ТЕЛЕЄВРАЗІЯ В КОЛИСЦІ

У жовтні минулого року в Москві в рамках четвертого Євразійського телефоруму з його міжнародним творчим конкурсом, ринком телепродуктів і виставкою нових технологій відбулося заснування Євразійської телевізійної академії (ЄАТА). Проголошені цілі цього недержавного фахового новоутворення бездоганні: збереження й розширення культурного простору незалежних держав; їхнє духовне зближення; активний творчий обмін ідеями між представниками всіх основних телепрофесій; підготовка кадрів; участь працівників електронних ЗМІ регіону в інших міжнародних організаціях і взагалі — у найбільших подіях у сфері ТБ. До ЄАТА спочатку ввійшли 96 значних діячів ТБ (керівників каналів, творчих працівників, теоретиків і критиків) із дев’яти країн СНД. Україну в президії академії представив Олександр Роднянський («1+1»), а президентом і віце-президентом обрані відомі діячі російського ТБ — відповідно Анатолій Лисенко й Валерій Рузін.

І ось ЄАТА запрацювала. 22—24 лютого ц.р. у Підмосков’ї пройшов творчий семінар з теорії та критики телебачення за темою «Homo Medeus»: людина, котра обожнює медіа (важкі завдання й похмурі перспективи)». А на початку березня на перші загальні збори академіки з’їхалися до Алмати. Що на цих форумах було та що нам, українцям, до тієї Гекуби, скажу пізніше. Спочатку роз’яснювальний мікрокидок у минуле.

Aв ovo

...Коли біологічна еволюція людини закінчилася, з’ясувалося, що розходитися по печерах із почуттям виконаного призначення зарано. Гомо сапіенсам належало виправдовувати згадане багато в чому авансоване визначення в еволюціях іншого роду. Зокрема, у сфері інформатики й комунікацій. На щастя, автор цих рядків не зовсім божевільний, аби тут відтворювати весь славнозвісний шлях прогресивного людства в прагненні бути правильно зрозумілим: від простого погладжування сексуального партнера й мордобою з ворогом до поетичної лірики й дипломатичної ноти. Проте зазначу, по-перше, що мова елементарної практичної дії поступово доростала до мови текстів, поширюваних також дедалі досконалішими засобами («медіа») — від поштового голуба до радіохвилі. По-друге, з’ясувалося, що поки люди спілкуються, вони не воюють. Тобто медіакомунікація миротворна. Поки люди обмінюються смислами, вони не схильні обмінюватися ударами, позаяк це вочевидь утруднює сприйняття їхніх послань адресатом. «Ми розмовляємо, щоб бути разом», — так висловився один кіноперсонаж. А по-третє, виявилася схильність усіх суб’єктів всесвітніх інформаційних обмінів історично завжди укрупнюватися. Міжособисті й міжплемінні рівні неминуче переростали в міждержавні й міжнародні. Механізми цього задано вже в «Іліаді». До речі, тут же ахейсько-троянський «діалог» у термінах кохання-ненависті цілком можна розглядати і як одну з ранніх спроб діалогу частин світу — Європи й Азії.

І пізніше безпосередні (військові й торговельні) й опосередковані (смислами й медіа) контакти культурних материків йшли паралельно аж до наших днів. Так, бомбардування-99 Сербії можна розглядати як своєрідне речовинне послання про «гуманізм» європейсько-американського співтовариства євразійському. А 11 вересня 2001-го — хіба не аналогічна відповідь азійського фундаменталізму північноамериканському глобалізму? І лише в медіасфері аргументацію вбивством можна замінити лише нищівною аргументацією. Чим і зайнялося ТБ постфактум. Нинішня колізія між так званою цивілізованою частиною світу й так званим світовим тероризмом — це за своїми джерелами євразійський конфлікт. Саме на цьому просторі й варто шукати безкровні розв’язання, причому саме засобами медіа, серед яких найважливішим для нас є зримочутна мова ТБ.

Отже, риторичне запитання: чому б ЄАТА не стати одним з інструментів для досягнення подібних благих і важливих цілей? Стосовно ж персонального українського інтересу, то вітчизняним медіа — кіно й ТБ — євразійські іподроми могли б послужити й курсами підвищення профкваліфікації, і ринком збуту-обміну-придбання телепродуктів, і взагалі каналом гідного виходу «у світ». Адже ЄАТА з перших кроків бачить себе під патронатом ЮНЕСКО, і радник генерального директора цієї шановної організації пан Юшкявічус зовсім не випадково брав участь в алматинській сесії академіків.

Казахський баланс

Звісно, невипадково і стартові збори ЄАТА припали на Алмати. По-перше, сама концепція «Євр-азійського єднання» вісім років тому була висунута саме президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим як демократична альтернатива «табору братніх народів», що розпався. Очевидно, з брудною водою тоталітаризму вихлюпнули цілком здорове дитя інтенсивних етнокультурних обмінів на євразійських просторах колишнього СРСР. По-друге, Казахстан — у самому центрі тих самих просторів (пропоную переконатися за допомогою циркуля). Але, головне, по-третє, це надзвичайно багатонаціональна країна, яка в пострадянську десятилітку гранично делікатно й ліберально вирішувала проблеми етнокультурного балансу на своїй території. Притому, що, як і в Україні, титульна культура й мова тут, на жаль, також займають далеко не титульний статус, адміністративного тиску з «казахізації» населення тут немає. Афіші й вивіски неодмінно казахською й російською. Де-не-де ще й англійською. Знання романо-германських мов відчутно заохочується на держрівні: як запорука виходу казахського громадянина в широкий світ. Немає проблем із національними мовами театру, кіно, ТБ і освіти: юридичні пріоритети державної мови рішуче не зачіпають жодної іншої.

У країні 68 телекомпаній, із яких п’ять — загальнонаціональні. Три з останніх — приватні, дві — державно-громадські ЗАТ. Однією з них, за назвою «Хабар» («Новини»), керує старша донька президента Даріга Назарбаєва. Члени ЄАТА побували на цій студії. Першокласне устаткування, сучасні студійні приміщення, переважно молодий і чудово вимуштруваний персонал. Усі закінчили винятково національні вузи. На стенді — аркуш із свіжим експрес-аналізом мовних помилок дикторів і ведучих. Це треба бачити: зауваження найуїдливіші й найтонші. Мовлення ведеться казахською й російською — 50/50. Що цікаво: аудиторія, яку покриває «Хабар», оцінюється приблизно в 60 млн. чоловік — це в кілька разів більше населення країни. Виявляється, їх дивляться як у Монголії й Китаї, так і в найближчих російських губерніях. Ось так, без націонал-шуму та квот місцевий телепродукт обома мовами просувається в зарубіжжя. Крім щільної сітки програм новин, «Хабар» випускає ігрові серіали — закінчено показ соціально-політичного «Перехрестя», розпочато типову «мильну оперу» «Сарана». В анімаційному цеху цілодобово триває робота над шестисерійним мульткоміксом, сценарій для якого написав провінційний хлопчина, котрий переміг у загальнонаціональному конкурсі.

Коротко кажучи, у казахському медіа- й етнокультурному просторах усе виглядає якнайкраще. І вітчизняні європоцентристи можуть прикусити язика: ще невідомо — на Сході чи на Заході нас чекають справжні вчителі. Вродлива й мудра Даріга Назарбаєва, самою органічністю своєї душевності нейтралізує будь-яку задню думку про таткову протекцію, на прощання сказала приблизно так: «Телебачення просто зобов’язане бути розумніше від грошей і політики. Воно відповідає всьому укладу життя, а ті живуть від одного вигідного випадку до іншого... А культ незалежності сповідують лише дурні. Адже чим дорожче нам що-небудь, тим більше ми від того залежніші. Інша річ, що ми маємо бути самостійними. Інакше ми не відбудемося. Не треба плутати незалежність із самостійністю». Вона воістину чарівна, Євразія, коли постає в таких гармонічних і вишуканих втіленнях.

Підмосковні радіння

Так, а що ж там із результатами алматинської сесії ЄАТА? Повідомляю. Було вирішено: удосконалити формат її теоретичного органу — журналу «Телефорум» у дусі авторитетного журналу «Искусство кино»; підтримати проект створення 26-серійного документального фільму «Євразія: часи й народи» під художнім керівництвом видатного узбецького режисера Алі Хамраєва (продюсерський центр «Євразія Телесінема Ентерпрайз»), і найближчі акції ЄАТА орієнтувати саме на проблеми поліетнічності національних культур у євразійському телепросторі. Особливих дискусій у Казахстані не було. Вони відгриміли напередодні, у підмосковному пансіонаті «Кругле озеро» під час триденного семінару про «Homo Medeus» — каламбурної категорії, яка позначає сучасну людину, котра обожнює медіа. А фактично йшлося про певні основи взагалі теорії ТБ у пострадянській ойкумені — «телебачення» й «рейтингології», «медіасофії» й «медіаметрії». Адже власне нове ТБ зародилося на руїнах радянської моделі лише якихось шість-сім років тому. Настав час перших рефлексій про те, що трапилося.

Концептуальний початок для спільних міркувань запропонували Анатолій Прохоров (ТК «Пилот TV») і Даніїл Дондурей («Искусство кино»). Вони розглядали сучасне ТБ як самоцінне культурне («знаряддєве») середовище, не стільки кероване, скільки керуюче людиною. Більше того: «Тепер це засіб існування самої реальності... Телебачення сьогодні і є саме життя» (Д.Дондурей). Стверджувалося, що лише 5% телеглядачів здатні дистанціюватися від телереальності: «Подія, що відбулася в дійсності, якщо її немає в телевізорі, — просто не існує». Більше того, про «іконний» статус телевізора в сучасному інтер’єрі й сакральну природу психології теледивлення розмірковувала соціолог Кіра Богословська. У цьому зв’язку було оприлюднено й одну з тез атеїзму медіальної епохи: «Бога немає, оскільки Його не показували по ТБ».

Опонував такій точці зору, зокрема, автор цих рядків, котрий, розпізнаючи в поведінці нинішнього ТБ замашки Франкенштейна, запропонував техніку ухиляння від занадто тісних контактів із ним і психотехніку запобігання небажаним наслідкам теледивлення. Серед однодумців виявився Олексій Левінсон ( ВЦДГД), котрий навів конкретно-соціологічні дані про зниження статусу ТБ у ціннісній шкалі сьогоднішніх росіян: «Це завоювання суспільства. Знак пріоритетної важливості не «чужої», а особистої реальності». Крім того, докладно аналізувався новітній у нас феномен «реального ТБ», роль телереклами, передові методики складання рейтингів і багато чого іншого, що не вміщується в газетну статтю.

Я вам не скажу «за всю телеєвразію», але, здається, нас там поки що чекають. І маргіналам «чистої» Європи варто поквапитися приєднатися. Бо, якщо спізнимося, ніякі вакансії на неозорих медіапросторах Австралії й Океанії нас не врятують.