "Биндюжник і Король", де левову частку успіху забезпечили, думаю, актори. Особливо Зіновій Гердт і Армен Джигарханян.
Коли говорити про театральні враження, що прямо з бабелівськими текстами не пов'язані, можу пригадати не так уже й багато вистав, які мене вразили. Справжній режисер, як і великий письменник, створює особливий світ, особливий простір - простір мистецтва. Давня вистава Ками Гінкаса "Вагончик", "Уроки музики" Романа Віктюка за Петрушевською, "Серсо" Анатолія Васильєва за п'єсою Віктора Славкіна - усе це був саме Театр. Театр з великої літери. Яким він і має бути. Ну, щоб мати право називатися мистецтвом...
- Чи не на кожному культурному заході в місті можна почути, як Одесу називають культурною столицею...
- Думаю, називати Одесу культурною столицею країни як мінімум нескромно. Просто якщо Одесі вдасться і далі нести свою місію, грати свою роль, яку вона виконувала здавна, і не тільки підтримувати свою споконвічну європейськість, свої культурні традиції, а й значно розвивати їх, цього буде достатньо. При цьому хочу сказати, що наша мрія, щоб Одеса стала містом фестивалів, буквально на очах здійснюється. І, за моїм відчуттям, місту в цьому треба просто не заважати.
До речі
Ісаак Еммануїлович Бабель (1894-1940), за деякими відомостями, "навчив Одесу говорити", і його день народження (13 липня) є святом для міста. 12 липня о 19:00 в Одесі відбудеться перший у світі літературний флешмоб "Одеса читає. Одесу читають", під час якого сотні, а то й тисячі людей водночас прочитають уривки з творів одеських письменників. Уже зараз відомо, що "Одесу читатимуть" українською, російською, молдавською, вірменською, англійською, німецькою, французькою, грузинською, естонською, іспанською, литовською, грецькою та іншими мовами. Спеціально на акцію приїдуть відомі одесити, друзі міста, журналісти з різних країн світу й одеські письменники, актори, музиканти. Флешмоб буде зафільмований з землі і з повітря, щоб ролик про акцію розлетівся по всьому світу. Акція стане розігрівом до чергової річниці від дня народження Ісаака Бабеля.