Поетові онуки Андрій і Максим Рильські |
Добродійний фонд Максима Рильського підбив підсумки Першого всеукраїнського поетичного вернісажу «Троянди й виноград». Ідея акції належить онукові поета — Максиму Рильському. А мета очевидна — пропаганда сучасної української поезії. Усім, хто пробує перо, впродовж півроку пропонували надсилати свої твори на суд журі, яке очолив Борис Олійник.
Протягом конкурсного забігу оргкомітет отримав близько трьохсот послань із різних регіонів країни, в яких було кілька тисяч віршів. Найактивнішими ліриками виявилися творці з Києва та області, а також із Дніпропетровська. Чимало захоплених поезією знайшлося й у Черкаській, Сумській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській, Запорізькій, Житомирській областях.
Усі ці поетичні тексти уважно вивчало журі. До його складу, крім Бориса Олійника, ввійшли Іван Драч, Микола Луків, Олекса Ющенко, Михайло та Станіслав Шевченки, а також директори музею та фонду Максим Рильський і Вікторія Колесник. (Компанія «Еталон» в особі її президента Володимира Бутка стала меценатом фінального етапу вернісажу.)
У підсумку відзначили дванадцять лауреатів. Утім, на думку журі, ще з десяток-другий авторів цілком могли б заслужити заохочення за окремі твори. Важливо зауважити: майже половині учасників цього конкурсу не виповнилося й 20 років, а більша частина здобувачів нагород «Троянд і винограду» — представниці прекрасної половини людства.
Логічним завершенням поетичного вернісажу став літературно-музичний вечір у Національній філармонії, на якому й ушановували переможців. На сцену виходили лауреати: Олена Ткачук (м. Дунаївці Хмельницької області), Ігор Жук (Київ), Олександр Ришко (Ужгород), Ганна Малахова (Харків), Олена Чумак (м. Ічня Чернігівської області), Леонід Сєров (с. Явтухи Деражнянського району Хмельницької області), Зоя Шкуратовська (с. Лисівка Попільнянського району Житомирської області), Олена Радюль (м. Тернівка Дніпропетровської області), Віктор Марач (Рівне), Людмила Ясна (Київ), Сергій Гулік (смт Дослідницьке Васильківського району Київської області), Наталя Коваль (м. Конотоп Сумської області).
Наймолодшій лауреатці вернісажу — Олені Чумак — всього 14 років, а старшому — Леонідові Сєрову — 60. На кону Колонного залу Національної філармонії імені М.Лисенка переможці читали свої твори. А славетні українські літератори вручали їм пам’ятні дипломи та унікальні бібліотечки з дарчими написами.
Цього вечора багато згадували й про Максима Тадейовича — «патрона» вернісажу.
— Рильський — поет від Бога, постать європейського контексту, блискучий перекладач, неокласик, високоінтелектуальний європеєць, — сказав Борис Олійник. — Дуже добре, що в наш час люди думають не тільки про хліб насущний. Взагалі, я навіть не сподівався на такий багатий наплив віршотворців. Та, на щастя, помилився. Усі вірші ми прочитали й підготували на них рецензії. І коли мене запитують, за яким таким принципом ми визначали лауреатів, я відповідаю: враховувалася не заримована інформація, а поезія.
Редактор журналу «Дніпро» і член журі Микола Луків також уточнив свої критерії відбору:
— Я прочитав усі рукописи, які були запропоновані. Для мене поезія — це навіть не те, що заримовано у віршах, а швидше настрій поета, атмосфера, думки. Хотілося бачити серед переможців того, хто найближче стоїть до школи, яку умовно можна назвати школою Рильського. Адже в нашій поезії є також школа і Тичини, і Бажана, і Малишка. Тому за якимись певними ознаками творчість Рильського ми відразу ж відчуваємо. Адже вірші Максима Тадейовича по-своєму сучасні, філософічні, медитативні. Його творчість упізнаю з першого рядка. І ось мені подумалося: чи є у творчості наших лауреатів те, що хоч трохи наближає їх до пера поета? Виявилося, що є. На мій погляд, це творчість молодої поетеси Олени Ткачук із Хмельниччини. З великим задоволенням прочитав її вірші. Взагалі, мені дуже приємно бачити тут молоді обличчя, тому до нас часто приходять поети-«початківці», яким уже за 60. Це вже як у кого складається доля.
Сама Олена Ткачук (будучи в садибі Рильського в селі Романівка) присвятила поетові такі рядки: «Майбутнє — тим, хто пам’яттю живий, Хто наче сонце в серці України. Як хлопчик цей, що просто пише вірш, Ще не поет, але уже Людина. Натхненні очі. Аркуш. Олівець. Слова і рима. І та сама лава. А Рильський… Він у хлопчику живе, І небо їм всміхається ласкаво…».
На творчому вечорі Олена сказала: «Не важливо — приведе поезія людину до вершин визнання чи ні. Однак найголовніше те, що вона робить її набагато добрішою. На мій погляд, у цьому і є призначення поета...».