Гадаю, не випадково перший фільм, який репрезентувала наприкінці минулого тижня в Будинку кіно Гільдія операторів України, присвячено Вілену Калюті — оператору без фахової освіти, але Майстру від Бога, для якого камера була його прямим продовженням, другим «Я», а може, й першим. Вілен пішов у інший світ у зеніті слави. Він так багато не встиг. Він так багато зробив.
Зняті ним фільми знає весь кіносвіт: «Білий птах з чорною ознакою». «Польоти уві сні і наяву», «Бірюк», «Урга», «Стомлені сонцем». На найпрестижніших міжнародних кінофорумах вони були відзначені нагородами і призами, включаючи найжаданніший «Оскар», а молоді кінематографісти пізнають по ньому таємниці професії.
Складно в наш час знімати кіно — адже все упирається в економіку. Але, як зізнавалася перед прем’єрою продюсер фільму Світлана Зинов’єва — «ім’я Вілена Калюти було золотим ключиком, що відкривав будь-які двері». Як часто нам бракує такого ж ставлення за життя, коли ми намагаємося втілити якусь творчу ідею!
Синій зал Будинку кіно не дуже великий, але на «зустріч із Вілею» прийшло так багато народу, що сиділи навіть на підлозі. І невидимі ниті добра й любові зв’язували екран і залу. А на екрані фотографії із сімейного архіву Калюти замінялися кадрами напівзруйнованого будинку дитинства і спогадами друга. Монолог-спогад імпозантного Романа Балаяна перетворювався на діалог, чергуючись із спогадами по-операторськи небатослівного Павла Лебешева, чарівної Лариси Кадочникової і завжди зосередженого В’ячеслава Криштофовича, чарівно-щирого Олександра Адабаш’яна і бронзово-доступного Микити Михалкова. Щоправда, саме завдяки останньому і його «Студії ТРИТЕ» ми побачили в роботі Вілена Калюту. Для фільму було надано кадри зі знімального майданчика «Стомлених сонцем» — добре, що Микита Сергійович веде скрупульозний відеолітопис своєї творчості.
Дивовижну органічність надає картині чудова музика Вадима Храпачова. А професіоналізм постановника фільму Сергія Буковського, добре відомого знавцям документального кіно своєю яскравою індивідуальною режисерською манерою, позначився в тактовному відході режисера на другий план, надаючи перший план герою — Віленові Калюті.
Шкода, якщо фільм не вийде за рамки спеціальних переглядів. Гадаю, пересічному глядачеві, котрий знає оператора Вілена Калюту, вельми цікаво буде довідатися про Вілена Калюту—людину.