Нова будівля харківського оперного театру зводилася років двадцять. Стільки ж часу минуло з дня його відкриття. Багато харківських студентів тієї пори, які встигли стати бабусями й дідусями, згадують, як відбували «трудову повинність» на останній у радянську епоху «будові віку», де тепер хлюпають води «Лебединого озера» і помирає з арією на вустах Травіата.
Спробуймо запитати себе, для кого зводився цей архітектурний монстр, який став новим пристанищем тіней із «Баядерки», іспанських матадорів та запорожців із-за Дунаю.
Звісно, для глядачів, напрошується відповідь. Але це не зовсім справедливо. Проект, який півстоліття тому здавався суперсучасним, радянські апаратники облюбували для свого Палацу з’їздів. Про що свідчать навіть ніші з кнопками для голосування у кріслах партеру.
Ну а лебеді? Перефразовуючи слова відомої пісні, можна сказати «а лебеди - потом»…
Схоже, ця «традиція» збереглася, підтверджуючи, що в наш час саме приміщення театру важливіше, ніж його лебеді, тобто артисти й, відповідно, люди.
Харківський театр імені М.Лисенка (до речі, перший в Україні державний театр опери та балету, один із найстаріших у країні), за останні 20 років неодноразово доводив, що всі його творчі досягнення не залишилися в минулому.
А сьогодні це мусить робити заново. Оскільки колектив став об’єктом невмотивованої критики, пов’язаної з черговою загрозою «ущільнення».
Фінансова криза б’є насамперед по об’єктах культури. Так уже повелося, що періодично Харковом оволодіває ідея про… переселення в оперний театру музичної комедії. Причому парадокс у тому, що вчора цей «проект» «відбивали» люди, котрі сьогодні за нього ратують…
Чому театр музичної комедії не може працювати у приміщенні, яке він орендує багато років і до якого пристосувався творчо й технічно? Обласна влада переконана, що таким чином можна заощадити не менше мільйона гривень на оплаті оренди. Звісно, сума чимала. Але дивлячись із чим порівнювати.
За інформацією, що з’явилася у ЗМІ, на благоустрій території харківського Центрального ринку в асфальт буквально «закатали» 19 мільйонів. Не кажучи вже про підготовку міста до проведення «Євро-2012».
Але це ж футбол.
Добре відомий і власник будинку, в якому поселився (не з власної волі) театр музичної комедії. Міг би він зробити подарунок місту чи області, передавши приміщення, таке необхідне «бездомному» колективу? Виявити щедрість мецената, заступника муз?
Щоб отримати відповідь на запитання, його потрібно поставити. А може, і в ноги поклонитися тим, від кого це залежить.
Не всім же щастить із таким керівником, яким був О.Барсегян, директор і головреж театру харківської російської драми. У трагічній ситуації, коли театр згорів дощенту, він не тільки зберіг колектив в умовах оренди приміщення, а й зумів добитися спорудження нової, ще кращої будівлі.
* * *
«Лихо» оперного театру в тому, що за чотири століття свого існування він ніколи себе не окупав. Дороге це задоволення. У будь-якій країні, у будь-яку епоху. Але честь мати оперну та балетну трупу підтримували (і підтримують) імператори, королі, президенти й просто меценати, хоч би якими міркуваннями (меркантильними чи шляхетними) вони керувалися.
…На інші «царства» орієнтуватися, втім, не варто. У нас в Україні з шести оперних театрів звання «Національний» отримали, крім Києва, Донецьк, Львів і Одеса. З усіма матеріальними вигодами.
Хоча добиватися цього довелося ой як довго.
Два роки тому такої честі були удостоєні й харків’яни. Здавалося б, потрібно пишатися й сприяти тому, аби статус був не тільки юридичним, а й підкріпленим фінансово.
Однак цього не сталося. Театр не переданий із комунальної власності в державну, що гарантувало б йому набагато краще забезпечення. Він, як і раніше, залишається «слугою двох панів», під якими слід розуміти власника - харківську обласну раду - та безпосереднє начальство - у вигляді обласного управління культури.
І є побоювання, що переїзд театру музичної комедії в оперу може остаточно завадити процесові одержавлення. Таким чином, «національним» театр залишиться тільки на афіші.
Послухаймо думку головного інженера ХНАТОБу Олексія НАЛИВАЙЧЕНКА (повну версію можна прочитати на сайті театру): «Малий зал, на який претендує театр музкомедії, передбачався й використовується тепер для проведення сценічних репетицій, організації студійно-експериментальної театральної роботи. У ньому немає адміністративних та інших приміщень для «малого залу» як окремого об’єкта. До того ж правила й технічні норми не передбачають використання будівлі театру автономними власниками, котрі займаються одним і тим самим видом діяльності».
* * *
Можна прогнозувати, що «примусове» переселення колективу чисельністю близько 200 осіб у приміщення, в якому вже трудяться понад 700 працівників, призведе до творчого й технічного колапсу в обох трупах. А також до конфліктів, аж до черг у туалети та гримерки. І тепер це розуміють навіть працівники театру музкомедії, які раніше раділи, що відкриваються хороші перспективи. Буде, напевно, і скорочення штатів (яке називають тепер «оптимізацією») через дублювання служб у різних колективах. Буде вимушений графік виступів та проблема узгодження його з іншими орендарями - організаторами видовищ і численних заходів обласного та міського масштабів.
Неясна також доля оперної студії Харківського університету мистецтв, чиєю базою є мала сцена. Саме звідти приходить у театр талановита молодь…
Здавалося б, аргументи проти «силового» вирішення проблеми з приміщенням театру музкомедії переважають. «Затягнімо тугіше паски й перечекаймо лихі часи!» Скільки разів ми чули ці заклики й вимушено їм підкорялися! Цього разу логіка дії владних структур свідчить про інше.
«Якщо ХНАТОБ погодиться на певні поступки, переїзд театру цілком можливий», - заявляє журналістам начальник обласного управління культури Дмитро Кузнєцов.
А заступник голови Харківської облдержадміністрації Євген Савін недавно озвучив ще одну ідею: «Приміщення ХНАТОБ велике, і його потрібно використовувати ефективніше. Тому на базі театру опери та балету потрібно створити великий культурний центр, у якому розміститься, зокрема, й музей приватних колекцій».
«Місця нам вистачить, - упевнений директор Харківського обласного театру музичної комедії Ігор Коваль, - площа ХНАТОБу 52 тисячі квадратних метрів, а нам потрібно 4,5 тисячі. Нарешті в нас будуть свої приміщення, і ми поселимося в центрі, а не десь між вокзалом і базаром». Наче йдеться про наметове містечко. Наче справді можна оперувати у ванній, а спати в передпокої, як пропонували представники домкому професору Преображенському з булгаковського роману.
* * *
До того ж домагання керівника не зовсім відповідають художньому статусу його спектаклів. Вони збирають аудиторію специфічну. В основному з того району «базар-вокзал», від якого театру музкомедії так хочеться відхреститися. На оперу і балет сьогодні приходить більше інтелігенції, студентів та школярів. Директор театру Любов Морозко з калькулятором у руках показує: аудиторія ХНАТОБу за останні два роки зросла на чверть, становить уже 112 тисяч людей, і доходи (тільки від продажу квитків) зросли до 2 мільйонів 208 тисяч гривень. А його «творчий продукт», як люблять тепер казати, із задоволенням «споживають» не тільки в Харкові, а й у Японії, Великобританії, Швеції, Данії (виступи тільки останніх двох місяців). Що є найкращим свідченням затребуваності наших артистів у міжнародному масштабі. І чим не може сьогодні похвалитися жоден із тих харківських театрів, на які закликають рівнятися.
У такій ситуації «мічурінське» прищеплення театру музичної комедії до оперного дерева може дати тільки гіркі плоди. А принципи соціалістичного гуртожитку навряд чи надихатимуть колективи на творчість.
Але економія на культурі триває. На черзі ремонт багатостраждальних сільських клубів, який в обладміністрації знову чомусь пов’язують із «ненажерливим» ХНАТОБом. Театром, що давно і без розпоряджень чиновників є великим культурним центром регіону серед наступу попси й тотального несмаку.