У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків розгорнуто виставку "Тріумфи і свята", що дає відповідь саме на це запитання.
У кожного музею, який себе поважає, як і в сім'ї чи країни, є свої традиції. Київський Музей Ханенків - не виняток. Так, знову й знову ханенківці запрошують свою публіку на зустрічі з Піднебесною. Подивитися на культуру старого, імператорського Китаю щоразу по-новому можна завдяки чудовій колекції китайських артефактів, від сувоїв традиційного живопису до різьблених скульптур, розписної порцеляни, вишивки тощо, збирати які починали ще Богдан і Варвара Ханенки. Сьогодні в залах тимчасової експозиції музею - "Тріумфи і свята". Чергову тематичну добірку з музейних фондів присвячено "особистим перемогам китайських легендарних героїв і традиціям народних святкувань…"
Війни як такої в залах музею немає. Не побачили ми й бодай згадки про легендарне "Мистецтво війни", хоча, коли йдеться про "тріумфи" і героїв, трактат Сунь-цзи навряд чи може залишатися зовсім за дужками. (Як мінімум, обіграти цей обов'язковий "контекст" китайської культури минулого й майбутнього однозначно було варто). Зате в Ханенків пропонують нетривіальний хід. Музей порівнює передачу одних і тих самих урочисто-святкових реалій високою та народною культурами старого Китаю.
Перший із двох залів експозиції віддано традиційному китайському живопису різних жанрів, насамперед - жень-у. "Жанр традиційного живопису жень-у (персонажі) охоплює ті зображення, які в європейському мистецтві називаються портретом і жанровим живописом, - розповідає куратор виставки "Тріумфи і свята" Марта Логвин. - Зверніть увагу: намальовані люди скрізь мають ідеально симетричні обличчя. Адже їхні портрети не є буквальним відтворенням реальних фізичних рис. Художники Китаю створювали ніби реконструкцію людської зовнішності згідно зі свідченнями про характер та діяння людини".
Кожен намальований сувій, як заведено "в жовтому Китаї" (цитуємо вірш Миколи Гумільова "Я верил, я думал…"), гранично семантизований, своє значення має кожна деталь зображення. І, практично, кожен малюнок відсилає до цілого наративу, до окремої всім (у Китаї) відомої історії, зі своєю зав'язкою, кульмінацією, розв'язкою та обов'язковою конфуціанською "мораллю". Але загалом далеких від китайських реалій українських глядачів не полишає байдужими, приміром, масштабне полотно "Повернення князя Цінь Венгуна на батьківщину", що передає відчуття величезної важливості історії, яка стоїть за нею.
Китайський художник початку XIX століття нагадує про виникнення одних із найважливіших свят китайського календаря - "Ханьші" (Холодної їжі) та "Цінмін" (Чистого світла, також його називають Днем поминання покійних або Святом чистоти і ясності). Обидва відзначаються в один із днів із 4-го по 6 квітня - на 106-й день після зимового сонцестояння. У день "Цінмін" китайські родини збираються разом, щоб упорядкувати могили предків і зробити підношення їхнім духам. Про те, як виникло свято Холодної їжі, розповідає поширена легенда: рятуючи від голодної смерті в горах вигнанця-принца, його зброєносець Цзе Цзитуй відрізав і засмажив шматок власного стегна. Через 19 років Чжун Ер повернувся і став правителем царства Цзінь, відомим під ім'ям Вень-Гун. Він нагородив багатьох своїх сподвижників, а про Цзитуя забув. Потім покаявся - але Цзе, який не бажав вірити тому, хто зрадив його одного разу, пішов разом зі старенькою матір'ю в гори і став пустельником. Щоб повернути його, імператор наказав підпалити ліс. Цзе Цзитуй згорів заживо, зате з упевненістю у власній моральній правоті.
Про самі основи тисячолітньої китайської культури нагадує й чарівне, у жанрі "гори і води", полотно "Церемонія в альтанці орхідей". "Написаний великим майстром Ван Січжі, якого в Китаї називають "шушен" - святий каліграфії, "Павільйон орхідей" сильно вплинув на розвиток каліграфії, ставши класикою мистецтва, досконалим взірцем для копіювання, а саме коло художників і поетів епохи Цзінь - предметом наслідування для багатьох наступних поколінь. Оригінал "Ланьтін сюй" - так китайською звучить "альтанка орхідей" - до нас не дійшов", - пишуть про історію сюжету сучасні синтоїсти.
У третій місячний день третього місяця 353 р. 41 літератор і вчений зустрілися, як зазвичай, у заміському будинку Ван Січжі, біля підніжжя гори Лянджу в околицях Шаосіна. Приводом для гулянки став ритуал очищення: тіла - від хвороб, а душі - від впливу демонічних сил. Келихи, наповнені вином, пливли на листках лотоса навколо альтанки, і той, хто встигав схопити черговий, випивав - і читав вірші. (Ця ритуальна гра називається "лю шан" - пливучі чарки). Увечері гості написали вірші на згадку про чудовий день, а Ван Січжі додав передмову - "Лантін сюй" ("Передмова з Павільйону орхідей"). Вона стала неперевершеною вершиною китайської каліграфії.
Дивлячись на виставлене в музеї Ханенків живописне полотно, сучасна людина не може вкотре не здивуватися контрасту між величчю вічної природи і мізерністю, порівняно з нею, людських фігурок, хай навіть це чотири десятки геніїв у дерев'яній круглій альтанці.
Різкий контраст із неяскравою, не строкатою, зате деталізованою художньою розповіддю "для обраних" становлять народні картини. Вони ніби змагаються одна з одною в яскравості барв та образів.
- Народна кольорова гравюра на дереві - няньхуа - неодмінний атрибут новорічних свят у традиційному Китаї. Насамперед ці картини відігравали роль оберегів для будинку. Кожен персонаж, кожна побутова деталь на них наділені доброзичливими значеннями, - коментує пані Логвин. - Побажання розбагатіти і стабільно розвиватися, мати численних нащадків, знайти гармонію в душі та в людських стосунках - ось головні повідомлення цих барвистих композицій. Серед них трапляються й вибрані сцени з вистав традиційної музичної драми (Пекінська опера, опера Куньцюй тощо), повчальні історії, побутові сцени, відгуки на суспільні перетворення та зображення героїв, яких народна фантазія наділяла рисами божественних захисників.
У няньхуа все - надмірно, все - занадто. Навіть добрі побажання й символи автори "народних" картин зображають за принципом "каші маслом не зіпсуєш": скільки згадають - стільки й намалюють, хай навіть це йде на шкоду композиції та логіці. Життєлюбство, а не мудрування, що переростає у схоластику, - ось головний девіз "народу" і його образотворчої культури. Живе життя тріумфує тому, що просто - живе. Так, може, не дуже й не мали рації в музеї, коли, придумуючи "Тріумфи і свята", обійшлися без "Мистецтва війни"?.. "Межа в наданні своєму війську форми - це досягти того, щоб форми не було", - написав Сунь-цзи.