Міжнародний фестиваль театрального мистецтва «Блукаючі зірки», присвячений творчості Шолом-Алейхема, обіцяє стати таким самим беззаперечним фактом київського театрального життя, як «Березілля» чи «Київ травневий». Правда, для цього необхідна щедра державна підтримка, і не лише у вигляді офіційних привітань, поздоровлень і побажань, а по змозі грошима. Торік фестивалю допомогло посольство Ізраїлю. Тепер у посольства інші плани — підтримуються культурні проекти, пов’язані з сучасним ізраїльським мистецтвом, а не українські театральні фестивалі, хоча й на єврейському грунті. Патронат Міністерства культури й мистецтв України не допоміг фестивалю забезпечити приїзд іноземних артистів, тож цього року лави іноземців дуже поріділи.
На других «Блукаючих зірках» були переважно українські театральні колективи, як професійні, так і молодіжні й народні. Утім, були й гості — окраса програми Московський єврейський театр «Шалом» і композитор Олександр Журбін зі США, відомий нам за мюзиклом «Блукаючі зірки» й за фільмом з однойменною назвою, а також правнук Шолом-Алейхема та представник Меморіального фонду письменника Роберт Вальф. Московський єврейський театр «Шалом», виступивши на закритті фестивалю, як то кажуть, під завісу, буквально приголомшив глядачів своєю життєрадісно-молодецькою програмою на тему єврейського бенкетування, а зірка театру — молодий, темпераментний і на рідкість пластичний Євген Валєвич — співав і танцював так хвацько й весело, що привів зал у стан цілковитої ейфорії. Загалом, москвичі зуміли вдало розставити усі крапки над «і» та зробити закриття фестивалю не менш ефектним, ніж відкриття.
Приємним сюрпризом для фестивальної публіки став виступ Полтавського єврейського молодіжного театру. Цей юний колектив на чолі з солідним художнім керівником В.Бурмакою привіз до Києва свій новий спектакль «Пісня пісень» за мотивами однойменного твору Шолом-Алейхема, що його визначив свого часу сам письменник як «юнацький роман». «Пісня пісень» — це історія кохання двох єврейських дітей, для котрих почуття Соломона й Суламіфі — еталон, ідеальний зразок їхніх власних стосунків. Юні артисти з Полтави інтерпретували цей твір Шолом-Алейхема як юнацький роман із біблійним підгрунтям, роман щасливий і нещасливий, уся краса якого в наївності й недосвідченості закоханих. «Пісню пісень» цілком можна було назвати найзворушливішим спектаклем фестивалю, а на тлі численних «Тев’є- молочників» — ще й одним із найоригінальніших.
Коли говорити про «Тев’є-Тевеля», без якого театральний фестиваль, присвячений Шолом- Алейхему, ясна річ, не може обійтися, то серед варіацій на цю тему найпрофесійнішою була постановка Чернівецького обласного українського музичного театру імені О.Кобилянської. Звісно, на лаври найкращого Тев’є всіх часів і народів — Богдана Ступки — важко претендувати, а ще важче не порівнювати зі Ступкою всіх акторів, котрі хоча б колись виконували цю роль. І все ж чернівецький Тев’є, як і чернівецький спектакль загалом (режисер-постановник О.Мосійчук), сподобався глядачам. Перед початком «Поминальної молитви» всі, що зібралися, вшанували пам’ять недавно померлого Григорія Горіна хвилиною мовчання. Твори безсмертні, автори, на жаль, ні. Таке життя...
Київський єврейський музично-драматичний театр імені Шолом-Алейхема (художній керівник А.Фрейдліс) показав на фестивалі мюзикл «Царство Небесне» про те, як спритний пройдисвіт намагається продати багатому лоху ласий шматочок Царства Небесного, яке, всім відомо, не купується й не продається. Усю цю інтригуючу історію супроводжував великий пісенний репертуар — від «Бубличків» до балади про Царство Небесне. Загалом спектакль був несерйозним мюзиклом на дуже серйозну тему. Повеселилися глядачі чудово, а от на роздуми спектакль налаштовував слабенько. Назва не допомогла...
Утім, попри велику кількість українських колективів, фестивальний приз глядачевих симпатій, якби такий існував, слід було б віддати москвичам, а саме Левенбуку з Валєвичем — художньому керівникові театру «Шалом» і його талановитому молодому артисту. Приз симпатій преси я віддала б юним артистам із Полтави — дуже вже зворушливо вони грали. А самому фестивалю хочеться побажати подальшого творчого зростання й побільше гостей із далекого зарубіжжя. Торік на фестивалі було найбільше веселих мюзиклів. Цього року — серйозні й не дуже драматичні спектаклі. На третіх «Блукаючих зірках» репертуар буде, мабуть, найрізноплановішим. Хочеться либонь не лише сміятися чи плакати, а сміятися крізь сльози та плакати крізь сміх....
Шолом-Алейхем хотів, аби на його могилі збиралися люди й розповідали веселі історії. У Києві для великого земляка грають спектаклі й уже вдруге організовують фестиваль. Це також своєрідна поминальна молитва.