Серед новітніх телесимволів епохи, якими осяяли наш небосхил численні талант-шоу, молодий співак із Дніпропетровська Володимир ТКАЧЕНКО (учасник «Х-фактора», «Танців із зірками»), мабуть, один з найпримітніших. Тому що... Він частіше співає, ніж говорить. Він упевнено націлений на свою аудиторію. Він і сам зізнається, що не збирається після «засвітки» на СТБ задовольнятися жовтими піар-технологіями, а має намір співати і творити, творити і знову співати свої ж власні пісні...
Тим часом участь і в «Х-факторі», і в «Танцях» (особливо) коштувала Володимиру неабияких зусиль. Під час виснажливих танцювальних репетицій були і забиття ноги, і проблеми з хребтом. Досить жорсткою видалася й конкуренція всередині вокального «пулу» на талант-шоу...
- Володимире, участь у рейтингових телепроектах, як «Х-фактор» і «Танці», позначається на затребуваності в плані корпоративів, концертів? Чи все тільки в ящику «у шоколаді», а в концертному житті - несолодко?
- Як на мене, телевізор - це взагалі солодке, шоколадне «обман-шоу»! Глядачі бачать те, що їм «пропонують» інші люди - для саме такого «бачення»... Ви ж не будете сперечатися, що телебачення - досить сильна структура для маніпуляції людьми?
Головне - те, що ти бачиш. Головне - як нав’язати той або інший контент... З іншого боку, від усіх цих шоу колосальний стрес і колосальна втома. Майже кожен, побачивши тебе, починає цікавитися твоїм життям... і ти вже сам почуваєшся якоюсь часткою глобальних телеманіпуляцій!
- То все ж таки талант-шоу типу «Х-фактор» - це початок для артиста, котрий подає надії, чи «кінець» його ілюзій? Після шоу - кроком руш додому...
-- Це сюхвилинне запалювання свічки. А свічка ж і горить недовго. Вона хутенько гасне... Однак важливіше інше - що самі учасники вважають для себе пріоритетом у таких проектах. Важливо взяти з цих шоу «потрібне» для себе. Не секрет, що деякі учасники опісля перебувають у дуже тяжких депресіях... Багато хто не розуміє, «що робити» і «хто винен».
- Ну і що ж робити?
- Як що? Рухатися далі... Працювати. Ти презентував себе на ТБ, а далі має починатися творчий розвиток. Адже люди, котрим ти симпатичний, чекають - ну й що він нам покаже далі? І справжнє «випробування» починається вже після шоу. Тому наївно сподіватися, що після кількох місяців появи на ТБ ти вже зірка, ти чогось домігся... Все зовсім навпаки! Телеігри, швидше, тільки задоволення для себе, змагальний азарт... А творче життя - це якраз «після шоу».
- Послухай, а в тебе була до цих «теликів» якась музична освіта? Адже в Юрмалі на «Новій хвилі» у 2007 році тебе позиціювали мало не як оперну надію у складі дуету «Барселона»?
- Музичної освіти не було... І, до речі, буквально сьогодні я вирішив вступити на музичне відділення Національного університету імені Драгоманова. Чому не в консерваторію? Гадаю, поки що слабуватий для неї...
- У такому разі нагадай, як «сконструювали» твій перший помітний дует - ту ж таки «Барселону» - для юрмальського конкурсу? І чому вона так швидко луснула?
- Мені тоді було 24 роки. Вирішив випробувати себе, випробувати долю... Під час відбору на «Нову хвилю» виконував репертуар Фредді Мерк’юрі, і відбірній комісії сподобалося. Потім надійшла з їхнього боку пропозиція - скласти такий дует... Юнак і дівчина: з оперною основою... Одне слово, я проспівав «Барселону» (музику сприймаю на слух). Потім режисер Олександр Ревзін, який мене підтримав, підтримав і «Барселону» - наш дует із Галиною Гаврилко... Ми досить успішно, як мені здається, виступили в Юрмалі. Але... Місяців через три дует розпався... У складі «Барселони» почали з’являтися інші дівчата. Однак усе перешкоджало існуванню такого проекту...
Невдовзі взагалі сталося страшне... Я їхав своїм автомобілем із Дніпропетровська до Києва, щоб розірвати договір зі своїм продюсером (а він хотів 2 млн. доларів «відступних»), і потрапив у моторошну аварію...
Лобова аварія за кермом! У мене тоді почалася страшна депресія... Майже півроку це тривало. Але в якийсь момент захотілося взяти гітару й побринькати... Ось із цього моменту мені неначе приснилася моя власна пісня - «Тебе вибираю». Яка символічна назва... Момент вибору - найважливіше. Цей вибір полягав саме в тому, щоб я подивився на життя інакше, почав сам шукати «свою мелодію», свій репертуар... А вже проект «Х-фактор» - швидше, можливість збадьоритися, «обнулитися»! Відчути в собі вирування крові. Бо, зізнаюся, раніше у мене самооцінка була трохи занижена. Було відчуття, що я «нічого не можу»...
- Скажи, тільки чесно, «інвестиції у творчість», у твою творчість - звідки? У тебе є якийсь бізнес? Чи виключно батьки допомагають?
- Якщо в мене хтось і «інвестував», то тільки батьки... Тато - музикант. Але він займається ще й будівельним дизайном. Я - один у сім’ї. В дитинстві проходив «уроки музики» в хорі. Чесно кажучи, мені це не дуже подобалося. У мене був якийсь високий голос, напевно альт, років до 17... І він не дуже мене тішив! Тому й з дівчатами мені було важко знайомитися. Я гороїжився, починав курити, потім кидав, намагався якось вирізнитися...
- Вирізняючись, намагався когось наслідувати в музиці?
- Мені завжди подобався Майкл Джордан. У певний період він був моїм натхненником. Але я не наслідував його, а звертався до нього - зсередини. Музика Майкла Джексона, Ленні Кравітца, «Бітлів», «Роллінгів» - це моє... А ось мама - вона Кобзона слухала. Така в нас репертуарна відмінність! У тій, у моїй музиці якісь думки місткі, а в російській пісні мислять цілими сюжетами!
- Потрапивши на «жирну тусовку» в Юрмалу, ти хоч зрозумів, що треба за якимись законами жити і якимсь спеціальним чином «вити», щоб вижити серед них?
- Мені просто було там комфортно! Ось Земфіра каже, мовляв, «це не моє», і все ж приїжджає на естрадний фестиваль... Насправді я не прихильник таких фестивальних розкладів, для мене цікава творчість «усередині себе». І тільки творчість. Однак усе видно: і внутрішнє ставлення, і певну ієрархію цінностей на цих фестивалях.
- А що було для тебе найбільш огидним під час проходження кастингів на талант-шоу СТБ?
- Чому обов’язково «огидно»? Я розумів, що пройду... Був упевнений у своїх силах...
- Так?
- Так, тому що співаю краще за інших. Це факт. Звісно, були спроби психологічного тиску, але я навмисне піддавався, щоб погратися в їхні ігри... Навіть придумував якісь «ліві» історії під час відбору... Будь-які спроби довести мені, що я ніщо і звати мене ніяк, - це не проходить! Все одно я розумів, що буду потрібен каналу для рейтингів... При цьому досить тверезо оцінюю всі свої шанси, розуміючи як «плюси» так і «мінуси».
- Про мінуси - докладніше.
- Ну... Мої мінуси - це, можливо, моя зачіска, завдяки якій я асоціююся з Басковим. Ще... Те, що для сцени, можливо, я трохи товстуватий, - я з цим постійно борюся... Але хіба ж це головне?
- А що ж головне?
- Головне, щоб продюсер, який буде зі мною, зрозумів: працюючи з артистом, не можна прагнути тільки до швидкого заробітку, спочатку треба вибудовувати «майбутнє»...
- А звідки така впевненість, що ти саме «довгограючий артист»? Таких узагалі в усі часи і в усіх країнах - одиниці. Як Тьорнер, Мадонна, Стінг, Пугачова...
- Тут річ не в «самовпевненості»... А в тому, що потрібно прагнути бути цікавим «надовго». І потрібно жити такою філософією. Глядача треба і привчати, і приручати... Демонструючи йому, що є і естрада різна, і репертуар різний.
- Був час, коли артисти, щоб якось випендритися й засвітитися, кинулися «клепати дуети»... Ось із ким би ти сьогодні зважився заспівати дуетом? З Басковим, так?
- Ніколи! І навіщо? Тут навіть гроші не допоможуть... На нашій естраді мені подобаються Ані Лорак, Гайтана. Ось із ними співав би. Можливо, співав би з дружиною президента... Це жарт, звісно.
- Ось ти так рвешся у «щасливе майбутнє», а не бентежить, що «піпл» сьогодні переважно шансон «хаває»: Михайлов, Лепс, жарка дівиця Ваєнга...
- Але ж і шансон - якщо це хороший шансон - музика душевна... І в мене є баладні пісні... Артистів же, про які ви згадали, цінують за «живий» спів... Це те, чого останнім часом ставало дедалі менше. Тому шансон і привабив публіку. Особисто я, розуміючи специфіку якісного шансону, навряд чи ризикнув би його виконувати... Ця музика мене не надихає. Мені ближче ті, про кого вже згадав, а ще - Брайян Адамс, Джордж Майкл, тобто мелодика баладна, широка...
- При цьому ти, очевидно, уявляєш свого «покупця»? Хто ж він, цікаво?
- Переважно жінки... Суджу хоча б із тих концертів, які вже були в моєму житті.
- Але ж ти розумієш, що для цієї аудиторії потрібен спеціальний - солодкий - репертуар? Хто його тобі писатиме? Може, Квінта? Макаревич?
- Я про це поки що не думаю... До того ж мені не хочеться, щоб мій репертуар якось «вираховували» - хай це йде просто від душі, від серця...
- Ага, і хто тебе на радіо пустить «із серцем», якщо скрізь диктат формату?
- Звісно, доведеться підлаштовуватися під усе це... Але, у кожному разі, спочатку має народитися пісня - тільки не математичним шляхом, а чуттєвим... А там уже й викрутка знайдеться, щоб відчиняти двері радіостанції або музичного каналу.
- Які ділові відносини тебе сьогодні пов’язують із каналом СТБ?
- Поки що не можу нічого пояснити. Є форма договору, де все прописано на три роки. Хотілося б бути корисним і каналу, і своїм слухачам... Можу признатися, що я сьогодні виступаю частіше за інших учасників талант-шоу. У тому числі і на збірних концертах, і на корпоративах.
- В яких залах?
- У будь-яких. Для різних людей. Недавно виступали в Бердичеві... На сцені - килими, як у радянських квартирах! Ну й що? Треба співати - буду співати...
- А перед ким із «сильних світу цього» вже доводилося співати, задовольняючи, так би мовити, творчі апетити?
- Краще не говорити на цю тему... Але найбільш прикро, що через «Танці» я так і не виступив на ювілеї «Шахтаря»! Не міг пропустити прямий ефір... А на «Донбас-Арені» тоді я міг би виконати гімн України... Дуже жаль!
- З ким зі своїх «однокашників» із програми «Фактор А» ти спілкуєшся, можливо, дружиш?
- З групою «Діти капітана Гранта», із Семеновим, Павліком...
- А з Ірою Борисюк?
- Дуже хороша дівчина!
- Нинішній потік одноформатних талант-шоу, запущених на одну бігову доріжку, - це, по-твоєму, надовго?
- Деякі канали «висмоктують із пальця» свої талант-шоу... Деякі, такі як СТБ, працюють серйозно й професійно. Чи буде «дефолт» у цьому напрямі? Майбутнє покаже...
- Отож про майбутнє: яким ти його бачиш через двадцять років?
- У мене є відповідь, але вона дуже коротка: «Дай Боже, щоб усе вийшло...»
- Впевнений у тому, що людям цікава твоя харизма, чи впевнений у дієвості своєї енергетики?
- Я впевнений тільки в одному: вкладаю максимальну енергію в те, що роблю... Після виступу падаю, як сніп... Ця енергія з мене виходить уся під час виступу. І особливо мені подобається такий «відхідняк» після концертів - наче після наркозу.
- Які ситуації можуть довести тебе до сліз? І чи здатний ти сам доводити до сліз своїх слухачів?
- Сподіваюся, що зможу... Але не хочу, щоб плакали через якісь невдачі або трагедії. Нехай це будуть лише сльози радості. Сльози, взагалі-то, очищають.
- Є таке поняття - «комплекс провінціала». Наскільки він властивий тобі особисто?
- У мене немає такого комплексу. Для мене не важливо, де жити, де виступати - у Києві, Дніпропетровську... Знаю точно: і жити, і виступати хочу тільки в Україні.