Десять років тому, під час підготовки і проведення референдуму про незалежність України, вулицями міст, особливо в російськомовному Києві, бігали жваві молоді люди й чіплялися до перехожих із запитаннями: «А що таке «краватка»?», «А що таке «кватирка»?». Слово «помаранчевий» цілком могло стояти в тому ряду.
За десять років ми значно активніше стали користуватися рідною мовою в повсякденному житті — слово «помаранчевий» було знайоме багатьом. А тепер уже й весь світ, асоціюючи з цим словом Україну, вимовляє його без перекладу.
Усе про феномен помаранчевого та багато іншого, не менше цікавого, я дізналася, редагуючи монографію про колір, автор якої — член Національної спілки художників України, докторант кафедри кольородинаміки Будапештського політехнічного інституту, дійсний член Всесвітньої асоціації кольорознавців (AIC) киянин Стефана-Арпада Мадяра.
— Ваше запитання очікуване, понад те — закономірне. Час аналізу того, що відбулося, соціологами, психологами, психоаналітиками, філософами тощо попереду. А нині маса розмов про помаранчеве. Адже, з погляду сприйняття людини, колір — первинний.
Давайте «від грубки». Існують три первинних кольори, які ще називають непохідними, — червоний, жовтий, синій.
З самого початку Людина пізнала з власного досвіду різницю між ніччю і днем. Червоний — колір Сонця під час сходу і заходу його, початок і кінець дня. Тому день асоціюється з цим кольором. Нічне небо — темно-синє. Синій приписується ночі. Але цей колірний досвід Людина набувала, лише усвідомивши різницю між днем і ніччю. Спочатку Людина знала лише «Я». Потроху вона стала помічати відмінності між собою та іншим людьми. «Ти» було іншим і становило частину «Я», як чоловік чи жінка, частину для відтворення, тоді як для всього іншого двоє залишалися повністю розділеними.
День було пізнано. Людина почувалася захищеною, бо було світло, де не було злих духів. Ніч же уявлялася невідомістю і була сповнена таємничого, живлячись глибоким страхом. День, відомий і захищаючий, пов’язувався з «Я». Ніч, таємнича, належала невідомому «Ти», до якого примішувався страх. Тільки знайшовши більше довіри до «Ти», Людина почала почуватися більше зв’язаною з ним. Тоді відкрилася третя особа, настільки ж далека як від «Я», так і від «Ти»: «Він»!
У цей період Людина розрізняла лише три початкових кольори: червоний, синій і жовтий. Останній міститься точно посередині між двома попередніми. Відомо, що «Я» було позначене червоним, «Ти» — синім, залишаючи для «Він» лише жовтий. Значно згодом, коли в Людини сформувалася суспільна свідомість, з’явилася можливість використовувати інші кольори.
Насамперед Людина почала усвідомлювати, що «Я» і «Ти» утворюють єдине (чоловік — жінка), до якого можливе приєднання «Він» (родич, подібний). Ця єдність «Ми» — міститься між «Я» і «Він», а новий колір — між червоним і жовтим. Отже, «Ми» належить оранжевий.
— Свого часу ви займалися розшифровуванням колірної символіки Біблії. Яке місце оранжевому відводить церква?
— У каноні богослужебного облачіння оранжевий колір не має «свого місця». Однак із найдавніших часів він присутній у Церкві. Цей колір дуже тонкий, і не кожне око сприймає його правильно. Як з’єднання червоного і жовтого кольорів, оранжевий у тканинах практично постійно «сковзає»: із відтінком у бік жовтого він сприймається як жовтий (золото часто дає оранжевий відлив), а з переважанням червоного — як червоний.
Наявність у барвах трьох непохідних і чотирьох похідних кольорів відповідає уявленням про нествореного Бога в Трійці і створене ним творіння.
«Бог є любов», явлена світу особливо в тому, що Син Божий, втілившись, постраждав і пролив за спасіння Світу Свою Кров. Бог є вогонь поїдаючий. Мойсею Господь відкривається у вогні Неопалимої купини, вогненним стовпом веде Ізраїль в обітовану землю. Це дозволяє зарахувати червоний, як колір полум’яної любові і вогню, до символу, переважно пов’язаного з уявленнями про іпостась Бога Отця.
Син Божий є сяйво слави Отчої, «Цар світу», «Архієрей прийдешніх благ». Цим поняттям найбільше відповідає золотий (жовтий) — колір царського й архієрейського достоїнства.
Іпостасі Духа Святого відповідає блакитний колір неба, який споконвіку ллє дари Духа Святого і Його благодаті. Небо речовинне є відображенням Неба духовного — нематеріальної сфери небесного буття. Дух Святий і називається Царем Небесним.
Свята Трійця єдина в Суті своїй, тож, за вченням Православної церкви, Син — у Отці і Дусі, Отець — у Сині і Дусі, Дух — у Отці і Сині, що в колірному вираженні відповідно: жовтий — фіолетовий, червоний — зелений, синій — оранжевий. Тому, якщо сприймати кольори як символи Трійці, то будь-який із них може символічно відображати уявлення про любов з Осіб Триєдиного Божества.
Так, у Старому Завіті найпомітнішими є слова Бога Отця — Творця і Промислителя світу. У земному житті і хресному подвигу Ісуса Христа прославлений Бог Син. У П’ятдесятниці і наступному злитті Благодаті в Церкві прославляється Утішитель, Дух істини.
— Суб’єктивне і об’єктивне сприйняття кольору зумовлене фізичним, емоційним та духовним чинниками. Що про оранжевий колір каже наука кольородинаміка?
— Візьмемо класиків. Йоганнесс Іттен у своєму «Мистецтві кольору» каже: «Оранжевий колір — суміш жовтого з червоним — максимально активний. У матеріальній сфері він має яскравість сонячного світла, досягаючи в червоно-оранжевому відтінку максимуму активної, теплої енергії». Зверніть увагу на останні слова цієї цитати. Живий класик, усесвітньо відомий психоаналітик Макс Люшер у текстовому матеріалі до своїх знаменитих тестів каже, що за відчуттями оранжевий — це збудження активності, а за станом — показник упевненості в собі. Продовжуючи асоціативний ряд, вибудовуваний психоаналітиками, можна додати також характеристики, що співвідносяться з оранжевим: енергетичний, енергійний, творчий, демонстративний, товариський, відкритий, легко збудливий, щасливий, стрімкий. Він також символізує привітне тепло (на відміну від червоного — спеки), радість, бадьорість, танець, пісню. Усе сходиться, правда?
— Тобто ви хочете сказати, що поява «помаранчевого» — не випадкова?
— І — так, і — ні. Жовто-оранжевий, перебуваючи в центрі видимої частини спектра (колірна хвиля зароджується в синьому і вгасає до червоного — кольору нескінченного розширення всесвіту), цілком підходить на роль своєрідного плацдарму для творення і розвитку, для зростання людської активності, спрямованої на добро. Дизайнери вибрали його як колір, котрий найбільше виділяється, контрастує. Але суть у тому, що вони й не могли взяти інший колір.
У кольородинаміці синьому (блакитному) асоціативний оранжевий! Ніякий інший колір не може його гармонізувати. Оранжевий і синій — це як інь-янь. Таким є закон кольородинаміки. Тепер про інше.
Синьо-білі щити з портретами Януковича з’явилися задовго до жовтня і рясно «всіяли» узбіччя всіх доріг України. Внутрішнє незадоволення нав’язливою інформацією, напруженість у суспільстві в цілому потребували позитивної, хоча б зорової розрядки. Тож «помаранчевий» спалахнув, як багаття, що несе тепло, — колір, який врівноважує синій. До цього додам ще один постулат із тестів Макса Люшера. Синій колір за відчуттями асоціюється зі спокоєм, задоволенням, а за станом означає самодостатність. Внутрішнє нуртування суспільства знайшло символ своєму прагненню до динаміки — «помаранчевий».
— Любов до яскравих кольорів — характерна риса молоді. Але з оранжевими стрічками ходять і люди середнього віку, і літні. Чи тільки з високою політичною активністю це пов’язано?
— Не думаю. Багаторічні дослідження в Будапештському політехнічному інституті емпіричним шляхом (тестувалося близько 50 тисяч чоловік) виявили цікаву закономірність. Вікові преференції (тобто колірні уподобання) малою мірою стосуються саме оранжевого кольору — єдиного з усього спектра. Колір радості, тепла, щастя потрібен у будь-якому віці. Усі, хто бував цими днями на Майдані, підтвердять: панувало відчуття небувалого піднесення, взаємовиручки, толерантності. Оранжевий дарував енергію, але не ніс негативної агресивності. До речі, наукові дослідження підтверджують, що червоно-оранжевий колір стимулює імпульс кровообігу. Тож цей колір відіграв не останню роль у тому, що люди на Майдані не злякалися холоду.
Фізіологічна потреба в оранжевому — річ об’єктивна. Загальновідомо, що в екстремальних ситуаціях використовують оранжеві дим, одяг, знаки як найбільш помітні для людського ока. Згадаймо альпіністів: уже на висоті 2500 м учені зафіксували в людей потребу в оранжевому, що підзаряджав би. Тобто оранжевий колір у тій чи іншій формі є там, де діяти потрібно швидко й енергійно.
Оранжевий колір примітний ще й тим, що немає жодної хвороби, симптоматика якої була б із ним пов’язана. Жар, висипання — це почервоніння; нудота — зелень; холод, недокрів’я — синюшність; жовтуха — жовта тощо. Тож, до речі, противники Ющенка погарячкували: «помаранчева чума», навіть як фігура мовлення, не має підстав для вжитку.
— Ще одну особливість відзначають учасники подій: активність жінок.
— Залежно від відтінку, оранжевий колір символізує як чоловіче, так і жіноче начала — емоційність, м’якість, терплячу люб’язність, приязність, еротичність і радість життя. Заходити в суперечність із жіночою чи чоловічою сутністю він ніяк не міг. Що, до речі, дало позитивний соціальний відгук. Жінки з оранжевими бантиками і сумками з їжею не побоялися йти до голодних, змерзлих, злих і втомлених «синіх» чоловіків на привокзальну площу... Одвічна турботливість і терпимість слов’янської жінки — одна зі складових сили, яка пригасила агресивність «синіх».
— Випадково чи продумано — нині вже байдуже, але помаранчевий прапор, який став символом одного з кандидатів передвиборної кампанії, злився з незвичайно гарною золотаво-оранжевою осінню нинішнього року. Кричущий, як для одягу дорослих людей, цей колір став модним і затребуваним. Що чекає на помаранчевий надалі? Він потухне, як перегоріле вогнище?
— Гадаю, ні. Кольори автоматично, на підсвідомому рівні можуть викликати певні реакції й асоціації — завдяки досвіду, який нагромаджується в нас протягом життя і стає невід’ємною частиною нашого внутрішнього світу. У даному разі стався сплеск енергії, емоцій, але без жорсткої агресивності. Тому в пам’яті залишиться відчуття єдності, згуртованості, а колір — тло всіх подій.