Пірографія - малюнок вогнем. Ця техніка широко застосовується в декоративно-прикладному мистецтві та художній графіці. Український художник Богдан Пилипів у цьому напрямку став доволі успішним митцем. Його роботи викликали широкий резонанс, зокрема 2013 року, в Польщі, в рамках успішної виставки "Краса, творена вогнем".
Вогненна галерея Богдана Пилипіва - доволі різноманітна і колоритна. Тут є на кого подивитися. Містичні образи, пірографічна версія "Джоконди" Леонардо да Вінчі. Є навіть портрет президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа.
- Богдане, наразі ви розпочали роботу над циклом портретів очільників різних держав, які так чи інакше підтримують Україну в теперішні скрутні часи. Хто вже зараз є у цій вогненній галереї?
- Насамперед, це президент США - Дональд Трамп. Його портрет я робив особливо довго. Хто б що не говорив про цю постать, вона однак увійде в історію з іміджем непересічного політика, вольового і сміливого.
Мені він подобається тим, що ламає стереотипи, що панують у Західній Європі, яка давно засиділася на теплій печі.
Що їй до сусідів, до агресії? Замість заохочувати африканців тікати в Європу, могли б припинити війну тими ж грішми, допомогти знедоленим країнам налагодити мир. І хоча це два світи, їхній для них - найдорожчий. Чому б не повернути їм спокій?
Ще я думаю над художнім образом Джона Маккейна. Тому що я йому вірю. Він справляє враження чесної людини. Нашим керівникам варто було б повчитись у нього послідовності та наполегливості.
Також у списку "вогненних портретів" - прем'єр Канади Джастін Трюдо. Ця держава багато добра робить Україні.
Складно мені працювалося над портретом прем'єр-міністра ОАЕ, шейха Дубаю. У цій країні хочуть, аби люди жили краще нині, а не в майбутньому. Для мене вона - країна сучасної казки. Це взірець, як треба будувати державу для людей. Нехай там шейхи і мають мільярди, але ж і люди не бідують.
На одному подиху мені дався портрет президента Польщі Анджея Дуди. Я довго шукав ключ до виразу обличчя і таки знайшов.
На черзі - президент Литви Даля Грибаускайте. А також федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель. Хоча останнім часом вона веде малозрозумілу політику щодо України.
- А з українських діячів хто буде у вашій вогненній галереї?
- Напевне ще немає того президента, якого хотів би намалювати "вогнем". А я ось портрет Кардинала Любомира Гузара уже виношую. Глибоко шаную цю неординарну особистість - апостола совісті й честі.
- Богдане, а що вас привернуло саме до пірографії?
- Якось я отримав з Польщі замовлення на копію картини одного з відомих західноєвропейських митців. Дуже поважна робота спонукала кардинально змінити підхід до техніки пірографії. Здається, впорався добре. Можна сказати, повірив у себе. Тоді й виникло бажання серйозно займатися пірографією, спробувати розкрити більше можливостей у самій техніці випалювання на дерев'яних площинах, перейти межу від прикладного мистецтва до більш образного, глибшого, художнього…
У США майстриня-пірограф Джулія Бендер у своїх роботах пов'язує природній візерунок матеріалу з образами, які випалює. Це оригінально і, водночас, економить час.
У мене інша техніка, свої секрети. Творю пейзажі, копії робіт світових майстрів, портрети політиків, державотворців. У арсеналі - Джоконда Леонардо да Вінчі, портрети Івана Павла II, копії робіт Рембранта, Себастьяна Кончі, твори на біблійну тематику тощо.
- Коли створюєте свої версії картин на основі творів великих авторів, безумовно, є хвилювання, можливо, навіть сум'яття?
- Так, кожного разу переживаю, тому заздалегідь готуюся, вивчаю додатковий матеріал. Тут потрібен добрий хист та досвід.
- А яка, власне, технологія вашої діяльності? Це щоденна ретельна праця? Чи у вас виникає певне натхнення, коли варто викласти душу і думку на дереві - через вогонь?
- З цією малознаною у світі технікою - пірографією - я вже на "ти". Експериментую. А тому пробую подати щось нове - кольорову пірографію. Складно, проте вартує уваги. Гадаю, ці роботи особливі, їх треба бачити не зі світлин.
- А пам'ятаєте свою першу виставку?
- Звичайно. Першою була персональна виставка у Львівському університеті. Там не було і думки про пірографію. Бо саме в такій малознаній техніці, дуже копіткій, як ніде інде, потрібен лаконізм, витонченість, глибина вираження, чистота і чіткість штрихів.
Довелося багато попрацювати, щоб отримати сьогодні чітко виписані вогняним пером сюжети, образи. Усе, як у літографії. Гармонія тонких і насичених штрихів. Глибина і чіткість, лаконізм і особлива виразність. Ні з чим не порівняєш. Разом з тим, залишаю місце для гри тінню, глибиною насиченості, нестандартною композицією. Загальне ж тло, як правило, покриваю канвою штрихів, ліній, які ілюзорно сприймаються, як тоноване під сепію полотно, шовк.
Бувало, що мої вироби пропадали із виставок. Я сердився і намагався зробити щось краще, не повторюючись.
Лише в жовтні 2013 року у мене відбулася перша персональна виставка в Польщі. Згодом - запрошення експонувати свої роботи на Міжнародних ярмарках-продажах Арабських скакунів у Янові Подляськім та вернісаж творів, написаних "вогнем" у Виставковому залі дільниці "Охота" (Варшава, 2015 р.)
***
Богдан Пилипів цікавий не лише своїми "вогненними роботами", у нього доволі цікава біографія. Після закінчення школи навчався станковому живопису. У армії служив хіміком-дозиметристом. Згодом подався на журналістику до Львівського держуніверситету. Там йому дуже допомагала мистецтвознавець Христина Саноцька. Вона його познайомила з чудовим майстром пензля Володимиром Патиком, який дуже вплинув на Богдана. Майстер казав: "Богдане, а що ти палиш усіма патронами? Стрельни двома-трьома. Чим простішою буде робота, тим вона цікавіша". Ці та інші уроки для митця стали найважливішими. Згодом Богдан поїхав на батьківщину, на Бойківщину. Працював у районній газеті "Червона долина". Також удосконалював майстерність у прикладному мистецтві. Каже: "Хотів більшого аніж звичайне випалювання". Сам підбирав деревину, сам шліфував, сам готував рами. Особливі полотна з липи, кедра стали полем його творчості. Над ними працював днями й ночами. Брав участь у обласних виставках. У 1990-ті доля закинула художника в Італію. Тоді був незгодний з політикою Кучми і казав: "Краще наймитувати!" У Італії не тільки займався меблями та збором оливок, а часто приходив на Святу Софію в Римі. Також засиджувався в бібліотеці. Писав, малював, редагував - ночами. Вже коли повернувся в Україну, то впорядкував та ілюстрував двотомник антології творчості заробітчан "Світло на чужих стежках" та збірку поезій заробітчанок "Журавлині ключі".
***
- Богдане, свого часу ви були в Німеччині. Чим там займались?
- У місті Єна реставрував старі художні полотна. З роботою допоміг знайомий німець. Спочатку ходили по барах і кафе, шукали роботу. Якось у одному з них жартома на серветці намалював дружній шарж господаря закладу. Тому так сподобалось, що запропонував попрацювати. Не випало там, щоправда. Знайшли роботу в іншого, який запропонував відреставрувати старе художнє полотно з його приватної колекції.
Це було щось із чимось… Теоретично про реставрацію знав, але практично - цим ніколи не займався. На щастя, фортуна була на моєму боці. Працював я повільно, по "п'ять сантиметрів" щодня. Господар приходив і спостерігав за мною, весь час повторював: "Плачу тобі добре, то ж не квапся. Зіпсуєш - заплатиш. Добра робота має виконуватися якісно".
- Чи думали ви над тим, аби популяризувати в Україні графічну техніку "вогнем"? Наприклад, викладати новий предмет в університеті?
- Не задумувався щодо викладання. Хоч і не відмовився б. Можливо, слід готувати підручник.
- Утім, про вас лише нещодавно заговорили в Україні.
- Заговорили лише тому, що я мав можливість показати свої твори за кордоном, зокрема в Польщі. Цим завдячую засновнику і видавцю "Кур'єра Галіційського" Мірославу Ровіцькі.
Зрештою, чимало моїх праць нині є в приватних колекціях поціновувачів зі США, Росії, Німеччини, Польщі. Ім'я потрібно заробиляти наполегливою працею.
Я це й роблю - з Божою допомогою, щодня, не шкодуючи ночей.