У німецькому місті Магдебурзі нещодавно відбувся II Міжнародний фестиваль мистецтв під девізом «Кордони», в якому брали участь понад 250 художників із 26 країн, в основному Європи й Азії. Мистецтво України, представлене тут досить широко, розкрилося своїми гранями, що близькі до світових і національних тенденцій.
Три павільйони загальною площею понад десять тисяч квадратних метрів ледве вмістили всі експонати грандіозної виставки, привезені з усіх кінців земної кулі. На думку організатора фестивалю Галини Брігер, у такому потужному творчому поєднанні змінюються усілякі «видимі та невидимі кордони, кордони між Сходом і Заходом, кордони між Азією й Європою, кордони в просторі та часі».
Вхід до головного павільйону на Міттагштрассе (у приміщенні порожньої фабрики) вінчала п’ятиметрова сталева скульптура Б.Сютц з Австрії «Перехід кордону». Споглядаючи плавну лискучу поверхню композиції, відчуваєш безперешкодний рух, як спуск із дитячої гірки вниз, і ця свобода звучить камертоном усієї виставки. Природно, як у фантасмагорії сну, перебувають на одній площі екзотичні розфарбовані скульптури відомої мексиканської художниці і скульптора О.-Л.Хернандес і яскрава гіперреалістична флора в картинах київської монументалістки Л.Піші та болгарки Я.Захарієвої. Витонченість сприймання, яка веде в сюрреалістичну незбагненність, ріднить станкові твори К.Агамяна з Вірменії, Т.Горанової з Болгарії, Л.Берната, В.Мельника, Є.Моргулян, М.Отковича з України, Є.Юманова з Казахстану й Т.Тсатсрала з Монголії. Пошук рафінованих, бездоганних за кольором і композицією форм властивий видатним художникам різних країн, таким як Б.Біскупська з Польщі, яка брала участь до цього в престижному Венеціанському бієнале, Ю.Імаї, В.Мотоо і Е.Йоза з Японії, К.Бель, У.Мюллер-Рамкастен із Німеччини, Ж.Танну, Ж.-П.Дурбіано, Б.Маде з Франції, нашим співвітчизникам А.Блудову, А.Малих, Т.Сильваші, І.Гречаник і А.Валієву, відомим не лише в себе на батьківщині, а й у багатьох країнах світу.
Монументальність і камерність, захоплення тим чи іншим художнім матеріалом, тематичне розмаїття — усе з калейдоскопічною красою представляло стан сучасного мистецтва в різних країнах і його зв’язок із новою епохою. Мені як художнику й учаснику фестивалю було особливо цікаво розмовляти з авторами про історію створення їхніх творів, і я з подивом знаходила точки дотику там, де їх, здавалося, немає. Багатьох із нас хвилюють одні ті самі проблеми: людина й навколишнє середовище, загроза мілітаризму, індивідуальність і тоталітаризм та чимало іншого. Проте знаходять вони цілком різне втілення. Так, у представленому мною проекті «За межею повсякденного» — живопис Є.Голуб і А.Комісаренко, скульптура Г.Столбченко — невеликі, злегка іронічні розповіді з життя «маленької» людини у великому, часом ворожому світі (до речі, дуже близькими за вираженням виявилися роботи Ю.Диріна з Мордовії, деяких російських і грузинських художників). У нас традиційні полотно—олія по-своєму служать для передачі нових світовідчуттів плинного часу. Хоча як би формотворчість заохочувалась якимись солідними організаціями, у нашій країні вона теж набула б більшого розвитку. Приміром, перевезення багатотонних інсталяцій західних художників їм забезпечували посольства цих країн та інші державні структури, тоді як східним авторам доводилося все брати на свої плечі. Хоч головне, безперечно, в тому, що найрізноманітніше мистецтво знаходило розуміння і відгук у серцях глядачів.
Активне захоплення західних художників освоєнням нових технік і матеріалів часто призводить до необхідності розшифровувати закладені в них думки й почуття. Так, велике двометрове фото А.Саверт із Голландії, розчленоване на сотню маленьких фрагментів, наповнюється справжнім співчуттям до зображених на ньому темношкірих жителів знедоленого війною індонезійського села лише після схвильованої розповіді автора про свою нелегку подорож і роботу над твором. Нерідко усно виражений концепт буває цікавішим за твір, побудований на його основі (у чому ж тоді полягає мистецтво?), як, приміром, у німецьких художників Х.Аккерманна, Д.Баєра, М.Ландена та ін.
Та є, на мій погляд, і гармонійніші твори contemporary art, які без зайвих слів викликають реакцію, адекватну закладеній у них. Дуже виразною була інсталяція Е.Боса з Голландії «Кімната». Банальна обстановка десятиметрової кімнатки в натуральний розмір, що складається з диванчика з торшером, столика й двох крісел, мала зловісно-символічний смисл лише завдяки кольору та матеріалу. Усе в цій кімнаті, включно з тапочками й подушечкою на канапі, зроблено з холодної твердої сталі й розфарбовано як камуфляжний військовий костюм. Відразу відчуваєш різку ворожість мілітаризму теплу нашого побуту, самого існування.
Художники з 26 країн, які прибули на фестиваль мистецтв, миттєво відреагували з усіма властивими їм бурхливими емоціями на події у світі. Ми склали величезний барвистий плакат протесту проти війни й терору і приєдналися до демонстрантів у Магдебурзі, таких самих, як і в усій охопленій трауром Німеччині та інших демократичних країнах.
І все-таки фестиваль не припинив своєї роботи — адже мистецтво не повинне вмирати, поки є життя на землі, ще ростуть квіти й співають птахи. Життєствердні твори фестивалю звучали з особливою актуальністю. Проект В.Денбновецької «Птахи» (Україна) — світоносна стіна відео в темній затишній кімнаті оточує глядача атмосферою весни, пробудження природи, коли хочеться приєднатися до пташиних голосів і відчути вічність життя. Задуматися над сакраментальними питаннями буття запрошують інсталяційні об’єкти та графіка голландської художниці Й.Туберген і легкі акварелі Е.Гессе, онучки знаменитого письменника-мислителя.
Безперервно працювали на фестивалі київські художники В.Вештак і І.Вештак-Остроменська, на очах у глядачів покриваючи білий аркуш паперу дивною графічною в’яззю. Подружня пара Нагій із Росії створювала портрети цікавих осіб фестивалю, дивуючи злагодженістю рухів двох рук біля одного мольберта. Німецьким глядачам сподобалися світлі ліричні композиції Е.Бєльського та І.Єрмолова з України, апетитні натюрморти і затишні пейзажі художників різних країн. За всього розмаїття творчої манери, найбільший інтерес викликали все ж таки твори з яскраво вираженими національними рисами: бурхлива мексиканська пластика, інтелектуальна гармонійність латвійських художників, російське богошукання, вишуканість майстрів Казахстану і Киргизстану та ін. Українські національні риси у своїх роботах (гобелен, батик, інкрустація) яскраво виразили хранительки народних традицій заслужений діяч культури Н.Саєнко і Л.Майданець.
Ми ж з особливим зацікавленням розглядали твори німецьких художників як представників землі, яка так гостинно прийняла нас.
В їхній творчості помітний великий інтерес до скульптури, яка взагалі дуже поширена по всьому місту — на вулицях і в парках. На виставці було також чимало цікавих, високотехнічних фото (Х.Бенеке, Ю.Блюме, А.Хешт, О.Моргенштерн). У живописі переважають нефігуративні форми (Р.-П.Яспер, К.Юнг, В.Клаппер, Л.Кох, Г.Ратман-Бем) та напівфігуративні композиції з явною експресією лінії або кольору (П.Швиль, Т.Шраге, С.Штернхагель, С.Ренер).
Що ж до організації фестивалю з видрукуванням прекрасного каталогу, то тут, на жаль, неможливо перелічити й подякувати всім спонсорам, громадським і державним діячам Німеччини, які зробили можливим його проведення на досить пільгових для художників умовах.