Пристрасть до перекроювання історії в сучасній белетристиці сягнула вже абсурду. Здається, багаторазово переписані — викладені так, як відбулися «насправді», всі більш-менш відомі події, від зруйнування Вавилонської вежі до розпаду СРСР. Деякі такі «пошуки» в людини, бодай мінімально обізнаної з історією, можуть викликати лише невеселу усмішку: «Ото вже понавигадували!» Інші книжки (яких, на жаль, значно менше) теж провокують на вигук: «Ото вже понавигадували!» — але вигук захоплений.
Книжки Ніла Стівенсона, безумовно, належать до другої категорії. Справжній представник родини «пропелероголових» (визначення самого Стівенсона), він уже давно є визнаним авторитетом не лише серед письменників, а й серед учених. Мати Стівенсона працювала в біохімічній лабораторії, батько й дідусі викладали електротехніку, біохімію та фізику — тож хіба дивно, що сам Стівенсон у своїх книжках пише про науку? Інша річ, що не кожного автора НФ-книжок щороку запрошують почесним гостем на академічний форум, присвячений інноваціям у бізнесі; не кожен фантаст здатний видати на-гора есе про операційні системи, які «Вашингтон пост» назве «Дзен, або Мистецтво догляду за мотоциклом» для нового покоління»...
На рахунку у Стівенсона не так вже й багато книжок. Російською з них переклали тільки «Лавину» (1992) і «Алмазне століття, або Буквар для шляхетних дівчат» (1995), і ось тепер дійшла черга до найвідомішого роману, що приніс Стівенсону справжню популярність.
«Криптономікон» (1999) — грубезний том майже під тисячу сторінок, присвячений таємній історії мистецтва шифрування. Після виходу цієї книжки літературні критики просто розгубилися, не знаючи, до якого з жанрів її зарахувати: до наукової фантастики, до трилера, присвяченого інформаційним технологіям, чи до мейнстриму. Втім, щодо «Криптономікона» справедливі всі ці визначення. Нілу Стівенсону вдалося створити роман, у якому запаморочливий сюжет проносить читача не тільки повз звичні пейзажі: стрілянину, погоні, постільні сцени й розкриття Ж-жахливих Таємниць. Точніше, все це у книжці також є, але є лише блискучою наживкою для довірливого читача. І підкуповує вона іншим: віртуозною мовою, яскравими характерами персонажів, навіть друго- і третьорядних, зрештою, ерудованістю автора і тим, наскільки дохідливо й захоплююче вдається Стівенсону викладати найскладніші наукові теорії. Мабуть, це перша відома мені гостросюжетна книжка, в основу якої покладено математичні викладки і яку при цьому можна читати, не будучи профі у цій сфері.
«Криптономікон» — роман багатошаровий, і сюжетно, і на рівні ідей. Перед читачем розгортається історія кількох родин: батьків, дітей та онуків — від початку Другої світової війни до початку XXI століття. (Спочатку в романі була задумана і третя тимчасова лінія, дія якої відбувалася б у майбутньому, але автор вчасно збагнув, що книжка й так виходить величезною — «історію правнуків» було залишено для наступного роману.)
Серед героїв бравий морпіх Боббі Шафто, геніальний математик Лоуренс П. Вотерхауз, який сформулював принципи сучасної криптографії, японський солдат Гото Денго та їхні нащадки. Кожен із них із власною історією, власними «тарганами в голові», власними переживаннями, болями, надіями. Та долі їхні перетинаються, інколи найвигадливішим і найнесподіванішим чином. Для роману характерна композиція тексту-вітража: він складається з безлічі невеликих главок, які поступово утворюють єдине ціле, масштабну історію, де, як і годиться сучасному бестселеру, є місце і для золота, і для кохання, і для інформаційних війн.
Але Стівенсон торкається і більш проблемних тем. Одна з них — геноцид, його джерела й наслідки. Інша — роль інформації в сучасному суспільстві. За Стівенсоном, Другу світову виграли не тільки й не стільки генерали та рядові, скільки «бійці невидимого фронту» — шифрувальники. (При цьому, на жаль, Радянського Союзу та Східного фронту для автора ніби й не існує, всю увагу прикуто до дій американців та їхніх західноєвропейських союзників.)
Ще одна тема роману — природа свободи в сучасному суспільстві, де тотальна інформатизація виявляється горезвісною палицею на два кінці. Зрозуміло, чому «Криптономікон» став настільною книгою хакерів усього світу: герої «сучасної» сюжетної лінії цього роману саме і працюють над створенням віртуальної держави, яка була б незалежною від держав реальних, що так чи інакше обмежують громадян, контролюють їхню діяльність. І йдеться не про терористів або злочинців — про звичайних людей, чиї грошові операції, переміщення країною тощо апріорі відстежуються/можуть бути відстежені державними структурами завдяки грошовим потокам та іншій подібній інформації.
Ренді Вотерхауз, онук Лоуренса П. Вотерхауза, створює зі своїми компаньйонами у вигаданому (на час виходу роману) султанаті Кінакута віртуальну державу Крипту, громадянином якої може стати будь-хто. Але такого роду задум автоматично привертає до себе пильну увагу сильних світу цього — і увагу не завжди доброзичливу.
Іронія долі полягає в тому, що саме дід Ренді завдяки вдосконаленню шифрувального мистецтва створив не лише передумови для заснування Крипти, а й — насамперед — існування сучасної системи контролю над громадянами держав звичайних. Однак розгадка давньої таємниці Лоуренса П. Вотерхауза допоможе Ренді; ось така подвійна петля причин і наслідків, взаємовпливу минулого і сьогодення.
Усеосяжність зв’язків, збігів, впливу рознесених у часі та просторі доль — одна з ідей роману. Втім, останні роки ознаменувалися у белетристиці цілою низкою таких грубезних книг, у яких автори намагаються переосмислити (можливо, насамперед для самих себе) наш світ. Тотальна інформатизація зробила його несподівано маленьким і тендітним, скоротила відстані до мінімуму — а що принесла натомість? І чим доводиться платити за все це?
До честі Стівенсона, необхідно сказати, що він не лише вміє писати на серйозні теми, а й робить це з доброю порцією іронії, зокрема самоіронії. Його книжку «смачно» читати (і тут слід відзначити чудовий переклад О.Доброхотової-Майкової). Єдиний мінус «Криптономікона» — відсутність кульмінації. Сюжет дуже динамічний, напружений, однак ця нота високої напруги наприкінці роману звучить точно так само, як і в середині або на початку. Немає концентрації дії, душевних переживань, почуттів, емоцій — на такому ж рівновисокому рівні книга завершується. Без катарсису, якого все ж чекаєш від роману такого обсягу.
Утім, історія родини Вотерхаузів завершена лише частково. Маячить десь у віддаленому майбутньому той-таки роман про майбутнє (вже вибачте за мимовільний каламбур). Ну а в майбутньому більш наближеному — «Барокова трилогія», дія якої відбувається у ХVІІ ст. і в якій, утім, діє один із персонажів «Криптономікона». Нині права на видання «Трилогії» куплені тим-таки видавництвом «АСТ», над перекладом першого тому працює Доброхотова-Майкова. Приблизно через рік-півтора можна буде шукати книжку на прилавках — не раніше, оскільки обсяг книжок «Трилогії» не менший, ніж у «Криптономікона».
...А тим часом клуб любителів творчості Н.Стівенсона оголосив про створення султанату Кінакута. Після катастроф у Південно-Східній Азії вони викупили там близько 100 га й оголосили про незалежність султанату. Почесним султаном обрано самого Стівенсона. Громадянином держави може стати кожен, хто знайде «Кінакуту в Мережі» — віртуальне втілення султанату, звісно ж, ретельно законспіроване. Також громадянство можна купити, зробивши внесок у фонд допомоги потерпілим від природних катаклізмів у Південно-Східній Азії (сума внеску не уточнюється).
Нил Стивенсон. Криптономикон. (Пер. с англ. Е.Доброхотова-Майкова. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ОАО «ЛЮКС», 2004. — 910 с. — (серия «Альтернатива. Фантастика») — тираж 5 100 экз.