Мода завжди знущалася з людей. Стародавні римляни вибілювали шкіру свинцевим білилом, зуби фарбували емаллю на основі соку кизилу чи водяного горіха. У результаті шкіра дуже швидко руйнувалася, а зуби чорніли й випадали. Як відомо, у Стародавньому Китаї дівчаткам з аристократичних родин із п’ятирічного віку починали бинтувати ноги, підгинаючи чотири пальці під великий, таким чином підтягуючи їх до п’яти. У результаті — покалічена ступня набувала форми копита, яке поетично називали «золотим лотосом». (До речі, популярними тоді були й неймовірно довгі нігті — «яшмові паростки бамбука».) Іспанки часів середньовіччя носили воістину інквізиторські корсети, які робили талію надтонкою. Сучасна жінка спроможна витримати такий корсет трохи більше п’яти хвилин, іспанки ж починали носити їх регулярно з... двох(!) років. Патологоанатоми неодноразово констатували під час розтинів, що ребра середньовічних модниць лежали одне на одному, за життя впиваючись у тіло... Крім того, дівчаткам того часу в період статевого дозрівання прив’язували на груди... свинцеві пластини. І навіть у дорослому віці те, що мало називатися бюстом, туго бинтували — ні й ще раз ні навіть натяку на якусь опуклість!
Сучасна мода багато в чому не менш інквізиторська. Від нав’язуваного ідеалу краси у вигляді анорексичного підлітка-андрогіна й до того, у що ця істота вдягнута. А якщо уважно відстежити події на подіумах вітчизняного тижня прет-а-порте, то можна інколи не на жарт перелякатися: таке буйство «креативу» та «новаторства» демонструють інколи наші дизайнери. Однак залишімо валідол і валеріанку експертам. Перед вами — огляд найдостойніших колекцій сезону весна-літо 2011, представлених у рамках Українського тижня моди (Ukrainian Fashion Week), що завершився минулого вівторка у столичному виставковому центрі АССО International.
«Повороти долі» — так назвала свою нову роботу Лілія Пустовіт (POUSTOVIT), захопившися модою 1930—1950 рр. і фільмом Федеріко Фелліні «Ночі Кабірії». Плаття-міді як прямого силуету, так і з пишною спідницею; вертикальні оборки; приглушені кольори — ніжні сіро-зелений, пастельно-рожевий, темно-синій, кораловий; комбінація трикотажу та шовку; вінтажного вигляду розкльошені плащі з рукавом-регланом — головні акценти «Поворотів...» Вийшло як мінімум інтелігентно. Утім, як завжди в Пустовіт.
Вікторія Гресь (VICTORIA GRES) надихалася тими ж таки 1950-ми, але в іншому — їх new look’овому — варіанті. Шовк, мереживо, фатин, відкриті плечі, відверті декольте, пишні спідниці до коліна в ніжненький горошок або квіточку, затягнута талія, жабо, мереживні бюстьє... Така ледь-ледь котяча сексуальність, але жодної нотки вульгарності при цьому.
Дефіле Ірини Каравай (NOTA BENE & KARAVAY) було на диво нерівним і еклектичним для зазвичай дуже «чистенького» дизайнера. Однак як мінімум половина колекції вийшла блискучою. Це — поганий сон Торквемади: до такої міри жіночний і чуттєвий образ удалося створити модельєру. Для нас же з вами важливо й те, що в колекції Ірини зібрано фактично всі основні тенденції наступного модного сезону. Білизняний тренд представлений делікатними пластичними корсетами-топами. Об’ємний одяг змінив той, що акцентує груди, талію та стегна. Жорсткі архітектурні форми — силует, який підкреслює красу жіночого тіла. Довжина із запоморочливих міні і максі, що розтікається в «калюжу», дедалі наполегливіше закріплюється в районі колін... Окреме гранд мерсі Ірині-колористу: на цій ниві серед наших дизайнерів їй, як і раніше, немає рівних. Її лавандовий, морквяний, карамельний, кармінно-червоний, пляшковий, бежевий і колір пряженого молока просто чудові.
Справжньою сенсацією вважаю роботу дебютантки нинішньої UFW, учасниці проекту New names (традиційно проходить у рамках Українського тижня моди як відкриття молодих талантів) одеситки Анни Октябрь (ANNA OCTOBER). Попри юний вік Анни, її дефіле вийшло не просто фаховим — його, без перебільшення, можна назвати одним із найкращих показів Тижня. Ключові речі колекції Октябрь — фактично бездоганно сконструйовані блузи та сорочки складного крою, «чоловічі» сорочки і майки, вільні брюки, шорти й розкльошені спідниці зі схованими і накладними кишенями. Матеріали: шовк, батист, бавовняний трикотаж, вовна. Чудова й колірна гама запропонованих Анною речей — благородні асфальтовий, цегельний, бежевий, гірчичний, туманно-блакитний.
Чудову колекцію представив ще один молодий дизайнер — Артем Климчук (ARTEMKLIMCHUK). Гарними були його вечірні сукні, які струмували до підлоги, перламутрового, чорного і кольору бургунді з вивареного шовкового атласу. Не можна не відзначити й «чоловічі» брюки з необробленими краями та светри ручного плетіння з розрізаного на стрічки шовку. Та й загалом — дедалі вищу грамотність Артема, цілісність його роботи і прагнення виробити власний, індивідуальний творчий почерк.
Ось, мабуть, і всі, варті того, щоб їх згадати, з понад сорока дизайнерів, які брали участь у Тижні. Та якщо вже зовсім чесно, то хоч би скільки компліментів відпускалося на адресу наших модельєрів, хоч би скільки свідчень визнання їхніх талантів та інтеграції у світову фешн-індустрію наводилося, — факт залишається фактом: на цій ниві нашій батьківщині по-справжньому пишатися поки що ніким. Майже як у тому історичному анекдоті. Одного разу на банкеті до товариша Сталіна підійшов функціонер, котрий був напідпитку й від того не в міру осмілів. «Йосифе Віссаріоновичу, — звернувся він до вождя всіх часів і народів, — а чому наша велика Батьківщина не може похвалитися великими письменниками? Вибачте, але всі якісь дрібнуваті...» — «Ну, інших у нас немає», — моментально парирував Сталін. Не хотілося б закінчувати на цій невеселій ноті, але... Інших у нас немає.