SKIF — це абревіатура міжнародного фестивалю імені Сергія Курьохіна, який очолює його вдова Анастасія. Історія цього фесту заплутана і розгалужена, як і личить творчості самого Курьохіна. Після його смерті в 1996-му перший стихійний форум відбувся в Москві, де у форматі поліжанровості були задекларовані головні ідеї Курьохіна й окреслене поле його широкої діяльності: кіно, театр, виставки, концерти — все, що так чи інакше пов’язане з ім’ям музиканта… Цього року SKIF приймає в свої обійми українську команду — «Фоа-Хока».
У місті на Неві так багато музикантів, що фраза гурту «Ленінград» «заводы стоят — в стране одни гитарасты» лунає як вирок. Займатися мистецтвом у Санкт-Петербурзі потреба насущна. Займатися музикою — програма просто-таки загальнообов’язкова. Одним із порушувачів спокою свого часу був Сергій Курьохін. Чого варта незабутня «історія з доказами» про Леніна-Гриба, яка налякала телеглядачів на початку 90-х не гірше, ніж американський досвід Орсона Уеллса з радіоп’єсою «Війна світів». Один з авторів цієї концепції — друг Курьохіна Сергій Бугаєв-Африка — згодом назве Пітер центром, спеціально створеним для Впливу на Культуру і Цивілізацію. Мета перебування Сергія Курьохіна в цьому світі була тією ж... На загальнодоступному рівні творчість Курьохіна встигала поширюватися, наприклад, на кіно (найвідоміший досвід із увертюрою до «Пана оформлювача»). Але головним був його проект «ПОП-МЕХАНІКА» — музичне утворення, яке декларувало ідею тотального перформансу, не обмеженого ні часом, ні простором, ні жанровими рамками. За словами того самого Африки, саме «Курьохіну з його найближчим оточенням вдалося створити, мабуть, єдину модель у світовому культпросторі, котра максимально та містко відображає те, що філософи визначають як постмодернізм». Звукове висловлювання будь-якого виду й форми було головним у «ПОП-МЕХАНІЦІ», концептуалізм російського ґатунку, який не дихав у потилицю ніяким західним системам, і публічна, практично маскультова практика — три кити, що на них трималася харизма Курьохіна та його формації однодумців. Завдяки його одержимості популярність «ПОП-МЕХАНІКИ» вийшла за межі Росії. І чого вже тут дивуватися, що другий і третій фестивалі пам’яті Курьохіна сподвижники і друзі перебазували до Нью-Йорка. У 1998-му він повернувся в Росію, де й проходить із завидною регулярністю в рідному Пітері і луною відгукується в Москві.
Асоціюється SKIF виключно з чимось позамежним, авангардним, новим словом і звуком в аудіовізуальній культурі або, простіше кажучи, — тут збираються «дивні люди з дивною музикою» і хизуються назвами нововигаданих стилів — етно-індастріел, нойзо-панк або мінімалістичний гул... Вигадані критиками, вони все одно не дають уявлення про атмосферу 12-годинних концертів одночасно в кількох залах, нічних тусовок «найосвіченіших» та «естетськи підкованих» слухачів. Мастодонти і неофіти авангарду — всі, на диво, рівновартісні на SKIF. Це той «тонкий» прошарок, про який ми полюбляємо згадувати в моменти неймовірних перетинів ідей або персоналій. У 2007-му на заявленому з 19 по 22 квітня фестивалі в пітерському Центрі сучасного мистецтва в струмінь світового авангарду нарешті ввіллється й українська крапля. SKIF приймає нашу «Фоа-Хока».
Одну з найекстравагантніших формацій на українській альтернативній сцені було відкрито на початку 90-х у Чернігові, коли Дмитро Куровський і Владислав «Кокон» Діхтяренко почали записувати постіндустріальні нео-фолк композиції та виступати під протекцією культурної організації «Нова сцена». Диск під цією назвою знгодом був виданий у Гамбурзі й до цього часу красується в тамтешніх магазинах альтернативного звуку. У 1994 році до них приєднується Іван Москаленко, відомий як DJ Derbastler. Але протягом наступних п’яти років «Фоа-Хока» (//mboti.kiev.ua/foahoka/) була відкритим проектом, який подорожував європейськими фестивалями з дивними картинами фломастером (проект під кодовою назвою Mboti Uchacha School), який просував у народ діджейськими засобами найвишуканішу музику. Світ авангарду — це співдружність маленьких лейблів і разових проектів, це постійна еволюція та суперництво музикантів, але в Україні це ще й постійно перекритий кисень. Може, тому «Фоа-Хока», вояжуючи, хоробро примудрялася брати під крило однодумців з Одеси, Вінниці, Чернігова й інших нестоличних міст батьківщини. Так, завдяки співробітництву 20 музикантів з’явилася сьогоднішня програма групи із символічною назвою We are not in the fog («Ми не в тумані»), яку виконують всього троє — Дмитро Куровський, Сергій Дубровський і скрипалька Наталя Барас. Живий електроакустичний перформанс супроводжується 60-хвилинним відео київських режисерів Олега Чорного і Геннадія Хмарука (компанія Sampled Pictures). Обкатана в Німеччині й Австрії програма «Фоа-Хока» доїхала нарешті до Росії. Там-таки вона презентує і скромний київський незалежний лейбл SKP Records, де вже видали близько 20 релізів незвичної вітчизняної та зарубіжної музики.
Головне на фестивалі — імена. Їх можна знайти на сайті //kuryokhin.ru/skif/index.php. Насамперед це патріарх популярної електронної музики, схожої на заставки до радянських мультиків, француз Жан-Жак Перре; лап-топ-інструменталістка електронщиця Айкі Морі та композитор-імпровізатор, піонер електроарфи Зіна Паркінс; чеський гурт DVA, який озвучив «Кабінет доктора Калігарі», популярна артистка інді-сцени Solex, золотий голос Туви Саінхо Намчилак і ще зо три десятки колективів, будь-який із котрих можна класифікувати як звукове мистецтво.