Для тих, хто спокусився першими двома словами назви нового дітища Аркадія Шилклопера, головного заводія Vienna Art Trio, повідомляю відразу — спільного зі знаменитим колективом Vienna Art Orchestra, який недавно гастролював у Києві з програмою Дюка Еллінгтона, у музикантів мало. Окрім, звісно, спільного концертного минулого, що об’єднало учасників нинішнього ансамблю під крилом одного з найвідоміших європейських джаз-бандів сучасності.
Трохи про учасників концерту, що відбувся 14 вересня в Будинку офіцерів. (До речі, атмосфера, створена в залі музикантами, нагадувала швидше клубний джем-сейшн із колективним підспівуванням публіки і заграваннями артистів.)
Ідейний двигун тріо Аркадій Шилклопер прийшов на джазову сцену в середині 80-х, уже грунтовно «зіпсований» класичною музичною освітою: випускник Гнесінки, він кілька років «сидів у ямі» з оркестром Большого театру, а потім вирішив вибратися безпосередньо у світло рампи. Після роботи із симфонічним оркестром Дмитра Китаєнка Шилклопер стає учасником величезної кількості камерних ансамблів, тріо, квартетів, один із яких, Moscow Art Trio, існує й донині, попри інтернаціоналізм місця проживання його непосидючих учасників.
Здобувши популярність грою на валторні — до речі, не найпопулярнішому в джазі інструменті, — Аркадій використовує у своїй творчості і значно екзотичніші інструменти — приміром, флюгельгорн, мисливський ріжок, найрідкісніший духовий інструмент Вагнерову тубу й альпійський ріг, що є невід’ємним учасником більшості шилклоперівських композицій і концертів, додаючи його іміджу певної екзотичної пікантності — що ж, кожен музикант має право на власну родзинку, навіть коли вона такої неймовірної довжини, як альпійський ріг.
Контрабасист Георг Брайншмідт — також музикант класичного гарту, який здобув вищу музичну освіту в Австрії і протягом довгого періоду своєї кар’єри грав у Віденському філармонійному оркестрі — один цей факт уже сам по собі свідчить про рівень майстерності і професіоналізму. Благополучно залишивши цей найпрестижніший оркестр, Георг отримав можливість не лише грати все, що душі завгодно, а й із тими музикантами, котрі йому цікаві. На сьогодні це один із найбільш затребуваних контрабасистів у Австрії, що постійно концертує в складі різноманітних ансамблів. Проте, як переконалися слухачі новоспеченого Vienna Art Trio, сольні композиції Брайншмідта заслуговують на окрему увагу, настільки тісно в них переплітаються вигадлива імпровізаційність, внутрішня стрункість побудови зовні безформної п’єси, легке і невимушене цитування беззмінних класиків, наприклад Сінатри.
А найколоритнішим учасником тріо негласно було визнано бразильця Алегре Корреа — класичний варіант вуличного музиканта, який навчився грати не з волі батьків, а тому, що не грати він просто не може. Імпровізації сиплються з кінчиків його пальців буквально як із рогу достатку, вражаючи не лише віртуозною манерою гри, але й абсолютно природною емоційною зарядженістю, що моментально передається залу. Алегре чудово співає — правда, розібрати, що саме, неможливо, адже португальська мова занадто складна. Ударні також перебувають у розпорядженні Корреа — саме з його подачі починають пульсувати в скронях заводні ритми: створює їх сам Корреа, більшість творів котрого і склали концертну програму колективу цього разу.
Різними шляхами потрапивши у Vienna Art Orchestra, музиканти абсолютно несхожих стилів і напрямів, як то кажуть, знайшли один одного. У їхній спільній творчості вдало поєднуються етноджаз та мейнстрім, іноді з натяками на авангард, і ще маса різноманітних течій.
Взагалі, джаз дуже нагадує котушку ниток із захованим кінчиком: не знайшовши його, неможливо добратися до самої шпульки. Тут майже той самий принцип — або тема породжує нашарування усіляких варіацій, що часом заводять у зовсім уже незнайомі тональні нетрі, або навпаки, відбувається поступове «роздягання» тематичного матеріалу, що тріумфально приводить до знайомого з дитячих років першоджерела. До речі, надихнути джазиста на творчість — дуже просто, навіть не потрібно високохудожніх тематичних викройок: уміло перекручений у джазовому форматі шлягер здатний видозмінитися буквально до переродження.
У програмі, яку привезли музиканти до Києва, поєднувалися як сольні номери, так і різноманітні варіанти діалогів інструментів між собою, голосу та публіки, потрійні варіації на власні теми...
У тематиці шилклоперівських композицій багато балканського фольклору, який неминуче викликає асоціації з Бреговичем, запальною ритмікою молдовських танців. Несподівану паралель породжує схожість альпійського рогу із нашою трембітою: схожість не лише візуальна, але й певною мірою акустична. Сам же Аркадій, який врівноважував бурхливий темперамент Корреа й академічну педантичність Брайншмідта, був у буквальному розумінні золотою серединою — згадайте колір валторнової міді. До речі, саме на валторні Шилклопер і виконав дивовижну річ за назвою «Кобра», де використання нетрадиційних можливостей інструмента породило жахливу правдоподібність імітації.
Взагалі ж, описувати джаз — справа невдячна, яка зайвий раз підтверджує, що краще один раз почути, аніж... сто разів прочитати. Камерність, помножена на професіоналізм учасників, плюс імпровізаційна спритність — напевно, це і є характерний почерк Vienna Art Trio. Та оскільки колективу ще без року тиждень, у нього попереду багато можливостей трансформуватися й удосконалювати свої творчі винаходи. Хочеться сподіватися, що за цим процесом ми зможемо спостерігати й надалі, у такій же приятельській і позбавленій офіціозу атмосфері спілкування, яку все ж змогли організувати для себе і своїх друзів люди, що живуть у світі за назвою «джаз».