Книжка «Історія української вишивки» (видавництво «Мистецтво»), яку висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка, має особливу цінність. Автор унікального видання - доктор мистецтвознавства Тетяна Кара-Васильєва.
Фундаментальний твір мистецтвознавства - доробок усього життя автора.
Є мистецтвознавці, які впродовж життя переходять із однієї теми на іншу. Відтак часто результат - поверховість.
Після закінчення факультету мистецтвознавства Київського художнього інституту прийшла в музей народного декоративного мистецтва України.
У музеї зібрано велику колекцію вишиваних виробів із усіх регіонів України. А поруч, у церквах Печерської лаври, - шедеври церковного шитва.
Кожна експедиція по Україні захоплює її і збагачує знанням неперевершеної й унікальної української вишивки.
Кара-Васильєва вивчає великий асортимент виробів декоративного мистецтва, в яких неодмінним елементом художнього вирішення образу є вишивка.
Вона розкриває тонкощі техніки виготовлення української вишивки. А їх неймовірно багато, адже кожен регіон України зберігає свої неповторні особливості в побудові композиції, кольоровому вирішенні та техніці виконання.
Мабуть, жодна країна світу не має такого розмаїття барв, великого асортименту вишивки, як Україна. І всі ці тонкощі Тетяна Валеріївна висвітлює у своїх публікаціях. А велика кількість статей та книжок розкривають яскравість і унікальність вишивки ужиткових речей, одягу різних регіонів України!
У 1979 році Тетяна Валеріївна захистила дисертацію в Московському державному університеті імені М.Ломоносова на тему «Развитие традиций полтавской народной вышивки в современных художественных промыслах». Мені довелося виступати опонентом її захисту. Успіх був заслужений, помітний у науці.
Виходять її дослідження - «Художні промисли України», 1979 рік, «Полтавська народна вишивка», 1983 рік, «Творці дивосвіту», 1984 р., «Учитесь вышивать», 1988 р.
Одна по одній друкуються книжки, які несуть високу культуру України, розкривають функціональну роль вишиваних виробів у народному і сучасному інтер’єрах. Книжки Т.Кара-Васильєвої стали помітним явищем в українському мистецтвознавстві.
У ті ж роки Тетяна Валеріївна захоплюється літургійним шитвом України XVII-XVIII ст. І в результаті на цю тему в 1994 році успішно захищає докторську дисертацію.
Слід підкреслити, що ці дослідження проводилися задовго до захисту, у складні часи. Коли в СРСР не було можливості об’єктивно досліджувати теми, які стосувалися церкви та релігії.
Цінність монографії в тому, що автор ґрунтовно розглядає функції певного виду мистецтва у глибинному, суто сакральному розкритті змісту творів.
Автор провела велику роботу. Проаналізовано документи про культурно-освітницьку діяльність жіночих монастирів України - Києво-Вознесенського, Йорданського, Ладинського, Лебединського. Розкрито надзвичайні факти організації праці у виробничих майстернях, стосунки між ігуменями та майстринями. Кара-Васильєва довела заслуги матері гетьмана Івана Мазепи ігумені Марії Магдалини Мазепиної, як мецената, організатора художньої освіти в Україні.
Дослідження архівних матеріалів дає можливість автору розгледіти великий внесок черниць Чернігівського П’ятницького і Києво-Флорівського монастирів, які були засновниками стилю бароко у гаптарстві (цей стиль існував в архітектурі, у стінописі, іконописі, гравюрі, різних видах декоративного мистецтва).
Монографія Тетяни Кари-Васильєвої «Літургійне шитво України XVII-XVIII» отримала розголос не лише в Україні, а й за її межами. Вже у 2000 році виходить нова її книжка - «Шедеври церковного шитва України (XII-XX ст.)». Вона розширює тему дослідження і розкриває шляхи розвитку церковного шитва аж із часів Київської Русі, акцентує роль жіночих монастирів Чернігівщини.
Ці дві книжки втілюють результати тривалої й наполегливої праці авторки.
Вже книжка Т.Кари-Васильєвої «Шедеври церковного шитва України (XII-XX століття)» розширює часовий період дослідження. Особливо цінне висвітлення створення шедевра церковного шитва - плащаниці для Володимирського кафедрального собору Києва - Оленою Праховою.
Мета А.Прахова - керівника художніх робіт - здійснити ідею відродження старослов’янського мистецтва в дусі Володимирської доби. Талановиті художники В.Васнєцов, М.Врубель, М.Нестеров залишили високохудожні твори, а талановита Олена Прахова, віртуозно володіючи мистецтвом вишивки, виконала за два роки відповідальну кропітку роботу - вишила плащаницю. Роботи Т.Кари-Васильєвої у цьому напрямі розкрили яскраву добу піднесення української культури.
Та автор не зупиняється на досягнутому. Вона аналізує ще один цікавий пласт мистецтва вишивки в українському мистецтвознавстві - «Вишивка ХХ століття».
Яскравий підрозділ «Пошуки художників-авангардистів на початку століття» відкриває нові унікальні ходи створення композицій, стилізацію орнаментальних мотивів, нове бачення гармонії колірних композицій. Тетяна Валеріївна організовує творчу групу сучасних митців, які відтворюють зразки авангардної вишивки ХХ століття. Викладачі кафедри художнього текстилю та моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука Л.Авдєєва, Л.Костюкова, І.Жураківська відродили шедеври авангардного мистецтва. Ці твори доповнювали цікаву виставку, яка з успіхом експонувалась у залах фонду «Україна», в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, в Національному культурному центрі України в Москві на Старому Арбаті, 9, та в галереї «Проун» у Москві.
Праця «Історія української вишивки» є унікальним мистецтвознавчим дослідженням, яке репрезентує високу культуру України. Найвища оцінка цієї монографії - постійне звернення викладачів та студентів художніх вузів до історії унікального мистецтва вишивки в пошуках нових національних моделей українського мистецтва.