Власне кажучи, "Успіх" - це ж не тільки однойменний роман Ліона Фейхтвангера чи якесь омонімічне сільце в Башкортостані, а енергетичний сплеск, ареал інтересу до особистості.
Під завісу 2018-го різні ЗМІ традиційно шукають усілякі форми "підсумків року", зокрема й у сфері культури. DT.UA саме й пропонує формат культурних підсумків як погляд на успіх. Це і окремі успішні особистості в різних культсферах, і успішні проекти, і навіть впливові українські культурні інституції.
Ми попросили шанованих експертів (критиків, журналістів) запропонувати свої версії успішних і успішного в культурі - 2018-го - хоча б у межах семи позицій (бо не можна осягнути неосяжне). Оскільки ж експерти - люди професійні, то їхній вибір більш ніж об'єктивний і реальний.
Ну й ще кілька слів про успіх, якщо вже торкнулися цієї теми напередодні Нового року.
Різні думки і коментарі про успіх (як авторські, так і редакційні) об'єднує одна шапка - це парафраз на тему відомого есе Теннессі Вільямса "Трамвай "Успіх". У своєму тексті великий американський драматург без жодної ейфорії і навіть часом без оптимізму розмірковує про болісний шлях до цього самого "успіху". Ось він пише: "Успіх - це ж не фінанси, не забезпеченість, це не заробітки на го́рі..." Він же: "Що потрібно митцеві (для успіху)? Всепоглинаючий інтерес до людей та їхніх справ, а ще - трохи співчуття...". І, ніби резюмуючи свої рефлексії на задану тему, Вільямс пише: "Душевна чистота - це єдиний вид успіху, який потрібен людині". І в темні, і в світлі часи, і напередодні свята, і в будні така чистота - справді дефіцитний успіх і найдорожчий подарунок.
Життя прекрасного
Відомий український арт-критик Костянтин Дорошенко пропонує свою версію успішних персон і подій спливаючого року у сфері прекрасного, у сфері сучасного мистецтва. І кожна позиція - цікава, варта уваги. Отже...
Київський Центр візуальної культури (директор - викладач НаУКМА Василь Черепанин) отримав нагороду Премії ім. Ігора Забеля в галузі культури і теорії за 2018 р. Премію названо ім'ям словенського куратора, історика й теоретика сучасного мистецтва, її присуджують раз на два роки кураторам і критикам за видатні досягнення в розвитку та дослідженні візуальної культури й сучасного мистецтва в Центральній, Східній і Південно-Східній Європі.
Куратори Аліса Ложкіна та Костянтин Акінша, за підтримки Zenko Foundation, представили в Музеї Людвіга масштабну виставку українського сучасного мистецтва "Перманентна революція". Вона не тільки стала потужним виявом культурної дипломатії в розпал погіршення україно-угорських відносин, а й була номінована на міжнародну премію Global Fine Art Awards, результати якої оголосять у березні 2019 р.
Художник Володимир Кузнєцов, за підтримки громадських активістів, став автором ефектного й водночас цивілізованого художньо-історичного коментарю до твору радянського монументального мистецтва, зобразивши тріщину на Арці дружби народів у Києві. Мета акції "Тріщина дружби" - привернути увагу до долі громадян України, ув'язнених у Росії з політичних мотивів.
Художник і куратор Олександр Ройтбурд, всупереч саботажу частини депутатського корпусу Одеської облради, очолив Одеський художній музей, вигравши спершу конкурс на цю посаду. Кипуча енергія Ройтбурда-організатора і комунікатора зробили ОХМ одним із головних ньюсмейкерів у мистецькому житті країни.
Анна Звягінцева перемогла на 5-му конкурсі Премії PinchukArtCentre для молодих (до 35 років) українських художників. Вона отримала 250 тис. грн, місячну резиденцію "в майстерні міжнародно визнаного художника" (якого саме - громаді досі не повідомили) й автоматично увійшла до списку номінантів заснованої Віктором Пінчуком міжнародної премії Future Generation Art Prize 2019.
Куратор Kyiv Art Week Євген Березницький продемонстрував життєздатність свого дітища. Нинішнього року міжнародний ярмарок відбувся втретє, примножив кількість і розширив географію галерей-учасниць, представив потужну культурно-просвітницьку програму, практично на місяць перетворив Київ на місто, присвячене мистецтву. І не загубився на тлі ажіотажу навколо фіналу футбольної Ліги чемпіонів у Києві.
Художниця Жанна Кадирова, представлена Voloshyn Gallery на ярмарку PULSE Miami Beach, здобула нагороду за перформанс-інсталяцію "Маркет" як найкращий персональний проект форуму. У проекті в образі пострадянської продавчині Жанна продає на вагу зроблені з бетону ковбаси, фрукти та інші наїдки.
Азартна гра
На думку різних спостерігачів, сьогодні в Україні театральний бум. За версією театрального критика Анастасії Гайшенець, є чимало яскравих сценічних фігурантів такого ось буму. Зокрема тих, хто зробив 2018-й по-справжньому театральним роком в Україні.
Тамара Трунова - постановник двох гучних незалежних театральних проектів: "Погані дороги" за п'єсою Наталії Ворожбит і "Номери" за п'єсою Олега Сенцова. Обидві вистави - на "Сцені 6", обидві мають хорошу пресу, в основі постановок - більш ніж актуальні автори й теми. Тим часом Трунова не "ховається" за іменитих авторів, а створює свій справді театральний світ, досить сміливо вторгаючись у простір авторських текстів. З урахуванням і роботи Тамари в Театрі на лівому березі Дніпра, і перемоги на премії "ГРА" (за найкращий музичний проект), можна сказати, Трунова - один із незаперечних театральних лідерів 2018-го.
Роман Григорів та Ілля Разумейков рамках музичної формації Nova Opera 2018-го не втомлювалися креативити й дивувати новими ідеями. Зокрема, одну з таких ідей вони реалізували спільно з театральним режисером Ростиславом Держипільським на фестивалі Portо Franko (Івано-Франківськ). Ця футуристична опера Aerophonia, що зібрала на стадіоні "Рух" тисячі глядачів-слухачів, приголомшила тим, що літак акомпанував музикантам. На очах велетенської аудиторії виникало унікальне, досі небачене дійство, яке, на думку авторів, було спробою створити історію людини й машини, створити синтез різних опер. 2018 року оперу-реквієм IYOV, над якою працювали композитори, відзначено серед топ-10 найкращих у світі.
Стас Жирков - один із найактивніших українських режисерів свого покоління. Більше й частіше за інших ставить за кордоном. 2018-го успішно пройшли три його прем'єри в Білорусі та Німеччині. В Україні він теж випустив кілька важливих для себе постановок - "Дівчинка з ведмедиком" у Театрі на Подолі, "Вона його любила" в Одеському театрі ім. В.Василька. У рідних "Золотих воротах" культовою любов'ю обласкана вистава-дует "Каліки", в якій грають талановиті молоді актори Богдан Буйлук і Владислав Онищенко, що додали собі популярності участю в поточному "Х-факторі".
Ден Гуменний активно розвивав у 2018-му "PostPlayТеатр", який розміщується на старому Подолі і приваблює поціновувачів "критичного театру", привертає увагу глядачів до некомфортних та болючих тем. Цього року "PostPlayТеатр" і Ден Гуменний багато зробили для того, аби в Києві показав свої опальні й резонансні проекти московський "Театр.doc".
Антон Овчинніков, за його ж словами, прагне розвивати і пропагувати в Україні міждисциплінарні форми: перформативні, сценічні проекти, які б об'єднували артистів різних жанрів - візуального, театрального, танцювального, музичного. Антон - перформер, хореограф, засновник міжнародного фестивалю сучасного танцювального театру Zelyonka Fest. Основні проекти: Zelyonka FEST 2018 (16-22 квітня) - Центр Курбаса, Центр ім Козловського, Мала Опера, ЦСМ ДАХ, 5 країн учасників; спільний сайт-специфік проект з Мейдою Уізерс (США) - перформативне дослідження взаємодії та взаємовпливу Радянської архітектури та тіла. На территорії ВДНГ, червень 2018; спільний проект з Пітером Кайлом (США) - створення перформансу та цикл освітніх проектів спільно з університетами україни (Харків, Львів). Тур по чотирьох містах України - Київ - Львів - Херсон - Харків. липень - серпень 2018
Богдан Струтинський - голова Національної спілки театральних діячів України, керівник Національного театру оперети. Завдяки його енергії та зусиллям у 2018-му вдалося втілити в життя давню мрію вітчизняних театралів про всеукраїнську театральну премію. Ця премія взяла собі назву "ГРА". І в листопаді визначила своїх фаворитів за 2017-й. Тим часом рідний театр пана Струтинського вже не перший сезон приголомшує уяву касовими зборами, переповненими залами, новими сценічними просторами, експериментальними напрямами (один із цікавих експериментів 2018-го - "Москалиця" за М.Матіос).
Роза Саркісян - головний режисер Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва у Львові. 2018-го критики оцінили її вистави - "Психоз 4.48" (текст Сари Кейн) у київському театрі "Актор" і "Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи" на основі твору Елфріди Єлінек "За дверима", цей проект реалізований у Львові. Роза активна як куратор і педагог. Нинішнього року вона брала активну участь у літній школі НСТДУ.
Оксана Черкашина - одна з найяскравіших і найхаризматичніших українських акторок нового часу. Її знають і люблять у Харкові за виставами театру "Прекрасні квіти". Столичний глядач теж оцінив її в кількох роботах останнього часу. Зокрема в "Поганих дорогах" Тамари Трунової, де Оксана створила, мабуть, один із найбільш вражаючих жіночих образів цього проекту.
Вірляна Ткач - американська театральна режисерка з українським корінням (керівник Yra Arts Group) - спільно з колегами подарувала столиці грандіозну виставку - "Курбас: Нові світи" в "Мистецькому арсеналі". Проект розкриває творчу лабораторію і насичений внутрішній світ геніального українського режисера.
Іван Уривський у трьох українських містах - Одеса, Київ, Львів - поставив три резонансні вистави, які наче "зшивають" Україну, її театральний простір. До його "Одруження", "Фрекен Юлії" та "Перехресних стежок" досить високий інтерес, про вистави активно пишуть і сперечаються, відзначаючи дивне образне мислення режисера, його нестримну фантазію та особливу любов до великої літератури. На "Перехресні стежки" у Львівському театрі ім. Леся Курбаса, практично, неможливо потрапити: квитки розмітають за кілька хвилин.
Андрій Бакіров. У 2018-му на цього режисера нагороди сипалися, як з рогу достатку, - за виставу "Вій. Докудрама" в Чернігівському театрі ім. Т.Шевченка він отримав театральну премію ім. Леся Курбаса і премію "ГРА" за найкращу драматичну виставу в Україні. У "Вії" на основі п'єси Наталії Ворожбит Бакіров побачив не тільки містичну пітьму української провінції, а й світло в кінці тунелю, а світло це - віра в людину і в Бога.
Не життя, а KAZKA
На думку музичного критика Ігоря Панасова, 2018 року у вітчизняному шоу-бізнесі успіх супроводжував багато проектів, деяких артистів, судячи хоча б із переповнених залів столичного Палацу спорту, а також найвищих рядків у міжнародних хіт-парадах.
Якщо про міжнародні хіт-паради, то відразу ж зрозуміло, про кого йдеться. Гіперуспіх 2018-го - KAZKA, бо пісня "Плакала" стала міжнародним хітом і хітом YouTube. Аудіо цієї композиції зібрало на YouTube близько 80 млн слухачів, а кліп на пісню - близько 93 млн переглядів.
DZIDZIO - тому що проїхали з величезним туром по Україні й зібрали аншлаги.
Оля Полякова - бо зробила неординарне масштабне шоу в Палаці спорту в Києві й зібрала повний зал.
The Hardkiss - тому що дали багато аншлагових концертів у десятках міст (у деяких по два-три відразу) і вперше виступили в київському Палаці спорту (був аншлаг).
NK - сольний проект Насті Каменських, бо видала два хіти ("Тримай" і "Це моя ніч") і заспівала іспанською, що дає їй перспективу вийти на Захід.
"Вульгарна Моллі" - тому що це головна підліткова група країни, яка шаленими темпами набирає популярність.
MONATIK - тому що зробив успішний дует "Глибоко" з Надею Дорофєєвою, заповнював собою все більше й більше медіапростору, на літо 2019-го оголосив сольник на НСК "Олімпійський".
Зразкові будинки культури
Членові ради Гільдії незалежних театрів України Олені Салаті DT.UA пропонує скласти чарт найуспішніших, за її версією, українських культурних інституцій, тобто тих "будинків культури", до яких прагнули як поціновувачі сучасного мистецтва, так і мандрівники в пошуках грантів на різні проекти.
На думку пані Олени, цьогоріч "Довженко-Центр" - приклад успішної розбудови культурного осередку нового формату. Керівник Центру - Іван Козленко. Інституція розробляє різні напрями своєї діяльності, вона дотична до різних видів і напрямів сучасного мистецтва. Тобто не лише кіно.
"Сцена 6" - у просторі "Довженко-Центру" - загальнодоступний театральний майданчик з інноваційним змістом, з відкритими можливостями для молодих режисерів, драматургів, продюсерів. Саме на цій "Сцені" ідуть успішні проекти Дикого театру. А нещодавно велику увагу на цьому ж майданчику привернули проекти Трунової - "Погані дороги" та "Номери".
Музей історії міста Києва - це насамперед популяризація культури серед широкого міського загалу, а також ефективна комунікація зі старшим поколінням.
Національний історичний музей - велика робота з розбудови ідентичної української пам'яті.
Промприлад. Реновація - гармонійний приклад розвитку регіонального культурного центру.
Український культурний фонд - старт прозорої інституційної підтримки культурних проектів. (Ремарка DT.UA: насправді УКФ цьогоріч виявився, вважайте, найвпливовішим українським "будинком культури", в який прагнули потрапити ті, хто шукає фінансової підтримки й інколи її знаходить; індекс цитованості та впливовості УКФ - попри різноголосий медійний супровід діяльності Фонду 2018-го, вважайте, "перекрив" позиції Мінкульту, адже найбільше люблять і згадують тих, у кого - реальні гроші).
Pinchuk Art Centre - культурна інституція, яка послідовно працює з розвитком культурної освіти дитячої і підліткової аудиторій. (Ремарка DT.UA: попри певну конкуренцію на території культурних інституцій, які займаються сучасним мистецтвом, Pinchuk Art Centre усе-таки втримує пальму лідерства, до останніх проектів цікавість не згасає, міжнародна репутація інституції - не тьмяніє).
7 людей кінороку
Український кінокритик Лук'ян Галкін називає постаті, які особливо вплинули на вітчизняний кінопроцес у 2018-му і, безперечно, були успішними гравцями на кінополі.
Сергій Лозниця. "Якщо Міністерство закордонних справ України не може впоратися з тим, аби розповісти всьому світові про війну на Донбасі, це мають робити кінематографісти", - сказав Лозниця на українській прем'єрі "Донбасу", що отримав нагороду за найкращу режисуру в каннській секції "Особливий погляд". Додаткові коментарі тут зайві.
Ярослав Лодигін. Амбіційне "Дике поле" за романом "Ворошиловград" не виправдало прокатних очікувань, але, можливо, заохотило кінематографістів до екранізацій української нової класики і подарувало новий погляд на культовий твір Сергія Жадана.
Команда фестивалю "86". Виграш у конкурсі Мінкульту "Малі міста - великі враження" обернувся для фестивалю кіно та урбаністики "86" справжнім бюрократичним пеклом і вимогою "відкату". Але відвага команди, яка не пішла на це і зробила численні публічні заяви, закладає підґрунтя для того, аби зробити державну підтримку культурних ініціатив чеснішою і прозорішою.
Марися Нікітюк. Темна еротична драма "Коли падають дерева" мала прем'єру на Берлінале і стала однією з найбільш значущих і найгарніших кіноподій року.
Леонід Кантер. Видатний режисер трагічно рано пішов із життя, залишивши по собі "Міф" - документальну історію Василя Сліпака, соліста Паризької національної опери, що загинув у бойових діях на Сході України.
Денис Іванов. Дистриб'юторській компанії Arthouse Traffic, яку очолює Іванов, виповнилося 15 років. Ювілейний 2018-й позначився п'ятим дитячим кінофестивалем "Чілдрен Кінофест", другим "Київським тижнем критики", на якому були представлені численні фестивальні хіти, що оминули і "Молодість", і ОМКФ, та продюсуванням і просуванням "Донбасу" Сергія Лозниці, а також численними релізами з Канн і Берліна. Вражає, еге ж?
Анна Паленчук. Вона спродюсувала перше українське мок'юментарі Корнія Грицюка "2020. Безлюдна країна" та комедію Тоні Ноябрьової "Герой мого часу", а також влаштовувала численні акції на підтримку Олега Сенцова, стала продюсеркою вистави за його п'єсою "Номери" і вже оголосила, що наступного року п'єса отримає кінематографічне втілення. Режисером буде сам Сенцов, який контролюватиме творчі рішення через листування.
Олег Сенцов - людина року. 145 днів голодування, потужна підтримка світової спільноти, Премія Сахарова за свободу думки, вистава "Номери", поставлена за його сценарієм Тамарою Труновою в Києві, та послідовний героїчний спротив однієї людини цілій тоталітарній машині за північним кордоном. Сподіваємося, що у 2019-му Олег уже буде з нами.
Фаворити кастингів
Чи не найбільш благодатний ґрунт, на якому виростає успіх хвилинний і довгограючий, - кіно й серіальне виробництво. На цю святу землю, так би мовити, як метелики на вогонь, летять десятки молодих українських акторів. Тут вершаться долі, робляться гроші, роздуваються репутації.
Журналіст DT.UA Дмитро Левицький, тісно поспілкувавшись у вітчизняних кіноколах із людьми рішучими, впливовими, спробував визначити, у кого ж із наших молодих акторів знімальний успіх - зовсім не хвилинний, а перспективний і навіть добре оплачуваний. Уточнення: це молоді актори віком до 30 років.
Експерти галузі кажуть, що і в 2018-му не падала в ціні й незмінно була на коні акторка Міла Сивацька, - 20-річна дівчина за одну знімальну зміну отримує "високі цифри", вона ж має величезну інстаграм-аудиторію, її проекти дивляться і в Україні, і в РФ. Ті ж таки експерти, до речі, кажуть, що орієнтація акторки на північний ринок може закрити для неї кінопроекти, які знімаються в Україні на кошти держбюджету.
Серед потенційно успішних акторок-2018 - красуня Ксенія Мішина. Ще недавно вона репетирувала в Київському Молодому театрі "Горе з розуму" та "Милого друга", а сьогодні нарозхват у різних проектах - "Дім надії", "Спадкоємиця мимоволі", "Кріпачка" та інші. Акторка дивовижно кіногенічна, чуттєво приваблива. А це - запорука успіху й уваги.
Серед успішних нових акторок називають також Дашу Легейду, Ганну Сагайдачну, Катерину Варченко, Оксану Жданову, Аліну Коваленко, Марину Кошкіну, Анастасію Пустовіт. Деякі з акторок тільки недавно стартували зі своїми проектами, але потенціал у них серйозний.
Серед дівчат, яких зараховують до успішних телевізійних феноменів 2018-го, Клавдія Дрозд, - її обличчя часто можна побачити на телеканалі "Україна" у тривалих теленовелах.
Серед акторів-чоловіків, які пройдуть будь-який кастинг і не обпечуть п'яток, - Тарас Цимбалюк, Артемій Єгоров, Олександр Піскунов. Уважніше придивляються творці "повного метра" до Олександра Рудинського, Івана Бліндара, Максима Самчика, Максима Панченка, Віталія Гордієнка. А, скажімо, Макар Тихомиров, Влад Никитюк - давно фаворити кастингів.
Певна річ, далеко не всі імена молодих та успішних тут згадано. Втім, попереду 2019-й, і буде нагода повернутися до нових успіхів.
Ніч поезії
Українська літературознавиця, кандидат філологічних наук, літературна критикиня Ганна Улюра вважає, що 2018-й в українській літературі - майже на сто відсотків поетичний рік. "Хоча і в прозі, поміж тим, є по два гучних дебюти - Ілларіон Павлюк і Світлана Тараторіна в жанровій прозі та Олеся Яремчук і Павло Стех у художньому репортажі", - каже критикиня.
Отже, за версією Ганни Улюри, творчий успіх супроводжував 2018-го українських поетів різного віку, різних творчих "віросповідань". Проте всі вони - талановиті люди. І ця публікація, зокрема, як додатковий інформаційний привід, аби якомога більше читачів звернули увагу на цікаві поетичні збірки 2018-го.
У Катерини Калитко у "Видавництві Старого Лева" цьогоріч вийшла збірка "Бунар", яка здобула прихильні відгуки критиків. Як зазначено у відкритих джерелах, авторка зараз живе і працює у Вінниці й Сараєві. Вона - і поетка, і перекладачка. Серед її збірок попередніх років - "Сезон штормів", "Діалоги з Одіссеєм", "Портретування асфальту". Із книжкою "Земля загублених, або Маленькі страшні казки" Катерина Калитко стала переможницею премії "Книга року ВВС-2017".
Остап Сливинський - відомий український поет, перекладач, літературознавець. 2018-го у нього вийшла збірка "Зимовий король".
Борис Херсонський - український клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач, кандидат медичних наук. 68-літній лікар і поет має активну громадянську позицію, часто виступає у ЗМІ. Цьогоріч часто цитували його новий вірш, який автор присвятив російській агресії в Україні, порівнявши окупантів з чортами:
Прийшли чорти й кажуть - янголи ми.
Прийшли кати й кажуть, що ми брати.
Кажуть - прийшли зі світу,
але насправді з пітьми.
Країно моя, та невже повірила ти?
Невже буде воно так навіки віків,
Що будеш в подолі носити злодіїв-байстрюків?
Світлана Поваляєва 2018-го презентувала книжку "Після Криму", яка вийшла у "Видавництві Старого Лева". Про цю поетку, письменницю, журналістку часто кажуть, що її тексти "створюють літературу, яку цікаво читати".
Katrina Haddad - авторка поетичної збірки "Ніч чужинців" ("Електрокнига", 2018). Це друга поетична збірка української поетки із сірійським корінням. Тим часом, як зазначають видавці, це перша її книжка, що виходить друком. З анотації: "Поетичне двокнижжя, як означує його авторка, побудоване у формі стрічки Мебіуса: перша книга "Вогні і води, води і вогні" переходить у другу книгу "Домівка буття". А разом із ними одну символічну поверхню утворюють мир і війна…"
Гєник Бєляков: 2018-го у видавництві "Люта справа" вийшла його поетична книжка "Так чи інакше". На думку видавців, "головне в поезії Бєлякова - парадокси, портрети, сюжети, краєвиди спальних районів. Про все це поет розповідає не без іронії, але зі щирим співпереживанням до своїх героїв". Автор народився і мешкає в Києві. Він перекладає твори культових західних авторів.
Крім знаних поетів, яких шановна критикиня називає успішними, від DT.UA додамо, що 2018 і справді - поетичний рік. Попри жорстоку прозу життя. Яскрава подія саме цього року - вихід резонансної "Антології молодої української поезії ІІІ тисячоліття" у видавництві "А-Ба-Ба-ГА-Ла-Ма-Га": книжка об'єднала понад 70 найпомітніших молодих українських поетів.