Новий керівник Одеського українського театру ім. В.Василька - Юлія Пивоварова - розповіла про проблеми реконструкції однієї з найдавніших театральних будівель, а також про важливість і апріорність українського театрального центру на півдні країни.
Здаля будівля знаменитого українського театру на вулиці Пастера,15 скидається на корабель-привид з американських фільмів жахів. Старовинний будинок, щільно огорнутий будівельною сіткою, наче повільно розповзається по швах. І крикливі афіші залітних антреприз на цій сітці (на фасаді) - як знак іншого, безтурботного й веселого життя.
Будинок театру одесити інколи називають "театром Сибірякова": це пам'ятка культурного життя міста. Ще у 1903-му цей храм був споруджений на кошти антрепренера О.Сибірякова: він мріяв створити власний театр для однієї з драматичних труп.
Як мовиться, "минули роки", але я не впевнений, що фасад будівлі зазнав серйозної роботи реставраторів. Принаймні останніми роками зовнішній вигляд театру - ганебна сторінка для влади різних мастей: від центральної до місцевої.
Декларації про "українізацію" - під будь-які виборчі перегони - завжди готові. Привести до належного вигляду, власне кажучи, один із головних центрів української культури в Одесі - до цього руки не доходять.
Тим часом, попри примарну й лячну зовнішню одежинку, театр живе життям цікавим і творчим. В останні десятиліття він славний виставами Дмитра Богомазова, Владислава Троїцького.
У цей театр, можна сказати, вклав душу режисер Ігор Равицький, який від нас недавно передчасно пішов. Сьогодні на сцені театру викликають щирий інтерес одеситів і навіть театралів з інших міст оригінальні авторські вистави режисера Івана Уривського (його недавня прем'єра за мотивами гоголівського "Одруження", на мій смак, - одна з яскравих і концептуальних сценічних історій останніх сезонів).
Буквально недавно, після всіх конкурсних епопей, посаду директора-художнього керівника в цьому ж театрі обійняла Юлія Пивоварова, молода ефектна жінка, що працювала тут раніше, обстоює і збереження найкращих традицій, і розвиток нових експериментальних напрямів.
Але, звісно, перш ніж реалізовувати експериментальні проекти, новому керівникові не менш важливо повернути театрові пристойний зовнішній вигляд. Зустрічають же, так би мовити, по одежинці, а сприймають за художнім рівнем вистави.
- Юліє Анатоліївно, якщо говорити про трагічний стан фасаду, то чи існує бодай віртуальна "цифра бюджету", яка б визначала, скільки потрібно грошей для приведення всього цього нещастя до нормального вигляду?
- Мабуть, точної цифри не скаже ніхто. Ще на період
2012 року, з відповідним курсом долара, йшлося приблизно про 60 мільйонів гривень. Але це тільки зовнішня частина, фасад. Без урахування начинки театру.
Були (і є) компанії, які над цим трудилися, трудяться. Щось робили, чогось не встигли зробити. Гроші або виділялися, або йшли в нікуди.
Добре, що цей фасад хоча б "законсервували", не дали остаточно зруйнуватися. Але театр потребує не тільки оновлення фасаду, треба впорядкувати залу для глядачів. Ви ж бачили цю стелю!
Те, що наш театр зможе зробити самотужки, він і робитиме: фойє, касову залу.
Але, певна річ, на весь колосальний обсяг робіт наших внутрішніх сил не вистачить. Ось, наприклад, у театрі в нас проблема зі звуком. Потрібні колонки, гарнітура. На щастя, вдалося домовитися з однією серйозною компанією, яка колись дуже допомогла в технічному плані Київському театру на Подолі. Тому сподіваюся на продовження співпраці з ними - вже в Одесі.
При цьому на сьогодні в українському театрі Одеси технічне забезпечення не найгірше в місті. Гірше, мабуть, лише в Театрі юного глядача.
Та оскільки театр - мистецтво сучасне, динамічне, технологічне, то, звісно, багато що треба змінювати й оновлювати.
- Якщо говорити про таке поняття як "політична воля" стосовно вашої (й нашої) театральної ситуації, то що конкретно і хто конкретно мав би вирішити, аби український театр в Одесі, боронь Боже, не розсипався?
- Багато що, звісно, залежить від нашого власника - Одеської обласної ради. До нас недавно приїжджала віце-губернатор. І ми докладно говорили на всі ці теми. Сподіваюся, діалог із владою триватиме. Оскільки, тут я з вами цілком згодна, успішний український театр в Одесі - це і художній аспект, і творчий, і соціальний, але це ще й аспект політичний у нашому нинішньому контексті.
- Одеса - місто не бідне, як мені здається. Наскільки реально залучити приватний бізнес, меценатів до офіційного статусного спонсорства, до структури на кшталт "наглядової ради"?
- Будемо намагатися. Але я чесно скажу: поки що не бачу величезного бажання бізнесу допомагати театру, реанімувати його.
Звісно, нікого не дивує, що той або інший бізнесмен може просадити в одному з одеських ресторанів тисячу доларів за вечір. Але дуже здивуємося, якщо бізнесмени прийдуть з "тисячами" заради одного театру. Втім, є різні люди. Думаючі, тямущі, які усвідомлюють важливість українського культурного центру, що ним і є наш театр у Південній Пальмірі. Працюємо з народними депутатами. Працюємо з усіма, хто вболіває за театр.
- Скільки людей у штаті театру?
- 223.
- А творчих скільки?
- Акторський склад - 56 осіб.
- Театр Василька - музично-драматичний, сповідує концепцію музики і драми.
- Так, ця традиція є. Плануємо ставити музичні вистави. І потужний оркестр має бути задіяний у ряді постановок.
- А ось як українському музично-драматичному змагатися на одній території, обнесеній будівельними сітками, з ордою київських антреприз, які буквально взяли в облогу ваше приміщення?
- Мені здається, з ними взагалі не треба змагатися. У них - своє, у нас - своє. Звісно, київські антрепризи можуть дозволити собі досить агресивну рекламу, для цього є бюджети. Репертуарний театр, на жаль, собі такого дозволити не може.
З іншого боку, мені здається, що глядач повинен "вестися" не тільки на агресивність реклами, глядач має сам знаходити свій театр, купувати туди квиток, знову й знову повертатися до нас. І важливі не тільки дешеві розпродані квитки, а й дорогі квитки в партері, які затребувані тими ж театралами.
- Ви вже запровадили технологію онлайн-продажу квитків?
- Недавно. Поки що це працює в нас тільки місяць. Але з досвіду Театру юного глядача можу сказати, що за короткий період динаміка онлайн-продажів зросла на 60 відсотків. Це багато. Думаю, така сама ситуація буде і в нас.
І ще я вважаю, що квитки в український театр не треба якось спеціально "здешевлювати". Недавно ми підвищили ціни на квитки. І нічого не сталося, менше купувати не стали.
- А які цінові "вилки" були тут до подорожчання?
- Верхня шкала - 160 гривень, нижня шкала - 5 гривень.
- У Києві таких цін немає. І глядачі злякалися б дешевизни.
- Звісно, різкого підвищення цін не буде. Треба все враховувати, треба розуміти платоспроможність глядача. Але й принижувати театр смішними цінами на квитки теж не можна.
Ось, наприклад, у нас є успішна вистава, яку граємо у форматі "сцена на сцені", це "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського. Колись ціна квитка була 60 гривень. Підвищили до 150. Ситуація не змінилася: вистава як ішла на аншлагах, так і йде.
- Від київських театральних снобів інколи чую - мовляв, в Одесі дуже погано ставляться до української мови в театральних постановках. Мовляв, мову не сприймають категорично.
- Говорити можуть що-завгодно. Але ж ви бачили зал на прем'єрній виставі "Одруження", - українська мова, українська атмосфера. Колись моя приятелька потрапила в цей театр на виставу Влада Троїцького "Український Декамерон". Вона взагалі не розуміла української мови. Але після вистави дякувала, була щаслива, чудово сприйняла постановку й зрозуміла мову. Ходять же в Одесі в кінотеатри, а всі фільми - українською мовою.
Тож я не бачу проблеми. Кому треба прийти, той прийде. І за свого глядача будемо боротися.
- А як боротися за глядача, котрий приїжджає в Одесу тільки відпочити, розслабитися? Чи дуже йому потрібні в цей період філософські вистави Богомазова й метафоричні постановки Уривського?
- Туристичний бум - літній період. Але я взагалі не бачу проблем у тому, що є вистави "для розваги", а є - для роботи душі та розуму. Бачу проблему в іншому: ось у нас у дворі вже десять років благополучно заморожена система кондиціювання. А влітку в залі духота неймовірна, просто нічим дихати. Тому якщо вдасться запустити систему кондиціювання, то, повірте, у літній відпускний період театр буде переповнений - на різних виставах різних режисерів.
- Сьогодні столичні продюсери, кастинг-директори шукають цікавих артистів у малих і великих містах України. Бо деяких київських артистів уже хочеться відправити з телевізора у тривалу й неоплачувану відпустку. З вашої трупи багато акторів намилилися на столицю, в серіали?
- Чудово розумію, що артистам треба заробляти, тому й доводиться так вибудовувати репертуар, аби й театрові було зручно, і акторові комфортно. У багатьох кінопроектах задіяний наш провідний актор Яків Кучеревський. У нього чимало зйомок. Але він у цьому плані дивовижна й порядна людина, бо після всіх зйомок на 16.00 він приходить, наприклад, на репетицію вистави "Гамлет", за яку відповідає. Проводить репетицію, а ввечері виходить і блискуче грає Гамлета.
Звісно, є різні актори. Є такі, хто тільки чекає нагоди, щоб гайнути в кіно, а театр - явище тимчасове. Але є й такі, як Кучеревський, як інші, для яких театр, без перебільшення, - домівка і сенс життя.
- Яка зарплатня в артиста-початківця в одеському театрі?
- Зарплата низька. Наприклад, артисти другої категорії, навіть з академічною надбавкою, отримують близько трьох тисяч гривень на руки. Артисти зі званнями - більше.
- Як ставитеся до звань? Це потрібно? Чи це треба давно скасувати?
- Оскільки актори потребують державного визнання своїх творчих заслуг, то наразі хай це буде так, як є. Виникнуть нові форми заохочення й підтримки - будемо говорити про них.
- Ще рік тому активно говорили про реформи в театрі. Зараз якось усе вщухло, усе йде своєю чергою. Ви відчули реальність якихось змін, скажімо, у зв'язку з впровадженням контрактної системи?
- На мій погляд, це корисно. Бо дозволяє впорядкувати систему самого театру. Щоб потрібні у творчому процесі люди були в цьому театрі, щоб ніхто не займав їхніх місць, щоб ці ставки не ділили на двох.
- А як ставитеся до суміщення вашої теперішньої посади директор-художній керівник?
- Зрозуміло, інколи виникає дисонанс, коли треба говорити з режисером про тонкі матерії, а потім вирішувати будівельні або сантехнічні проблеми. У цьому і є роздвоєння, інколи - ненормальна ситуація. У нашому театрі був приклад, коли Ігор Миколайович Равицький і Валентина Михайлівна Прокопенко ефективно працювали, тісно співпрацювали.
Але є приклади, коли художній керівник і директор - як кіт із собакою. Таке теж буває.
Тому, на мій погляд, ідеальну систему шукати, може й, не треба. А треба підходити до кожного театру з "індивідуальними" мірками. В одному театрі може спрацюватися тандем директор - художній керівник. В іншому - і одна людина може реалізувати як творчу, так і економічну програму. Хоча, звісно, все це досить важко, часу ця робота з'їдає - безмір.
- Якщо говорити про перспективи нового сезону, то яким він міг би бути?
- Будемо відновлювати старі вистави. У тому числі й прекрасні постановки Дмитра Богомазова. Буде багато нових запусків на великій, на малій сценах. Уже сьогодні почав працювати над цікавим проектом режисер Стас Жирков, один із лідерів молодої української режисури. Сподіваюся, з часом буде в нас і постановка Тамари Трунової, талановитої режисерки, глибокої людини. Є цікаві ідеї в нашого режисера Івана Уривського, які він неодмінно реалізує. Сподіваюся, будуть і гастролі, і фестивалі.
- А хто ваш глядач сьогодні - у цьому "світі" і в цьому місті?
- Ну, він досить різний, цей глядач. Хтось дуже любить традиційну українську класику в нашому театрі. Хтось "на ура" сприймає сценічні пошуки Уривського. І в середнього покоління, і в молоді є свої уявлення про театр, згідно з їхнім світосприйманням.
Тому й театр має пропонувати різні напрями, але при цьому бажано не впадати в крайню стилістичну еклектику.
- Наскільки правдиве припущення, що Ігор Миколайович Равицький не витримав свого часу фатальних конкурсних випробувань-змагань, і це згодом негативно позначилося на його здоров'ї, прискорило його кончину… Про це можна говорити?
- Мабуть, можна… Ігор Миколайович був абсолютно творчою людиною. І для нього зіткнення зі світом жорсткої, а інколи й безпардонної конкурсної системи було чимось жахливим. Саме це його і вбило. Це стало для нього болісним шоком.
Він був прекрасним художнім керівником, він залучив у цей театр багатьох чудових режисерів.
- На черговому конкурсному етапі, як я розумію, він просто відмовився від боротьби за керівне місце в театрі, тому що вже не було сил?
- Він розумів, що я можу витримати певний етап цієї боротьби і зможу відгородити його від жаху, аби він міг займатися тільки творчістю.
І ми з ним планували це зробити.
Насправді від того, що його посада набула б нового формулювання - "головний режисер", нічого б не змінилося. І він продовжував би художню лінію театру.
Але сталося жахливе… І, на жаль, багато в чому з ним ми так і не встигли договорити.
Я завжди захоплювалася ним, його сім'єю, взаємоповагою, що панувала між ним та його дружиною актрисою Ольгою Равицькою.
Сьогодні Ольга взяла на себе творчу відповідальність за вистави Ігоря Миколайовича. І я впевнена, що з цими виставами все буде гаразд. Усі до неї ставляться трепетно, з повагою. Вона чудова актриса.
- Чого чекати регіональному театру від центральної влади, яка насправді від вас досить далеко й досить рідко приїжджає до вас із Києва?
- Чого чекати? Приїдуть - буде добре. Підтримають - буде чудово. Адже в Одесі справді дуже хороший театр. Але й він мусить перестати варитися у власному соку й вийти на якусь нову орбіту в театральному світі України. Ми маємо запрошувати, виїжджати, заявляти про себе. І, крім нас самих, цього ніхто не зробить.