П'єса Оксани Савченко "Бери, люби, тікай!", де все починається з неприємностей із банкоматом, втілена англійською режисеркою Керолайн Стейнбейс у Київському Молодому театрі, віддалено нагадує один з найпоширеніших у радянській жіночій літературі
1980-х рр. сюжетів про відчайдушну жінку, яка самотужки, всіма можливими й неможливими способами, намагається врятувати сім'ю і захистити дитину.
…Від радянської попередниці її відрізняє те, що чоловік - не пияк, а виснажений айтішник, і вона не зразкова господиня, а нечупара, та й дитиною не дуже опікується.
Крім обставин, у яких борсається ця молода сім'я, в усьому іншому героїня так само навіжена, оскаженіла й ладна рятувати все і всіх до самознищення.
Для роботи над цією українською драмою людям з різних кінців континенту вдалося перетнутися лише на місяць. І цей час Керолайн Стейнбейс не стала витрачати на маневрування між "тут" і "там", а сприйняла драматургічну реальність Савченко як світ змінених і тотально не впорядкованих обставин, з яким вирішила полемізувати іронізуючи.
З першої сцени шалені зусилля для збереження чогось безперспективного й малозрозумілого Стейнбейс маркує як справжнє божевілля й тотальне марнотратство. Приміром, кота, на порятунок якого Лора витрачає останні гроші з сімейного бюджету, у сценічній версії представлено м'якою іграшкою, що час від часу пустотливо виглядає з-за лаштунків.
Смішного, точніше іронічно-саркастичного, у цій виставі чимало. Але все воно має гіркуватий присмак нашої реальності, в якій для більшості присутніх ці негаразди є справжнім жахіттям.
Гротесково балансуючи і розмахуючи руками наче Дон Кіхот, що видирається на млин, Лора (Анна Башева) виганяє, виштовхує в шию представника банку - так вона захищає куплену на виплат квартиру. Далі вона намагається "впарити" довготелесій незграбній тітці з надмірними сексуальними апетитами (Анастасія Євтушенко) дачу поруч зі смердючим заводом. І, зрештою, пробує продати нирку гіньйольному суб'єктові з фірми "Тєло в дєло" (Ігор Портянко).
Для пересічної українки подібні вчинки й зустрічі з фантасмагоричними й неадекватними особами - річ цілком природна. Але молода британська режисерка, явно не приймаючи на віру код відчайдушної жіночої ментальності, можливо, успадкований іще від перших комсомолок і паш ангеліних, діагностує все, що відбувається з Лорою, як безпорадне борсання на підступній клейончастій ковзанці, що величезним чорним горбом загромаджує сцену (художник Юлія Заулична).
Справді, для іншого, не нашого, світу Лорине життя - безглузде й безталанне, а тому зроблена англійкою з українськими акторами вистава, приречена стати суцільним соціальним фарсом. І жодного подиву в такому разі не викликає комікс на тему побиття представників виконавчої служби, що виселяють боржників з квартири, де ключовим стає відверте пародіювання мисливців за смаженими фактами - медійників.
Водночас для українських акторів відтворюване повсякдення підстав, підлот, обманів, марних зусиль, де правилом є дурити одне одного, стає приводом зайвий раз розкрити справжню болісність такого існування. Маючи в підкірці навічно вкарбоване "граючи злого, шукай де він добрий", виконавці двох головних ролей - Лори й Андрія (Антон Себастьян) - повсякчас конструюють систему доказів правомірності своїх вчинків, що, зрештою, виявляється то в надмірній істеричності, то в показному інфантилізмі.
Насправді ж, представлений драматургом світ не є однозначним, і ще щільнішим він постає в режисерки, яка доручає по кілька ролей одному виконавцеві. Керолайн Стейнбейс "заримовує" професії жебрачки й журналістки, зіграні в'юнкою Вікторією Токманенко; колектора, судового виконавця і кримінального шахрая (Ігор Портянко); діяльність інспектора ДАІ й грошовитої купувальниці дачі (Анастасія Євтушенко). Люди перетасовуються наче карти в колоді і переходять з одного суспільного зрізу в інший, але всюди залишаються такими ж позбавленими критеріїв нормального існування.
Найпереконливішим доказом ампутації порядності - коли попри здоровий глузд видалений орган продовжує боліти - у виставі є лікар Сахно (Марк Дробот), готовий допомогти другові Андрієві і навіть позичити Лорі рятівні гроші, які йому приносить кримінальний бізнес чорного трансплантолога. Марк Дробот показує його вайлуватим пофігістом, однаково готовим до добра і зла і суть існування котрого - підлаштуватися під будь-яку ситуацію. Фіаско з продажем дачі, неминуче покарання інспектора ДАІ - все це миттєво влаштовує людина, яка, ставши трупарем, навчилася жити, але водночас сама себе позбавила імпульсів життя.
У наскрізь урбаністичній виставі Керолайн Стейнбейс немає жодної міської прикмети: будинків, вулиць, ліхтарів. Під софітами, наче знамениті українські чорноземи, лиснючі під сонцем, виблискує вкрита чорним поліетиленом гірка-конструкція, по якій видряпуються і скочуються учасники вистави. Можливо, наближаючись до головного аеропорту України, в ілюмінаторі літака Керолайн побачили знамениті українські чорноземні поля й оселила на них українців Оксани Савченко? Розкішних котеджних містечок поруч, мабуть, і не помітила. І це на краще.