У психології є теорія про те, що психоемоційний стан людини може змінитися саме за 7 років, так само, як і всі клітини організму повністю оновлюються за цей час. "Фелікс Австрія" - цілковито інше письмо: за стилем і стилістикою, за формою побудови оповіді, за світовідчуттям героїв. Це псевдомодерн, міфологічна львівська сага, яка розтікається патокою, занурюючи читача у простір сповільненої подієвості.
Фабулу роману "Фелікс Австрія" можна було б представити доволі простою схемою. Проте це письмо породжене іншими письменницькими настановами та естетичними орієнтирами, ніж попередній твір. Нинішній роман - про "час без властивостей" (бо ж про людину без властивостей Р.Музіль уже написав). Від самого початку у свідомість читача врізається рік - 1900. Це переломний момент, живучи в якому людина навряд чи могла уявити, що колись настане рік 2000, а тим більше - 2014.
"Фелікс Австрія" - про людей, яким випало жити в період есхатологічних потрясінь, пов'язаних із вірою в те, що ось і настав кінець у тунелі. Щоправда, і світла також немає. Роман С.Андрухович, ошатно надрукований у Видавництві Старого Лева, - про стан спокою, який переходить у невроз, психічний дисбаланс і зрив, психоемоційне виснаження і несвідоме "вбивство". Цікаво нагадати, що саме тут, у 1900-му році, приховано починається і ХХ ст. І хоча роман стилізовано під епоху ХІХ ст., та він завершується звуженням письменницької лампи над внутрішнім світом героїні. Ось тут і почнеться Модерн з усіма патологічними станами, роздвоєннями та, зрештою, війнами. Попереду - божевільний час. І його хочеться хоча б на мить зупинити, не впустивши в себе.
Усе в світі функціонує за принципом маятника. І С.Андрухович, знаючи це, вирішила, щоб її маятник хитнувся в інший час, на перший погляд спокійний, а насправді - відразливий. Така відраза буває, коли в крем або тісто додають занадто багато цукру. Час зовні "щасливої Австрії" - час внутрішнього гниття і поступового розкладання. У романі показано занепад імперії. Модернізм кричатиме вже про "занепад" людини, її психіки чи душі… Маленький хлопчик, який має рідкісну хворобу, здобуває ім'я на честь щасливої Австрії. Але його, покаліченого долею сироту, важко назвати щасливим. Покинутий напризволяще, відкинутий усіма на узбіччя життя. Він чудом з'являється в новій родині, немовби поставши з холодного каменю, який обробляє Петро. Петрове вміння у тому, що "він не просто видобуває з каменя дивовижну форму, витончену й реалістичну, химерну та досконалу. Щось у цій формі примушує зупинитися і завмерти. Припинити дихати, думати, розриватися від емоцій. Ти бачиш перед собою холодний камінь, який залишиться таким довго…" Але в цьому просторі все найкраще виходить із мертвого. Фелікс зі "щасливої Австрії" - це камінь, кинутий у безвість. Зрештою, Станіславів - забутий Богом світ, загублений у нетрях імперії.
Австрія - це міф, ілюзія, результат масової галюцинації. Люди повірили у щасливу Австрію, яку самі ж і вигадали. І тільки ілюзіоніст-чарівник Ернест Торн розуміє, як маніпулювати тим світом, як підтримувати ілюзію, тобто спокій і вдавану гармонію. Він єдиний володар цього міфу, єдиний, хто знає правду про людину: "… люди бачать саме те, що хочуть. Люди щасливі обманюватись. Забери у них ілюзію - і вони рознесуть весь цей світ на друзки: повені, пожежі, нещастя. Лише на ілюзії, на обманах самих себе тримається земний порядок, Стефцю". Імперія - величезний обман, що тримається на шарлатанах. Але людство завжди схилялося перед ними.
У романі С. Андрухович немає злості, наявної в "Сьомзі", де персонажі, яких спостерігає героїня, морально спотворені, брудні, ниці, з'їдені власною агресією. "Сьомга" була провокацією, естетично відразливою (у класичному розумінні). "Фелікс Австрія" - річ геть інша, філософськи заглиблена, яка показує неоднозначність навколишньої реальності. А чим справді має бути добрий роман, як не подорожжю крізь час і простір? "Фелікс Австрія" дарує читачеві свободу власної фантазії, повертаючи до усвідомлення, що людина має дивовижну силу уяви. І С. Андрухович цього разу запрошує читача в майстерно продуману мандрівку.
Авторка написала роман стилістично вправно, імітуючи оповідь класичного європейського роману. Також твір стилізовано під епоху 1900 р. Стилізовно вправно, і часом навіть примітки, в яких пояснено ту чи ту лексему, починають заважати, бо хочеться читати текст, не збиваючись на уточнення окремих реалій. Примітки, які виконують важливу функцію для непідготовленого читача, заважають повністю поринути у світ Станіславова. Софія створила міф цього містечка, яке розпросторюється до чогось сакрального. Її Станіславів простий і дивний водночас, у цьому просторі є свій трікстер Мелькіадес - Ернест Торн. Часто доводиться чути про специфіку внутрішнього кордону всередині Російської імперії між центром і периферією, але С. Андрухович пропонує іншу мапу: кордону всередині Австро-Угорської імперії, яка розсипається на очах, бо "вже зовсім скоро наша могутня імперія потрапить у вир, де її розмеле й потрощить, ніби й ніколи не було". Чудо, ілюзія, сформовані й підтримувані протягом століть, розсипаються, дематеріалізуються. "Усі ці моторошні події не можуть не свідчити про те, що наш світ доживає свої останні миті".
Що ж залишиться? Та сама людина з комплексами проблем і болем. Бо за ці сотні років (як і за тисячі, мабуть) нічого в житті не змінилося: людина народжується й помирає, закохується і страждає, прагне бути вільною і постає заручником різних контекстів. У цьому романі немає невиправданої надмірності, відрази чи штучності. Натомість є відчуття любові, абсолютно протилежне естетичному почуванню, притаманному "Сьомзі". Герої С. Андрухович люблять (але показано й людську заздрість, "чорний бік" любові) і діляться чим почуттям із читачем. Але вони й недолюблені. Комусь у цьому світі вочевидь бракує любові. "Любов - це єдиний вияв магії в нашому світі, схожому на холодний годинниковий механізм. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заржавіли б і покришились. Але ж ні. Вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли. По колу, по колу ганяє цей світ за власним обскубаним хвостом, до якого вуличні бешкетники причепили деренчливе залізяччя… Ніколи не перестану чудуватися з того, як глибоко проросла в людській істоті любов. Вона, видно, є ще одним невидимим хребтом людини, бо без неї ми не годні здійснювати навіть найпримітивніших дій", - розмірковує шевальє.
У романі С.Андрухович представлена специфічна філософія любові. Любов, найхимерніше поняття, яке було предметом непорозумінь і джерелом найбільшого щастя в різні епохи, потрібна в епоху після-постмодерну. Ця нова епоха, яка приходить на зміну постмодерній транквільності, всеїдності гротесковій віртуальності, знову потребує базових традиційних цінностей, показуючи, яким може бути світ і людина без любові або в умовах дефіциту любові. Інакше світ розсиплеться. Людина ж занадто небезпечна для реальності. "Люди завше вигадують і кажуть найгірше, завше міряють по собі". Маленький Фелікс - піщинка, кинута у Всесвіт, який має зникнути назавжди…
"Фелікс Австрія" - це роман про час і загублену в часі людину. Авторка провокувала читача до вибудовування різних можливих версій розгортання подій і, відповідно, трьох різних фіналів. Я налічив три: фінал, пов'язаний із ілюзіоністом Ернестом Торном, із диво-хлопчиком Феліксом, який має синдром Елерса-Данлоса (системне захворювання сполучної тканини, спричинене дефектом у синтезуванні колагену), а також із особливими стосунками між Адель та Стефцею Чорненько, які могли бути потрактовані як еротичні чи принаймні дуже близькі. Проте фінал інший - менш неочікуваний, але хіба все в житті йде за американськими гірками? Часом щось видається банальним, нецікавим, але продиктованим плином життя. Те, що має відмерти, таки неможливо воскресити. "А тепер - я вбивця. Аделя прожене від себе. Мене посадять до в'язниці". Служниця перетворюється на вбивцю, прирікаючи себе на вигнання, психічну приреченість і… весь комплекс проблем людини іншого часу - модернізму.
Роман С. Андрухович чітко структурований. Письменниця володіє чудовим стилем і майстерністю переносити читача з допомогою уяви в інший географічний простір, якого у принципі вже ніколи не буде. Її художній світ смачний, насичений ароматами і стравами, приготовленими зі знанням справи. Але за маскою порохнявої ідилії - щось страшне, що тільки просинається в людині, проте дивиться холодно-вогненними очима.
Андрухович С. Фелікс Австрія : роман. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. - 288 с.