В історії музичної культури нерідко бували випадки, коли пісні одних народів, потрапивши за межі своєї країни, набували нового життя. Не змінюючи музичної основи, вони ставали немов улюбленими дітьми в нових батьків. І заслуга в цьому належить нашим композиторам, музикантам, виконавцям, які, люблячи, перетворювали чужаків на наших, рідних.
Ми не привласнюємо собі права оцінювати подібні явища, а лише констатуємо їх.
Ось, приміром, військовий марш француза Флоріана Германа, під звуки якого армія Наполеона переправлялася через Березину та йшла підкоряти Росію. Французи безславно програли війну, а співуча мелодія їхнього військового маршу залишилася в російському народному побуті й стала згодом основою всесвітньо відомого романсу на вірші Євгена Гребінки «Очі чорні». Так траплялося і з деякими іншими піснями, про які ми розповімо в нашій новій рубриці.
Усі, хто ще до виходу на екрани нового фільму Микити Михалкова «Утомленные солнцем» прочитали в рекламі його назву, не сумнівалися, що в картині буде відтворено обстановку далеких передвоєнних років. І глядача буде пестити переливчаста й дивовижно виразна мелодія ледь напівзабутого танго... І справді, протягом усього фільму музичним орнаментом звучить танго «Утомленное солнце» у виконанні відомого в передвоєнні роки співака Павла Михайлова. Пробачимо режисеру невеличкий відхід від істини: з фільму виходить, що події, зображені там, відбувалися в 1936 році, а Павло Михайлов записав цю пісню на платівку лише в 1937, та й текст відрізнявся від того, який звучав у фільмі.
А народилося це танго в сусідній Польщі — зі словами, природно, польською мовою...
У 30-ті роки минулого століття музичне життя в Польщі було багатобарвним, яскравим і бурхливим. Кабаре і вар’єте, театри мініатюр і оперети, музичні салони та концертні зали ніколи не були порожніми. І одним із провідних композиторів того часу був Єжи Петербургський, уродженець славнозвісної Варшави. В юності він готувався присвятити себе серйозній музиці, але зустріч із великим Імре Кальманом змінила його творчі плани. За порадою короля оперети Єжи вирішив працювати лише в жанрі легкої музики. Пісні, інструментальні танцювальні п’єси, оперети, музика до «великого німого», що в ті роки заговорив, принесли Петербургському широку популярність не лише в Польщі, а й далеко за її межами. Проте світову славу йому принесли витончені, мелодійні, елегантні танго. Можна нагадати лише деякі з них, які й нині виконуються у найпрестижніших концертних залах: «О донна Клара», «Уж никогда», «Маленькое счастье», «Ты сам мне говорил», «Ты и эта гитара»… Та найзнаменитіше танго Єжи Петербургського з’явилося на початку 1936 року.
Якось варшавський поет-пісняр Фрідвальд запропонував композитору текст пісні під назвою «Та остатня недзеля» («Та остання неділя») із досить примітивним змістом. Як того і вимагав жанр, в ній йшлося про розставання колишніх закоханих. Молода людина просить свою кохану зустрітися з ним у неділю востаннє, оскільки дівчина йде від нього до заможнішого нареченого. Композитору сподобався зворушливий опис розмови, ліризм і сум, які відчувалися в кожному рядку пісні. І, написавши до цього тексту танго з адекватними мелодичними інтонаціями, Єжи Петербургський віддав його відомому в Польщі естрадному співаку Мечиславу Фоггу.
Успіх першого виконання перевершив усі сподівання. Заповзятливі власники фірми звукозапису «Сирена Електро» запропонували Фоггу записати його нову роботу на платівку. Вибір виявився вдалим — багатотисячний тираж платівки розійшовся дуже швидко, його довелося повторити. Та й цього разу високий попит на платівку не був задоволений. І мелодія нового танго Єжи Петербургського у виконанні Мечислава Фогга зазвучала по всій Польщі, а потім, як зазвичай відбувається зі знаковою музикою, вилетіла за межі країни. Танго звучало в багатьох танцювальних салонах і концертних залах, та й у всіх приміщеннях, де були патефони, що ввійшли в культурний побут. Природно, що «Сирена Електро», яка отримала значний прибуток унаслідок небувалого успіху запису «Остатней недзели» у виконанні Мечислава Фогга, щедро нагородила його дорогоцінним подарунком...
У 1937 році танго Єжи Петербургського долетіло й до Радянського Союзу.
Редактори Центральної студії звукозапису запропонували одному з провідних джаз-оркестрів країни, яким керував піаніст-віртуоз Олександр Цфасман, записати невеличку танцювальну програму. З оркестром виступав молодий і привабливий, правда, поки що маловідомий співак, що володів чудовим баритональним тенором, Павло Михайлов. Так уже сталося, що танго «Та остатня недзеля» припало до душі й Михайлову, і Цфасману, тому «Недзелю» було вирішено включити до програми — із російським текстом поета Йосипа Альвека. Автор тексту теж піддався пісенному стереотипу: у його пісні звучав той самий мотив розставання колишніх закоханих, яке відбувається на традиційному для романтичних ситуацій березі моря. Текст Альвека тільки умовно можна назвати віршами. Проте його початковий рядок «Утомленное солнце нежно с морем прощалось…» виявився дуже прийнятним, оскільки легко запам’ятовувався. І ось нове танго з новим текстом і в чудовому аранжуванні Олександра Цфасмана було записано на платівку й отримало назву «Розставання». На жаль, автор музики був «забутий», і тому танго виявилося немов нічийним.
Платівка «Розставання», як і «Та остатня недзеля», мала у Польщі підвищений попит. Апрелівський і Ногінський заводи Головпласттресту з трудом задовольняли його. Танго «Розставання» стало обов’язковим атрибутом різноманітних пісенно-танцювальних торжеств: сімейних і випускних вечорів, дворових концертів, різних застіль із приводу... і без приводу.
Чимало естрадних виконавців включали його до свого репертуару, найчастіше з різноманітними варіантами слів. У Ленінграді особливою популярністю користувався текст місцевої поетеси Асти Галли під назвою «Песня о юге».
«Помнишь лето на юге,
Берег Черного моря,
Кипарисы и розы
В огне зари,
Нашу первую встречу
Там, в далеком Мисхоре,
Где плеск ласковый моря,
Как песнь любви?»
— томно запитувала з однієї з найперших своїх платівок ще маловідома Клавдія Шульженко. За її визнанням, вона «не змогла встояти перед чаром романтичної мелодії цього танго»…
На початку 1938 року на естраді з’явився вокальний квартет під керівництвом піаніста Олександра Рєзанова. У його складі були артисти МХАТу Олександр Акімов, Петро Нечаєв, Микола Семерницький і Микола Словинський. Колектив називався «Джаз-квартет», проте, на відміну від «Джаз-гола», яким керував Володимир Канделаки, не намагався імітувати звучання джазових інструментів. Ансамбль Олександра Рєзанова виконував пісні в джазових обробках, прикрашені віртуозним акомпанементом самого керівника. «Джаз-квартет» запросили записати кілька платівок, і так уже сталося, що першою наспіваною ними піснею виявилося саме танго «Та остатня недзеля». Поет Андрій Волков склав для цього запису російський текст. На жаль, і він особливих поетичних достоїнств не мав:
«Листья падают с клена,
Значит, кончилось лето,
И придет вместе с снегом
Опять зима…»
Та попит і на цю платівку був досить великий.
Слід зазначити, що тиражі платівок Ленінградської фабрики, яка випустила «Песню о юге», були дуже скромними, непорівнянні з тиражами Ногінського й Апрелівського заводів. Тому запис танго у виконанні Клавдії Шульженко виявився менш відомий, ніж запис «Розставання» у цфасмановському варіанті, як і рєзановський. А з останніх двох найпопулярнішим був все ж варіант Олександра Цфасмана з текстом Йосипа Альвека:
«Утомленное солнце
Нежно с морем прощалось,
В этот час ты призналась,
Что нет любви…»
І це танго не забувають й донині. Часто нагадують нам про нього режисери спектаклів, де дія відбувається в 30-ті—40-ві роки вже минулого століття. Це танго звучить і в першому радянському багатосерійному фільмі «Викликаємо вогонь на себе». І «Дитячий садок» Євгена Євтушенка не обійшовся без цієї мелодії, звучання якої стало найяскравішим заключним штрихом у картині, яка анатомує радянський культурний побут тих років. І немає значення, що в цьому фільмі під звуки танго двоє молодих людей, які зустрілися випадково, відчайдушно танцюють на даху вагона. Важливо, що звуки ці із відомого танго «Утомленное солнце», і вони надійно увійшли в наше життя.