Олена Захарченко в новому романі "Третя кабінка - Лос-Анджелес" ("Нора-Друк", 2018) розповідає історію, що постає сумішшю авторської уяви, реальних родинних бувальщин та архівних документів, які нарешті позбулися грифу "цілком таємно".
Ніхто не може створити історії краще за саме життя. Олені Захарченко лишалося тільки записати, осмислити й перетворити на роман те, що, мабуть, неодноразово було проговорене в її родинному колі.
"Третя кабінка - Лос-Анджелес" - українська відповідь "Англійському пацієнту" Ондатже і "Спокуті" Мак'юена.
Сучасна література більше не існує в одній часовій площині: занурення в минуле доводить, що гріхи мають довгі тіні.
"Сагу про Форсайтів" навряд чи часто перечитують сьогодні. Змінилася доба: у читача просто немає часу стежити за порухами героїв, які потай поглядають одне на одного, не наважуючись зізнатися в почуттях.
А проте тема пам'яті, колективної та індивідуальної, оприявненої офіційно чи прихованої в родинних сагах, набуває дедалі більшого інтересу в сучасних письменників. ХХІ століття - час навчитися розповідати історії про те, що ще вчора було під "табу".
Розповісти правду - непросте вміння. Не так і просто не злякатися того, що може явити минуле в непривабливому світлі, завдаючи болю.
Зокрема ж минуле, яке має особистісне забарвлення.
Захарченко написала динамічний і сучасний транскультурний і постколоніальний роман. Події в ньому відбуваються на кількох континентах, у кількох країнах. Кожна історія має свої щемливі моменти: коли люди із невеличкого села змушені їхати в місто, щоб, вистоявши в черзі, нарешті замовити телефонну розмову з Америкою.
І коли лунає голос "Третя кабінка - Лос-Анджелес", усі раптом обертаються й дивляться на тебе, ніби ти вирішив вийти у відкритий космос. Сьогодні, коли з будь-яким континентом можна сконтактувати зі смартфона, ці реалії видаються чимось незбагненним. А тоді…
Опис перебування героїв у Штатах також має свої цікаві знахідки, які побудовано навколо утвердження або ламання етнокультурних стереотипів.
На відміну від радянської дійсності, у США було все: зокрема й супермаркети з їжею та іграшками, "нормальна" сантехніка, автомобілі, а не смердючі й незручні електрички, в яких продають кросворди й пиріжки.
О.Захарченко вдалося передати ситуацію зустрічі громадян США із Радянським Союзом: із усіма абсурдними дозволами, які потрібно було отримати для відвідин того чи того радянського міста, зі шпиками, які ходили за тобою на вокзалі, тримаючи магнітофони в сумках, із автівками, які приїздили по тебе о певній годині, бо громадяни США не могли зупинитися на ніч у родичів, а лише в "Інтуристі", водії в тих автах мали чорні окуляри й постійно мовчали…
Захарченко написала трансісторичний роман, де зв'язком між поколіннями стає стара світлина.
Випадкова зустріч дівчини, яка на теренах Європи мандрує автостопом, із Романом перетворюється на виповідання родинної саги.
Ця зустріч спонукає до пошуків у власній пам'яті, з якої виринають неймовірні історії. І в кожній із них є своя загадка, що, безперечно, тільки додає інтриги романові та робить його успішним. Кожна частина саги має свій секрет. Проте все сходить до часів боротьби за українську незалежність, яку було відчуто на початку Другої світової.
На західноукраїнських землях люди без ентузіазму вітали прихід радянської влади, що явила себе в образі розбійників, котрі забирали в людей крам і продовольчі товари. Іван - один із тих, хто в результаті пережитої травми через "зустріч" із радянськими вандалами хоче помститися. Він більше ніколи не житиме в Країні Рад, де панують несвобода й зрадництво.
Авторка уміє з особливим щемом описувати минуле й теперішнє, в якому тодішнє оживає голосами пам'яті. У фізичній реальності все зруйновано, розкрадено, зрівняно з землею. А в пам'яті лишаються спогади про годинник, який у такій-то хаті висів на стіні.
Це роман про УПА, Голодомор, злочини сталінської системи, атмосферу свободи й несвободи, шпигунства й зрад, чесності й підтримки. Подеколи Олена занадто прямолінійна в оцінці фактів: оцінки - справа читача, а не письменника, який розповідає історію. Проте таких романів у нашій літературі не так і багато. Можна згадати прозу Марії Матіос, кожна повість якої - зустріч із минулим, спроба розгрішення, виведення теми протистояння добра і зла на загальнолюдський вимір.
В історії Захарченко з'являються загадки, про які читач довідується наприкінці, як-от про "доброго" каґебіста, що допомагає родині, сприяючи працевлаштуванню героя, попереджаючи, коли можна говорити, а коли - за вікном стоїть машина з апаратом для прослуховування…
"Третя кабінка - Лос-Анджелес" - не типовий для української літератури роман, який свідчить про перехід нашого письменства на якісно інший рівень. Цей роман - приклад метафікційної літератури пост-постмодерного часу, коли минуле чи сьогодення є приводом не лише до карнавалізації, а й до постановки філософських питань, які мають стосунок до сучасної геополітики. Не можна вимірювати минуле з морально-етичних позицій сьогодення. Воїни УПА були не злочинцями (у романі показано, як радянська влада прагнула запустити міф про звірячі вбивства УПА, проте чи ці злочини - не справа рук совєтів?), а тими, хто не приймав звіриної влади, побудованої на примітивних людських інстинктах, які знайшли вихід на волю. Водночас показано й інший бік медалі: як українців убивали поляки, як безбожно добре було остарбайтеркам, яких забирали німці на роботи, і як дівчата не хотіли повертатися до Країни Рад, бо знали, що їх там розстріляють. О. Захарченко, не забуваймо, розповідає історії, які реально мали місце. У час загострення україно-польського діалогу бажання з боку політиків Польщі бачити винуватими лише одну сторону заходить у суперечність із тим, про що написано в романі "Третя кабінка - Лос-Анджелес". І цьому романові довіряєш.
А ще, крім усього, це історія про любов, про чисте й світле почуття, що спалахує між людьми. Спалахує навіть на відстані кілометрів, коли люди знають одне одного лише з листування. Це історія про розуміння на рівні сердець і нерозуміння, про жіночий біль та істерію, яка може спалахнути з нічого, як це одного дня сталося з Шеллі, бо вона приревнувала ставлення дитини. Це історія про виживання, коли вчитель математики залишає вдома свої старі й мудрі книжки, а везе з собою в Сибір ножі й сокири, щоб упорядкувати той світ; історія про Голодомор і хлопця, який накидається на пиріжки з квасолею, а потім помирає в муках... Це історія про колонізацію українців і водночас - формування всередині російської імперії потужного українського осередку на далекій Півночі.
"Третя кабінка - Лос-Анджелес" - роман про пам'ять, яку потрібно оберігати.