А тоді, 1932-го, вона рік знемагала в очікуванні ролі від Голдвіна, позуючи фотографам і вивчаючи англійську. Продюсер сам не знав, чим її зайняти, — адже він підготував їй роль нової Грети Гарбо, але в російському варіанті. Звісно, контракт із Голдвіном був помилкою Анни. Вона мала власне творче обличчя, свій імідж, власний акторський шлях і рівень майстерності. Не потрібно було їй погоджуватися на роль другої Гарбо. Спочатку Голдвін запропонував їй образ куртизанки Нана за романом Золя у фільмі режисера Дороти Арцнер (1934), яка вважалася майстром «жіночих» фільмів. Акторку підкорили голлівудській традиції. Агенти Голдвіна припустилися також грубої тактичної і психологічної помилки. Вони розрекламували майбутній фільм у гігантських масштабах як «пришестя у світ нової Грети Гарбо», так що публіка була дезорієнтована, й у результаті сприйняла стрічку не так, як могла б без цього нав’язливого попередження. Це був великий удар для Анни, уже сформованої першокласної акторки. Тоді Голдвін вирішив помістити Стен у російське середовище — фільм «We live Again» (1934) за романом Толстого «Воскресіння» «російського» режисера Рубена Мамуляна, учня Станіславського і Вахтангова. Тут Анна почувалася краще, і преса визнала, що попередня невдача була випадковістю. Проте прагматик Голдвін резюмував: «Чудові відгуки і порожня каса». І взявся за третій фільм. Анна була пригнічена. До того ж у Голлівуді до неї ставилися недружньо, називаючи «помилкою Голдвіна». А тим часом Анна була освіченою і мислячою людиною, володіла німецькою і французькою мовами, займалася живописом і навіть взяла участь у якомусь голлівудському архітектурному проекті. У новій роботі Стен мала зіграти в парі з популярним Гаррі Купером у відомого режисера Кінга Відора «Весільна ніч» (1935). Критики відзначали, що ні до, ні після того він не знімав слабкішого фільму. Кінознавці, говорячи про голдвінівські фільми акторки, вважали, що причина невдач була, скажімо так, у «європейськості» акторки, у її менталітеті, що відрізнявся від американського, і неможливості (а може, у підсвідомому небажанні?) «вписатися» у харизму Грети Гарбо. Американці так і не вибачили їй акценту в англійській. Шляхи Голдвіна і Ганни Стен розійшлися. Стен продовжувала зніматися в Америці, Англії, не завжди на перших ролях, виступала на радіо, ТБ, у «Тригрошовій опері». Кінокар’єру закінчила в 1962 році. Серйозно зайнялася живописом. Її роботи експонувалися в музеї в Бостоні, побували в європейському турне. Померла акторка в Нью-Йорку 12 листопада 1993 року від серцевого нападу, про що з’явилося повідомлення в журналі «Variety», (New York, 1993). Відомий французький кінознавець Лу Пассек із великою симпатією розповів про творчість і долю акторки в статті «Anna Sten: Star Programmee». Він підкреслював, що менеджмент народився не зараз і що її голлівудські невдачі — прорахунок продюсера. У суперечці спеціалістів, які відстоюють роль особистості актора в успіху фільму, і тих, хто вважає, що талант актору непотрібен, важливо лише вміти створити або «розкрутити» зірку, — Анна опинилася в програші. Вона залишилася в стані Б.Барнета. Не одна Анна не стала голлівудською дівою. Такою ж була і доля Франчески Гааль та інших. «Ганна Стен, — пише Лу Пассек, — сьогодні забута кінематографістами, залишається, проте, трагічним представником світу голлівудських зірок великої епохи». Але і того, що зробила киянка Стен на Батьківщині й у Німеччині, вистачило для її досить високого рейтингу в кіномистецтві, про що свідчить те, що її ім’я стоїть в аналах вітчизняної і закордонної кіноісторії. |