Створення нового театру — завжди подія. Ця непроста справа стається нечасто й тому відразу привертає до себе увагу. У столиці з’явився новий театр «Ательє 16». Він має статус приватного, його організатори — продюсерський центр «Новий ілюзіон», фірма з восьмирічним стажем роботи в шоу-бізнесі, яка займається великими постановочними програмами, телебаченням, та клуб спортивного і бального танцю «Модус-Ніка». Меценатами театру виступили три київських банки, що запропонували новоствореному колективу саме меценатську, а не спонсорську підтримку. На прес-конференції з приводу першої вистави нового театру його директор, художній керівник Ігор Талалаєвський розповів усю попередню історію, поділився планами і надією на будівництво власного приміщення на Оболоні (це обіцянка міськадміністрації), де молоді ентузіасти починали репетирувати і де нині немає театру. Поки що працювати доведеться в орендованих театральних залах. Втім, попри непрості умови оренди, директор пообіцяв проводити мудру цінову політику для залучення студентства, молоді, інтелігенції. Ціна квитків не перевищуватиме 20 грн. У творчих планах театру — відновлення дипломного спектаклю «Скляний звіринець» Т.Вільямса, можливо, «Синя птаха» М.Метерлінка і, звичайно, драматургія Шекспіра, Мольєра, п’єси з винятковою театральною історією. Отже, після захоплення віднайденими можливостями здійснити творчі задуми, подяк за підтримку, викладу програмних заяв розпочалося власне життя нового колективу.
Ігор Талалаєвський як автор ідеї його створення пояснив назву театру бажанням віддати данину традиціям паризьких театрів і продовжити культивування духу ательє як творчої майстерні. Трупа театру складається з 16 акторів, недавніх випускників Київського інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого, тому ця цифра і стала номером нового театрального ательє, до того ж 16 січня відбувся перший спектакль театру — «Тригрошова опера» Б.Брехта.
Жанр дебютного спектаклю «Ательє 16» режисер І.Талалаєвський, він же автор сценічної редакції, текстів пісень, визначив як рок-кабаре на пісні «Бітлз», роблячи у такий спосіб перший крок у своєму рішенні відродити традиції знаменитого раніше київського кабаре «ХЛАМ», місце зібрань художників, літераторів, артистів, музикантів.
Створення нового театру починається з усвідомленого прагнення зробити щось незвичне, особливе. Та будь-яке новаторство — це лише ще одна ланка в нескінченному ланцюзі традицій. У історії театру, швидше за все, не залишилося «незаселених островів» в освоєнні форм, естетик, напрямів, систем, манер, шкіл, зате забагато неходжених стежок у сфері органіки, щирості, глибини осягання, оригінальності погляду, свіжості переосмислення, несподіванки часових оцінок, унікальності творчого підходу. Все це — майбутні віхи шляху нового театру, який, хочеться вірити, не буде коротким. Верстові стовпи вже почали відраховувати кроки-кілометри «Ательє 16».
Стовп перший, відправний. З величезного масиву світової драматургії режисер І.Талалаєвський вибрав знамениту раніше «Тригрошову оперу» Б.Брехта, яка має небагату сценічну історію. Вибір характерний. Робота в брехтівській манері епічного театру, у принципі якого було прагнення відійти від відтворення на сцені максимальної ілюзії дійсності, дозволяє застосувати широкий діапазон режисерської думки, велику кількість варіантів акторських інтерпретацій. Це сповна використовує режисер, який знає акторів театру за спільною роботою в їхньому дипломному спектаклі. Звернення до Брехта в задуманій режисерській манері для акторів — ніби продовження славних студентських часів. Ті ж заняття з акторської майстерності, етюди, різноманітні ракурси показів, пошук логіки поведінки, акторське шліфування «ефекту відчуження», повторення пройденого. У пісенному пролозі спектаклю дається установка: «Спритністю рук усяк Корнійчук Чеховим може здаватися». «Спритністю рук» І.Талалаєвського брехтівські зонги заміняються піснями ансамблю «Бітлз», що ятрять пам’ять, з текстами сучасного змісту, багатими на жаргон вуркаганів і фраєрів, прибирається закладений автором соціальний підтекст, який завжди змушував глядачів замислитися над серйозними суспільними проблемами. Марно чекати на зустріч із філософією й злободенністю твору Брехта — все це з максималізмом молодості актори відкинули, оминули увагою, винесли за рамки. Залишилася лише лінія кохання, на жаль, тригрошового, і тема зради. Ці виокремлені, поза сумнівом, важливі теми оформилися у вигляді модного нині естрадного шоу, концерту з відповідним антуражем. У спрощеній формі винайденого жанру «рок-кабаре» розповідається про комерційне підприємство організованих жебраків, бурлак, повій, яких заповзятливий містер Пічем спритно використовує для власної наживи.
Стовп другий. Творчі складові вистави. Сценографія (художник І.Несміянов) витримана в стилі брехтівського театру — постійне тло дії, мінімум деталей. Простір сцени являє собою великий репетиційний зал, типові скриньки для театральних костюмів, що трансформуються і використовуються як елементи оформлення. Пластичне рішення (балетмейстер О.Семежкіна) — у дусі кабаре. Рух ілюструє дію, він її організовує, задає тон. Візуальні картини добре стикуються і залишають відчуття цілісності задуму. Музичний супровід спектаклю — записані фонограми (аранжування В.Тишлера, саунд-майстер А.Єгоров, музичний продюсер Р.Суржа). Осучаснені мелодії звучать у високопрофесійному виконанні Є.Скрипки, С.Шекери, А.Єгорова, Р.Суржи. Органіку співіснування фонограм із дією можна поставити під сумнів. Вони технічні, добре виконані, але занадто вже разючий контраст із грою молодих артистів, що відкривають роти під ці фонограми. Якщо виправдовувати цей принцип брехтівською манерою погляду на себе збоку, погодитися доведеться. Проте глядацька душа так просить хай і менш досконалого, але живого виконання.
Стовп третій. Акторська майстерність. Трупа театру має великий творчий потенціал. Приваблює її злагодженість, уміння працювати в ансамблі, бажання пошуку нових театральних форм, азарт молодості, впевненість у підкоренні творчих вершин. З-поміж проблем — акторська дикція, сценічна мова, робота над якою не повинна припинятися після того, як інститут залишився в минулому.
Стовп четвертий. Надії. Спектакль «Тригрошова опера» зі щільним нальотом ще студентських амбіцій свідчить насамперед про велике прагнення акторів жити в стихії гри, віддаватися театру цілком. Можливо, згодом прийде чітке розуміння професії, того, що має відбуватися на сцені. Цікаво, яким буде у виконанні молодих артистів драматичний спектакль. Загалом, шлях широкий і світлий. Важливо чітко визначити маршрут цього шляху і вирішити, чим буде театр — забавою, дорогою, ідеологією, способом існування, життям.
Стовп п’ятий, прощальний. Напутнє слово. У мерехтінні майбутніх верстових стовпів не втратьте творчої пильності, пам’ятайте постулат прологу вашого першого спектаклю про «спритність рук». Він досить підступний, тією ж «спритністю рук» можна змусити і Чехова здаватися Корнійчуком.