Не кожному пощастить народитися у святковий день.
А якщо це художник, який з’явився на світ у Міжнародний день музеїв, і його картини виставлено в музейних експозиціях багатьох країн світу — поздоровлень буде чимало.
18 травня в Російській академії мистецтв відкриється ювілейна виставка, присвячена 80-річчю від дня народження народного художника СРСР, лауреата Державної премії СРСР, дійсного члена Російської академії мистецтв Петра Павловича Оссовського. Ця виставка незвична не стільки тим, що на неї з’їдуться представники багатьох музеїв близького та далекого зарубіжжя, а й свого роду захоплюючою інтригою: цього дня вирішуватимуть долю безцінної колекції картин. На церемонії відкриття митець оголосить про своє рішення — назве того, хто отримає в дарунок його спадщину, котру експерти оцінюють у суму більш як 100 тис. дол.! Претендентів на одержання колекції два — Кіровоградський художній музей та аналогічний музей у Пскові.
Що ж стало причиною такого «роздвоєння» намірів дарувальника?
Живописець, який дожив до похилого віку, вирішив передати свою спадщину меморіальному музею, котрий буде відкрито у нього на батьківщині. А оскільки історичні корені Петра Оссовського знаходяться в Україні, у селі Мала Виска Кіровоградської області, то не дивно, що першим його поривом було передати колекцію саме туди.
Сила «тяжіння» української землі у митця потужна — він онук видатного українського театрального діяча Дмитра Гайдамаки-Вертепова (1864—1936), учня великого М.Кропивницького. Акторками були бабуся художника Юлія Шестаковська та його мати. І хоча художник прожив в Україні лише перші шість років життя, Мала Виска продовжує залишатися для нього «землею обітованою».
Нині Петро Павлович, попри вік, плідно трудиться в Москві, куди багато років тому переїхала його сім’я. У нього багато учнів, яким він передає естафету художньої майстерності, отриману від своїх наставників — знаменитих І.Грабаря, І.Чекмазова, В.Фаворського, Д.Мочальського. Традиції художнього інституту ім. В.Сурикова знайшли втілення в так званому «строгому стилі» мистецтва, основоположником якого вважають Петра Оссовського. Для цього стилю характерні декоративність, узагальнення форми, відсутність нюансів.
Творчість художника високо оцінено не тільки у нас, а й за рубежем: за серію «Слов’янські портрети» живописець нагороджений золотою медаллю італійської Академії мистецтв, а його персональні виставки проходять у багатьох країнах. Працівники Кіровоградського художнього музею багато років підтримують листування з земляком, а 2002 року головна хранителька фонду побувала у нього в гостях у Москві. Петро Оссовський подарував музею 10 картин і пообіцяв відвідати свою «малу батьківщину».
Восени 2003 року на пероні залізничного вокзалу в Кіровограді працівники музею вже зустрічали довгожданого гостя. Всупереч припущенням, що доба, проведена в дорозі, стане нелегким випробуванням для літньої людини, Петро Оссовський виявився на диво бадьорим і енергійним: через півгодини він уже включився в культурну програму, підготовлену творчою інтелігенцією міста.
Кожен день перебування на батьківщині починався о сьомій ранку і закінчувався за північ: художник побував на знаменитому хуторі «Надія», де оглянув історичні дуби, посаджені корифеями українського театру, відвідав музей М.Кропивницького, краєзнавчий музей, усипальницю Раєвських і, звісно, Малу Виску, котра нині стала районним центром. Дивовижно, але там знайшлися земляки, які пам’ятають його ще дитиною, а зустріч із главою районної адміністрації Василем Шигалом була дуже теплою. Надія відкрити меморіальний музей у районному центрі, на жаль, не виправдалася: скромне місцеве фінансування не дає можливості забезпечити охорону безцінної колекції картин.
Під час презентації персональної виставки Оссовського в Кіровоградському художньому музеї, що вразила художника надзвичайною сердечністю, народилося несподіване рішення: передати свою спадщину саме сюди, за умови, що місто дасть згоду на відкриття філії у вигляді меморіального музею. Петро Оссовський звернувся з листом до губернатора Кіровоградської області (у той час Михайла Чорновола) з проханням сприяти цьому починанню. У відповідь отримав запевняння, що керівництво області зробить усе можливе для організації музею його творчості. Однак за цей час керівники області не раз змінювалися, і добрі наміри поступово канули в Лету.
Що стосується Кіровоградського обласного художнього музею, то його доля показова для всіх музеїв України — в усякому разі, легкою її не назвеш.
Ще 1870 року представники передової інтелігенції краю порушили питання про створення в місті художнього музею. Однак тільки 1921-го в Будинку науки та мистецтва було відкрито картинну галерею, котра пізніше ввійшла до складу природно-історичного музею, перейменованого 1938-го у краєзнавчий. Основу колекції становили картини, зібрані в передреволюційні роки, націоналізовані, а також пожертвувані любителями мистецтва. 1926 року зібрання галереї налічувало 150 експонатів, 26 із яких були оригіналами. Під час фашистської окупації зібрання картинної галереї було повністю розграбоване. 1965 року відбулося друге народження художнього відділу краєзнавчого музею в будинку Свято-Преображенської церкви.
Коли 1991 року храм повернули парафіянам, картинна галерея знову переїхала — у стародавній будинок, споруджений у центрі Кіровограда ще 1897 року. Цей будинок являє собою один із прикладів початкового періоду стилю модерн і має високу художню цінність, будучи зразком нового типу торгових споруд початку ХIХ століття. Таких будинків у місті залишилося небагато, і всі вони занесені в книгу В.Ясиновича «Архітектура України на зламі ХIХ—ХХ ст.».
1993 року на базі картинної галереї було створено Кіровоградський обласний художній музей, однак донедавна він розміщувався в історичному будинку лише на правах орендаря. І тільки недавно, торік, будинок передали на баланс музею, однак у ньому досі залишаються інші орендарі — кілька магазинів і фірм, договір про оренду з якими спливе тільки 2025 року. Звільнити праве крило будинку, де планується розміщення філії — меморіального музею Петра Оссовського, — орендарі відмовляються.
Логічно розмірковуючи, цінну колекцію доцільно розмістити саме поблизу основних фондів музею, котрі нині налічують 3187 експонатів — це витвори мистецтва з Ермітажу, Третьяковської галереї, київських музеїв українського та російського мистецтва й інших зібрань.
Боротьба за приміщення точиться не на жарт — сьогодні це питання розглядають на рівні обласної ради та обласної адміністрації. Щоб остаточно розв’язати проблему, певне, доведеться дійти до Верховної Ради — так вважають працівники музею, вже зневірені в тому, що зможуть зробити історичний будинок храмом мистецтва.
Директор Кіровоградського краєзнавчого музею Тетяна Ткаченко налаштована рішуче — адже йдеться про безцінну колекцію картин:
— Нині питання стоїть так: якщо до відкриття ювілейної виставки Петра Оссовського в Російській академії мистецтв наша область не знайде приміщення для його меморіального музею, колекція картин художника буде передана у Псков, де Оссовський прожив 40 років. Йдеться про воістину чудову колекцію, у котрій більш як 100 полотен, тому було б просто непробачним, якби Україна втратила ці твори мистецтва. Крім того, ми не маємо морального права відмовити нашому земляку в праві залишити свій слід на рідній землі, адже це відомий в усьому світі художник...
Хочеться сподіватися, що новий губернатор Кіровоградської області Едуард Зейналов не залишить без уваги цю проблему, і в Міжнародний день музеїв свято буде і на нашій вулиці — у жителів Кіровограда та всіх українських цінителів мистецтва.