3 березня 1886 р. царською адміністрацією у Києві було створено публічну бібліотеку. Це був своєрідний інструмент втілення далекоглядної русифікаторської політики — зросійщення через культуру українців, поляків, євреїв та інших народів, які мешкали на теренах Наддніпрянської України. Невипадково цей заклад за часів самодержавства (до 1891 р.) так і називався: Київська російська публічна бібліотека. Тільки у 1911 р. книгозбірня поповнилася значною колекцією київського товариства «Просвіта», що налічувала близько 10 тисяч видань переважно з українознавства та українською мовою.
Хоч як там є, постання такої книгозбірні було значним фактом культурного життя. Добродійники, які зробили внесок у розмірі 100 руб. та більше, згідно зі статутом бібліотеки, отримали звання засновників. Серед них граф О.Бобринський, книготорговець С.Літов, колишній київський губернатор І. Фундуклей, київські купці та підприємці І.Бродський, М.Горовіц, Ф.Ліббе, поміщик-українофіл Г.Галаґан та ін.
Протягом часу свого існування з невеликої публічної книгозбірні з обсягом фондів лише у 667 книжок виключно російською мовою і штатом працівників із двох осіб ця культурна установа стала провідним бібліотечним закладом України. Нині обсяг її фондів — понад 4 млн. примірників видань універсального змісту десятками мов світу. До її послуг нині щорічно звертаються близько 130 тисяч користувачів.
1994 р. указом Президента України Л.Кучми бібліотеці надано статус національної, відтак вона стала Національною парламентською бібліотекою України.
Пропонована розмова — із заступником генерального директора з наукової роботи Оленою АЛЕКСАНДРОВОЮ та Віктором ХАЛЕЦЬКИМ, провідним редактором НПБ України.
О.Александрова: Наша бібліотека виконує дві основні функції: вона є публічною, загальнодоступною, а також обслуговує Верховну Раду. Має найбільший інформаційний ресурс з-поміж бібліотек України, бо ще з часів Союзу сюди надходили обов’язкові примірники з усього СРСР. Крім книг, періодичних видань, картографічних, образотворчої літератури, яку купує, передплачує та одержує в дарунок наша книгозбірня, останнім часом наш ресурс активно поповнюється також і на електронних носіях.
— Як у бібліотеці використовуються новітні технології?
— По-перше, маємо свій вихід в Інтернет і, відповідно, парк комп’ютерів та іншої техніки. Формуємо свій веб-сайт, на який подаємо інформацію про нашу установу: історію і останні події, про видавничу і виставкову діяльність, також проекти тих нормативних документів, які розробляються щодо розвитку бібліотечної справи. Створюється і поповнюється електронний каталог нових надходжень: бібліотека першою в Києві надала доступ до нього читачів. Створено кілька баз даних, наприклад каталог наукових статей зі збірників, присвячених переважно проблемам підприємництва, менеджменту, маркетингу, банківської справи тощо. Реферативні наукові журнали одержуємо вже на електронних носіях. База законодавчих актів дуже активно використовується значною кількістю користувачів — також переважно в електронній формі. Бібліотека першою в Україні розробляє на допомогу пошуку в електронних базах і каталогах такий допоміжний апарат, як словник предметних рубрик. В інших країнах такі словники створювалися поступово протягом тривалого часу. За підтримки Товариства приятелів України в Канаді у нашій бібліотеці минулого року створено Канадсько-український парламентський інформаційний центр — із відповідним комп’ютерним обладнанням та оплаченим користуванням Інтернетом, а також з цінною літературою понад тисячу примірників.
— Отже, знаходите альтернативні джерела поповнення ресурсу?
— Так, це надзвичайно допомагає нам за відсутності коштів на придбання літератури, яка виходить за кордоном. Втім, треба сказати, що в кінці минулого року ми одержали від держави значну фінансову підтримку — вперше за п’ять останніх років — саме на придбання нових видань. Ситуація істотно поліпшилась. Ми цінуємо розуміння наших потреб і проблем, що засвідчив прем’єр-міністр Віктор Ющенко, який минулого року у Всеукраїнський день бібліотек, зустрівся з нашим колективом.
— Назвіть, будь ласка, основну проблему, над якою працює бібліотека як науково-методичний центр.
— Зараз на нашому веб-сайті виставлено для обговорення проект інструкції по відбору рідкісних і цінних документів до Державного реєстру національно-культурного надбання. Згідно з урядовою постановою такий реєстр має створюватися в Україні: туди мають увійти й музейні цінності, й архітектурні та книжкові пам’ятки в тому числі. Також виставлений на загальне обговорення новий варіант типових правил користування бібліотеками. Наша установа є учасником і розробником двох інших важливих документів: це національна програма інформатизації, а саме створення електронного бібліотечно-інформаційного ресурсу, і також — збереження бібліотечних та архівних фондів України.
— Ви згадали про співпрацю з канадською стороною. Хто ще є вашими партнерами?
— Передусім хотілося б згадати про співпрацю з Британською радою в Україні. Вона надзвичайно допомагає нам у підвищенні кваліфікації наших працівників. Буквально днями відбулася презентація Міжнародної бібліотечної студії «Перспектива», що її наша установа за підтримки Британської ради започатковує для молодих фахівців, які предметно оволодіватимуть новітніми технологіями. Закладено партнерські стосунки з Гете-інститутом та Французьким культурним центром. Налагоджена співпраця з рядом посольств і представництв іноземних держав в Україні. Такі контакти також дають нам можливість поповнити наші фонди різними виданнями, які передають нам у дарунок після спільних книжкових виставок.
— Звісно, бібліотека дбає про збільшення ресурсів. Але де ви знаходите місце для нових одиниць збереження?
— Ошатний центральний корпус — пам’ятка архітектури, побудована 1911 року, місткість якого давно не відповідає нашим потребам. Маємо великий філіал на Подолі — центральне книгосховище. Але, звісно, мріємо про будівництво в майбутньому нових приміщень для сучасно обладнаної бібліотеки,
В.Халецький: Власне, робота нашого колективу спрямована на забезпечення конституційного права громадян України на володіння і доступ до інформації. Хотів би зупинитися на участі бібліотеки в трансформаційних процесах у нашому суспільстві. Книжкові виставки, відповідні акції допомагають увійти в інформаційний простір демократичних держав. Ми докладаємо значних зусиль, щоб інтегруватися у світ, також інтегрувати гуманітарні інститути нашої держави на вирішення актуальних проблем. Часто проводимо «круглі столи» на відповідну тематику, а згадувані заходи, які ми проводимо спільно з посольствами, сприяють народженню нових проектів, початкові або поглибленню співпраці інституцій нашої країни та зарубіжних держав. Тобто, бібліотека — це природне культурне середовище, що пожвавлює наші стосунки із зарубіжжям.
— Прошу, кілька слів про «парламентське обличчя» вашої установи.
—Депутатський корпус досить активно використовує наші можливості. Відвідування самими депутатами та їхніми помічниками бібліотеки, використання міжбібліотечного абонемента — справа зрозуміла. Маємо спеціальний відділ інформаційного забезпечення Верховної Ради, вже згадуваний Канадсько-український парламентський інформаційний центр. Запроваджується підготовка кліпінгів — це бібліографія та копії окремих статей із проблем діяльності вищих органів державної влади, персоналій на сторінках української преси. Розробляється підготовка і спільне видання бібліографічних покажчиків, нові надходження з питань суспільних, гуманітарних наук, які одержують бібліотеки України, а не тільки наша. «Політика й політики України в дзеркалі періодичних видань» — тема моніторингу, який проводився позаминулого й минулого років. Незабаром вийде друком відповідний збірник матеріалів. Бібліографічне забезпечення законопроектів України — близько 50 списків документів, підібраних до тематики пленарних засідань. Уперше з Комітетом у закордонних справах ВР та нашою бібліотекою на 2001 рік укладено угоду про спільну діяльність з міжнародних питань.
— Ваша бібліотека є також галузевим центром інформації з питань культури та мистецтва. Кілька слів про цю роботу.
— Ми готуємо різного роду оперативні інформаційні списки, оглядові, аналітичні матеріали для Кабінету міністрів, для адміністрації Президента, Верховної Ради, Міністерства культури і мистецтв тощо. Плідно працювали з Національною комісією по поверненню в Україну культурних цінностей.
— Переконана: охопити всі форми діяльності в цій розмові немає змоги. Що б ви сказали про сучасного бібліотекаря, на якого покладається стільки різноманітних функцій?
— Загалом кажучи, бібліотекар дедалі більше відходить від функції передавача інформації із книгосховища до читача. Він стає аналітиком. Це вимагає від держави відповідного матеріального забезпечення. На жаль, сьогодні середня заробітна плата бібліотечного працівника складає 130 гривень. Ми втрачаємо кваліфіковані кадри. Професія бібліотекаря вимушено вимирає.
Тим часом перспективи розвитку нашої бібліотеки невіддільні від загальноцивілізаційного процесу в Україні. Мені особисто бачиться тут, біля Європейської площі, грандіозний комплекс — Європейський центр культури. Переконаний — це не така вже й захмарна мрія.