У широкий прокат вийшов вітчизняний молодіжний фільм жахів "Тіні незабутих предків" (бюджет - 877 тис. дол.). До Параджанова та Коцюбинського цей проект не має жодного стосунку - крім парафразу назви. Зате режисер нових "Тіней", Любомир Левицький, уже здобув неофіційний статус "найплодовитішого вітчизняного режисера 2013-го". Менше двох місяців тому відбулася прем'єра його кримінальної комедії "Ломбард". І так само, як ця стрічка намагалася "сканувати" стиль Гая Річі, - "Тіні" сканують голлівудський молодіжний хоррор.
Сюжет жахастика побудований на карпатській містиці. Студентові Чернівецького університету потрапляє до рук магічна Згарда... Ключ, що оберігає світ від злих духів. Нечиста сила прагне заволодіти цим ключем, щоб скинути з себе столітні закляття і занурити світ у пітьму. Головний герой разом із друзями опиняються в небезпеці. Щоб відвести від себе нечисть, вони вирушають до карпатського мольфара...
У Румунії є Дракула. У Техасі - Шкіряне обличчя з "Техаської різанини бензопилкою". В Англії - Франкенштейн.
А з нашою країною, попри весь потенціал її жахів, масовий кіноглядач не асоціює ні нечисть, ні монстрів. Наповнити карпатські ліси містикою спробували торік брати Альошечкіни, які зняли 3D жахастик "Синевир". Правда, досі його змогла подивитися лише фестивальна публіка. (До широкого прокату стрічка так і не добралася).
Загалом, для українського кіно "хоррор" - певною мірою дивовижа. До "Синевиру" за роки незалежності не було знято жодного помітного фільму цього жанру. (Не враховуючи "Штольню").
Чи шукатимуть туристи, подивившись "Тіні незабутих предків", у Карпатах загадкових мольфарів? Чи, сходивши на "Синевір", назиратимуть у горах песиголовців? Адже ці сюжети - новинки, які претендують на те, аби закріпитися в масовій кіносвідомості.
Прокручуючи сюжет "Тіней", спотикаєшся на нелогічних і часто не взаємопов'язаних подіях. Окремі лінії з'являються нізвідки і ведуть у нікуди. Навіть серед групи головних героїв є такі, котрі своєю участю не привносять у загальний сюжет нічого. Зате кількість прихованої реклами (продактплейсмент) у середині фільму починає "різати" очі.
Можна продовжити перелічувати недоліки. Однак усі вони - зі сфери незміцнілої української кіноіндустрії. Ні належного фінансування, ні премій сценаристів, ні ряду професіоналів із інших сфер кіновиробництва в Україні практично не знайти.
Перша третина стрічки сприймається майже на одному подиху. І якби персонажі розмовляли англійською, можна було б вирішити, що це голлівудський молодіжний жахастик класу "В".
Однак усю цю "третину" внутрішній голос шепче: "Тільки б не стало гірше!". Режисер Любомир Левицький - явний шанувальник фабрики мрій. І його фільми - не спроба дотягнутися до голлівудських стандартів, які він, швидше, копіює, а не адаптує для українських реалій.
Авторські фільми більшості сучасних українських режисерів - свого роду дзеркало, вигнуте чи ввігнуте, аби зосередити увагу глядача на тому або іншому аспекті вітчизняної реальності. У "Тінях" ця реальність лакована "під форму". Чернівецький університет тут має вигляд філії Гарварда. Практично в кожного студента - якщо не планшет, то брендовий комп'ютер. Побут чернівчан дасть фору не те що жителям центру Києва, а й Варшави. Якщо у фільмі бачиш автомобіль - це як не Toyota, то Mercedes. Продавці в карпатській глибинці - зі "столичними" обличчями. А водії скидаються, швидше, на техаських ковбоїв, ніж на наших дальнобійників.
Світ у цьому фільмі можна назвати, скоріше, "51-м штатом США", ніж Україною.
Цікаво уявити подив західного глядача, який звик бачити Україну хронічно депресивним регіоном.
Своїм фільмом Левицький явно почав установлювати на карпатській горі легендарний лос-анджелеський напис "ГОЛЛІВУД"...
Хоч би якими прогресивними були кінотехнології фабрики мрій, вони переважно завжди залишаються на службі в сюжету. У "Тінях" же окремі технологічні знахідки - не більше ніж піжонство, що випадає з загальної канви. Наприклад, уповільнена зйомка кульмінаційної сцени фільму перевантажена непотрібними спецефектами.
Сім років тому цей режисер випустив у прокат перший жахастик часів незалежної України - "Штольня". Сьогодні ця стрічка претендує на звання першого вітчизняного фільму, який майже повністю окупився. За словами продюсера, до виходу "на нуль" бракує ще близько 5 тис. дол. Загальний бюджет "Штольні" становив 150 тис. дол.
Свого часу цю картину не критикував тільки ледачий. Відгуки про неї були такими поганими, що, здавалося, вони вже тоді поховали репутацію режисера. Однак йому майстерно вдалося повернути все на свою користь.
Кожен український повнометражний фільм останніх років - у чомусь "перший". "Тіні" напевно залишаться в історії як перша вітчизняна стрічка з більш-менш достойно знятою бійкою та високоякісною комп'ютерною графікою.
Мабуть, картина запам'ятається й тим, що подарувала першу помітну велику роль у прокатному кіно Дмитрові Ступці. Актор приблизно років на 10 старший за персонажа. Але, незважаючи на це, виглядає на екрані гранично гармонійно. У його героя є чарівність, запал і характер.
Для більшості тих, хто працював над цим фільмом, він став першим великим проектом у кар'єрі. Отож інтуїція в їхній роботі часто заміняла досвід, а самоосвіта компенсувала відсутність хороших учителів. І головне - була мрія. Вже не дитяча, як під час роботи над "Штольнею". Але вже цілком юнацька.
Навесні наступного року Левицький обіцяє представити свій новий фільм "Smash", а 2015-го планує випустити стрічку "Шенген".