Доки проcунута нова епоха формує гламурний соціум, що грузне в розтиражованому консюмеризмі, безнадійно відстала Гуцулія продукує власний, майже язичницький побут. Нікому ще не вдалося пізнати сутність жителів Карпатських гір: вони моляться християнському богу й водночас задобрюють замовляннями різноманітних тотемних духів, ходять до церкви, а на зворотному шляху відвідують відунів і знахарів... Цей контраст між двома світами — великим загальноприйнятим макрокосмом і малим самобутнім мікрокосмом — покладено в основу роману львівського тележурналіста Степана Грицюка «Карпатський звіринець Паміра К».
Гуцулію неможливо осягнути тому, хто в ній не народився. Все, що може виходець з великого світу, — написати про неї книжку чи зняти кіно, що й робить один із головних героїв роману — знаний режисер Емір Кустуріца (у Грицюка — Памір Куштуриця). Його білий лімузин з водієм і красунечкою-перекладачкою на сидінні, що з’являється на тлі карпатської полонини, де вівчарі випасають худобу, досить вдало підсилює відірваність і глибоку прірву між двома культурами.
Очевидно, що режисера на провідну роль у романі вибрано невипадково: помітно, що творчість сербського кіномитця істотно вплинула на автора. Подекуди скидається на те, що він настільки перейнявся духом поетичних фільмів Кустуріци, що намагається втілити той дух у літературній формі. Паралелі очевидні: смішні ситуації тут межують з трагічними, а сатира плавно перетікає у відвертий сарказм...
Загалом же містерія з гарно вибудуваними образами — людьми-тваринами, первісними духами, хтонічними істотами, перевертнями й відлюдкуватими мольфарами — написана гарною українською мовою. До того ж книжка читається легко, швидко й невимушено. А якщо автор у майбутніх творах ретельно викарбує свій стиль, матимемо українського літературного Кустуріцу.