Важко знайти особистість, котра б утілювала сучасного українського інтелектуала настільки повно, як Соломія Павличко. Висока професійність, наукова відвага, відповідальність і принциповість, громадянська невсипущість — ці риси були напрацьовані нею впродовж короткого земного життя, відведеного долею. Соломія була класичним трудоголіком. Здавалося, вона ніколи не стомлювалася. Зосереджена, надзвичайно цілеспрямована, працездатна, нагадувала стрілу, випущену... Втім, вона сама завжди натягала лука. Вона й народилася під сузір’ям Стрільця.
Хоча, за власним зізнанням, не вірила «в жодну астрологію, хіромантію, магію, містику і подібного роду захоплення, що так процвітають у теперішньому житті».
15 грудня їй виповнилося б п’ятдесят. Будь-що, сказане про неї в минулому часі, звучатиме дещо пафосно. Пафосу вона також не любила. Але ж її стріла таки продовжує лет — у заснованому нею видавництві «Основи» вже після неї вийшло у світ п’ять її книжок (першодруки): «Теорія літератури», «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського», «Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті», «Листи з Києва», «Фемінізм».
Та мова не лише про книжки, що приходять до нас, мов світло згаслої зірки. Варто говорити про феномен Соломії Павличко. Про образ нової жінки нової України. Яка зуміла створити в українській гуманітарній науці свою школу. Яка змінила життя багатьох людей, запаливши новими ідеями. Яка наближала Україну до стандартів цивілізованого світового співтовариства.
Соломія Павличко переймалася образом нової української жінки — активної, творчої, реалізованої, переймалася ідеєю партнерської сім’ї. Спокійно, послідовно й аргументовано боролася проти святенницьких «канонів». Викриваючи у своїх виступах і статтях дискримінацію жінок у сучасному українському суспільстві, вона була безкомпромісною і послідовною. Їй прикро було констатувати, що сучасна українська культура залишається переважно в рамках патріархальних стереотипів. Тому вона задумала й створила разом з однодумцями при Інституті літератури НАНУ Центр ґендерних і феміністичних досліджень, а 1994 року в «Основах» двотомником Сімони де Бовуар «Друга стать» започаткувала в Україні видання феміністичної літератури, яка нині поповнилася низкою актуальних досліджень у цій царині, зокрема «Антологією феміністичної філософії».
Внутрішньо вільна, розкріпачена, Соломія Павличко самою своєю присутністю розширювала простір свободи, особистим прикладом давала іншим значно більше, ніж сотні лекцій, нотацій, повчань. Вона ламала стереотипи, зокрема, в дослідженнях класичної української літератури, прийшовши на цю наукову ниву з царини літератури зарубіжної. Нашій гуманітарній науці з причин, як мовиться, відомих, дуже бракувало інтелектуальної свободи, адекватного новітнього інструментарію, полемічності. Щиросердо кажучи, багато хто з науковців і досі не сприйняли її незвичних для нашого «іконостасного» мислення трактувань і, навіть не читавши її монографії «Дискурс модернізму в українській літературі», поспішили заявити про «поверження богів». «Найголовніша частина модернізації — толерантність, яка нашому суспільстві дається дуже важко. Що це означає в перекладі на мову літератури? Не засудити, а зрозуміти», — так писала у передмові до другого видання «Дискурсу модернізму…» авторка.
Заснування 1992 року, в часи особливої фінансової скрути, видавництва «Основи» — її втілена мрія. Свого часу, читаючи в оригіналі західну філософію, культурологічні дослідження, праці з психології, соціології, Соломія дуже переживала, що все це інтелектуальне багатство не доступне українському читачеві. Так виник задум грандіозної програми перекладу й друку зарубіжної гуманітарної та економічної класики рідною мовою. Усе почалося з видання «Макроекономіки» та «Корпоративного управління». Згодом каталоги «Основ» зарясніли іменами Сенеки, Гельвеція, Поппера, Тойнбі, Вітгенштайна та сотнями інших, не менш поважних.
Звісно, Соломія не могла думати-гадати, що в заснованому нею видавництві 2006 року вийде том спогадів про неї — «Соломія». Майже 60 авторів, 342 сторінки, матеріали до біобібліографії, фото з сімейного архіву та цикл Дмитра Павличка «Вечірні молитви». Сторінки споминів — факти, деталі, вірші і навіть сни... Різні люди писали меморіальний портрет цієї жінки: тодішні ректори університетів В’ячеслав Брюховецький та Іван Вакарчук, письменники Оксана Забужко, Мирна Косташ, Аскольд Мельничук, Кулик Кіфер Дженіс, науковці Дмитро Наливайко, Михайлина Коцюбинська, Микола Сулима, Елеонора Соловей, Роман Шпорлюк, перекладачі Андрій Содомора, Михайло Москаленко, Максим Стріха, її колишні студенти Галина Соловій, Ростислав Семків, чимало інших. І все це не складає вичерпного образу — поза простором споминів залишається багато чого непроявленого й невимовленого. Фото художниці Тані Д’Авіньйон на обкладинці свідчить: ми знали переважно іншу Соломію Павличко. Вона була наскільки активною, діяльною, присутньою тут-і-тепер, що навіть натяк на глибоку відстороненість міг би здатися тоді, в часи її перебування поряд із нами, зоровою оманою.
«Вже сьогодні можна оцінювати історичну роль Соломії в літературній критиці України. Але не можна забувати, що головна історична заслуга цієї жінки все ж полягала не в її незаперечних наукових здобутках, а саме в її відвазі і в активності, — пише доктор філософії Марта Богачевська-Хомяк. — Вона не тільки займалася модернізмом, вона жила сутністю цього поняття. …Вона не розмежовувала людського існування на комірчини — наукові, суспільні, ґендерні, власні, родинні чи громадські. Вона розуміла, що це все переплетене…»
Соломія Павличко була цілеспрямованою і наполегливою, водночас залишаючись у своїй прагматичності ідеалісткою і романтиком. Вона прожила своє життя. І за кожним її вчинком стояв не просто вибір, а й повнота відповідальності. Попри молодість, вона дала урок, який іще належить засвоїти.
Гостро не вистачає Її. Її недемонстративного, ненав’язливого лідерства. Жвавого розуму, іронії, спокійної виваженості (хоча в останньому інтерв’ю, яке зберігаю донині на дискеті, вона наголосила: «Стаю дедалі радикальнішою в тому, що стосується національних проблем»). Не вистачає Соломіїної філософської начитаності, інформованості. Справді, вона й сама, Соломія Павличко, була адекватним відображенням нових (тобто добре забутих) для наших широт ідей: навіть ті, хто іронізував з приводу «зловорожого» фемінізму, у самій її постаті й поведінці, таки сприймали його (хоча до кінця, певне, так і не приймали). Навіть її стримана елегантність в одязі, добрий смак слугували на користь ідеї самодостатності розумної жінки. Вона була такою живою людиною, такою масштабною особистістю в жіночій іпостасі, що багатьом із нас, нині сущим, ніколи цього не досягти…
Стріла Соломії Павличко завжди поціляє в «яблучко».
Соломія Павличко народилася у Львові в родині відомого поета Дмитра Павличка. Згодом родина переїхала до Києва.
Закінчила відділення романо-германських мов і літератури Київського державного університету ім. Тараса Шевченка та аспірантуру при ньому. Захистила докторську дисертацію. Викладала на філологічному факультеті своєї альма-матер і в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де була професором, на відділі славістики та східноєвропейських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада) і в Гарвардській літній школі україністики (США). Була головою комісії з поширення української культури Міжнародної асоціації україністики (1990—1993) та головою експертної комісії програми «Підтримка вищої школи в Україні» Міжнародного фонду «Відродження» (1995—1997).
Член Національної спілки письменників України (1992—1999) та Асоціації українських письменників (1997—1999). Лауреат премії ім. академіка Сергія Єфремова (посмертно). У 2000 р. відділення слов’янських мов і літератур Торонтського університету (Канада) заснувало стипендію ім. Соломії Павличко, а журнал Аgnі (США) — премію її імені в галузі літературної критики.
Автор низки монографічних досліджень, зокрема про Емілі Дікінсон, Байрона, інтелектуальний роман сучасної Великої Британії, дискурс модернізму в українській літературі. Перекладала з англійської (окремими виданнями вийшло сім книжок). Упорядник та автор передмов до «Вибраного» Томаса Стернза Еліота, «Лірики» Емілі Дікінсон, книжки віршів і перекладів «Держава слова» Михайла Ореста, автор передмов та приміток до видань серії «Перлини світової лірики», зокрема Персі Біші Шеллі, Вільяма Батлера Єйтса. Була активним пропагандистом українського слова в англомовному світі: написала передмову до антології From Three Worlds: New Writing from Ukraine (США, 1996, є співупорядником антології Two Lands, New Wisions: Stories from Canada and Ukraine (Канада, 1998).