Дивитися фільми українською мовою в Південній Пальмірі не хочуть. А раз не хочуть — не платитимуть за квитки. У такому разі кінотеатри збанкрутують, за-криються. Державний і місцевий бюджети недоотримають значні кошти у вигляді податкових відрахувань. Кому це потрібно? У керівників провідних кіномереж Одеси з цього приводу є особлива думка. В одеському кінотеатрі «Родина» вони коментували «Меморандум»...
Керівник кіномережі «Золотий Дюк» — «Уточ-Кіно» Владислав Царьов прямо заявив, що такі вимоги, висунуті до кінопрокатників російськомовних регіонів України, вочевидь виведуть їхній бізнес за межу рентабельності. Цього літа він уже провів ризикований експеримент, демонструючи в «Золотому Дюку» фільм «Пірати Карибського моря-2. Скриня мерця» у російському та українському варіантах. Сеанси в сусідніх залах були призначені практично на той самий час. Результат виявився разючим: охочих побачити фільм російською мовою виявилося в 25, а то й у 30 разів більше! Артем Вознюк, керівник кіномережі «Родина» — «Звездный» — «Москва», зауважив, що «Меморандум» підписували дистриб’ютори, пов’язані своїм бізнесом з виробничою базою, на якій відбувається дублювання фільмів українською мовою. А з дистриб’юторами фільмів на DVD-дисках інша історія: вони можуть підписувати що завгодно, не замислюючись, а споживач їхнього товару вже сам вибере звукову доріжку із зручною для сприйняття мовою...
Пан Царьов і пан Вознюк озвучили критичну оцінку прокатників стану готовності матеріально-технічної бази для повного циклу дублювання фільмів у нашій країні. А також звернули увагу на відсутність законодавчих актів, які б чітко регулювали цю діяльність. Крім того, відповідно до статті 14 Закону України «Про кінематографію» іноземні фільми можуть бути дубльовані також мовами національних меншин. Нехай так, але до меншин російськомовні громадяни України, зокрема в Одесі, віднести себе ніяк не можуть. Що робити? Прокатники вважають: треба боротися за свій бізнес у правовому полі. Не виключено, що найближчим часом вони звернуться по захист до депутатів місцевих рад.
— Якби ми працювали в Дрогобичі або у Львові, де глядач переважно україномовний, ми б купували копії фільмів українською мовою, — підкреслив Владислав Царьов. — Для нас це питання не політичне, ми рятуємо свій бізнес. Якщо так піде і далі, дистриб’ютори «продавлюватимуть» українські копії, і вже цього літа одеські діти не зможуть побачити в кінотеатрі жодного іноземного фільму російською мовою. Логіка щодо прокатників проста: «А куди ви подінетеся!»...
Одна з одеських телекомпаній оперативно організувала вуличне опитування перехожих, яке наочно показало, що прокатники мають рацію! Готовність іти в кіно на фільм з українськими субтитрами або українським озвученням висловила тільки одна літня пані, котра грізно додала: «І онуків своїх примушу!».
Онуки, щоправда, пішли вже не ті... Опитувана телевізійниками одеська молодь не погоджувалася дивитися українські фільмокопії, мотивуючи своє небажання, зокрема, низькою якістю озвучення та субтитрування. За кордоном до цієї справи ставляться з пієтетом, навіть для того, щоб озвучити мультфільм, запрошують суперзірок.
— А в нас поки що лише одна суперзірка, — усміхається Артем Вознюк. — Це Богдан Ступка! Чи вистачить його на те, щоб озвучити ролі у всіх фільмах, коли в нас по шість-сім прем’єр на тиждень? Дуже сумніваюся!
Для тих, хто надає заявам одеських кінопрокатників політичного забарвлення, хотілося б додати: тут маємо порушення прав людей, котрі бажають дивитися кіно рідною мовою. Що ж до автора цих рядків, корінної одеситки, яка вільно володіє і російською, і українською, то все просто: на мову, якою розмовляють персонажі фільму, я звертаю увагу лише тоді, коли кількість безграмотних реплік починає обурювати. Про якість українських субтитрів сказано так багато, що годі й повторюватися. Сьогодні кінопрокатники Південної Пальміри пропонують Мінкульту побудувати в російськомовних регіонах кінотеатри українського фільму і субсидіювати проведення вочевидь збиткових сеансів. Справді, чому розплачуватися за всіх мають бізнесмени?