Фестиваль художніх і документальних фільмів «Єврейське життя на екрані» (7—13 вересня, кінотеатр «Дружба») можна було б назвати «Єврейські страждання», оскільки від більшої частини показаних фільмів віяло монолітним мінором, без усяких там мажорних ліричних відступів. Звісно, організатори фестивалю не ставили собі за мету занурити глядачів у глибоку меланхолію, але так уже склалося, що словосполучення «єврейське життя» асоціюється в кінематографі, принаймні радянському, російському, українському та німецькому, із погромами й Голокостом. Як з’ясувалося, весело живуть євреї лише на історичній батьківщині, у сучасній Франції, та ще жили не тужили... у радянському Біробіджані 30-х років.
Фестиваль відкрила антикварна стрічка — фільм «Шукачі щастя» (СРСР, 1936), де консультантом фігурує Соломон Міхоелс. Звісно, нині історія щасливого життя євреїв-переселенців в одному з колгоспів радянського Біробіджану викликає, м’яко кажучи, недовіру. Французьким євреям кінця 90-х, безперечно, жилося веселіше, і тому фільм «Рецепт від бідності, або Повірте мені, коли я брешу», уперше продемонстрований киянам саме на фестивалі, чимало повеселив присутніх. Попри загальний пієтет до фільмів про страждання євреїв за часів Другої світової, хотілося б, щоб словосполучення «єврейське життя» асоціювалося в кінематографі не лише з низкою нещасть.
Одним з наймінорніших фільмів кінофестивалю можна було назвати «Отче наш» (Росія), де єврейка-мати (Маргарита Терехова) з сином років п’яти-шести протягом усього фільму намагається врятуватись від переслідувачів-фашистів і врешті-решт разом з дитиною замерзає прямо на вулиці. Цей фільм свого роду «ходіння по муках» — мати й син цілісінький день бродять містом у лютий мороз, гріються біля багать, намагаються знайти притулок то в добрих і лихих людей, то в церкві, й усе одно гинуть. Постійні євангельські алюзії вказують на те, що коли Марії вдалося разом з немовлям Христом утекти від царя Ірода, то єврейській матері часів Другої світової залишається тільки мученицьки загинути разом зі своєю дитиною. Від нових іродів можна врятуватись, тільки залишивши цей світ.
Кінофестиваль можна було назвати, швидше, ретроспективним показом улюблених усіма фільмів на кшталт «Блукаючих зірок» чи «Ізгоя», оскільки нові фільми виявилися в меншості. Не було представлено жодного ізраїльського фільму, проте не бракувало радянських, російських і російсько- німецьких стрічок, де домінувала тема недолі. Залишається сподіватися, що наступний такий фестиваль розповість і про щастя, оскільки не віриться, що такого не існує.