Ідея проведення фестивалю українського гумору й сатири витала в повітрі давно. Адже занадто бідним братом виглядає національний гумор на тлі засилля у медіа-просторі російськомовних представників розважального жанру. Тому на «Карпатський словоблуд-2004», що відбувся минулих вихідних в Ужгороді, і з боку організаторів, і з боку пересічних глядачів покладалися великі сподівання. Для таких сподівань були всі підстави. Склад учасників фестивалю, що майже повністю покривав Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Сербія), багатонаціональне журі, розмаїття конкурсної програми, нарешті, місце проведення — знаменита ужгородська корчма «Деца у нотаря» та голова оргкомітету — лауреат конкурсу політичної сатири «Золота ратиця» Павло Чучка-молодший — усе це обіцяло зробити «Карпатський словоблуд» надзвичайно цікавим святом для численних учасників та глядачів (яких зібралося близько півтисячі). Однак їхні сподівання справдилися лише частково.
Звичайно, були на фестивалі іскрометні виступи, що зривали шалені оплески. Глядачі мали можливість оцінити як традиційний народний гумор (прикладом якого може стати виступ переможця фестивалю, словацького русина Миколи Горняка), так і дуже специфічний, наприклад — антиНАТОвську сатиру Владіміра Кочіша з Сербії. Не можна не згадати про чудовий музичний супровід фестивалю у виконанні фольклорних груп, що їх публіка незмінно сприймала «на ура». Водночас уже під час першого конкурсу стали впадати в око організаторські огріхи фестивалю. Складалося враження, що дехто з учасників опинився не в тому місці і не в той час. Так уїдлива політична сатира, яка на конкурсі друкованих творів претендувала б на призове місце, на слух чомусь не сприймалася. А дехто з виступаючих, наче забувши назву фестивалю, читав зі сцени дуже хороші, але серйозні, ліричні твори, у яких не було й краплі гумору.
Головною ж вадою «Карпатського словоблуду» став дуже низький професіональний рівень більшості авторів. По-справжньому смішні виступи траплялися вкрай нечасто, вони були наче яскравими, але дуже короткими феєрверками в мороці занудності й низькопробності. Протягом цілих годин глядачі рятувалися від нудьги далеко не фестивальними розмовами (багато виступів супроводжував безперервний гул), підтримувати які допомагала величезна кількість пива. Прагнення організаторів піднятися вище звичного шароварно-галушкового гумору до рівня інтелектуальної української фіглі, на жаль, значною мірою залишилося нереалізованим. Тому, коли один із учасників зімпровізував під час виступу мініатюрою: «Ти така нудна, як фестивальна гумореска», глядачі оцінили цей жарт схвальними вигуками й тривалими оплесками. На заключній прес-конференції чимало членів журі зазначили, що в майбутньому перед фестивалем слід обов’язково проводити відбірний тур, який допустив би до сцени лише високопрофесійних та конкурентоспроможних авторів. А саму програму фестивалю варто зробити більш стислою та різножанровою.
Утім, навіть попри названі огріхи, організатори мали можливість зробити «Карпатський словоблуд» яскравішим і видовищнішим, адже на фестивалі були присутні такі гранди українського гумору, як Лесь Подервянський, Євген Дудар, той-таки Павло Чучка (його твори неодноразово лунали зі сцени). І дуже багато глядачів прийшли на фестиваль зі сподіванням почути саме цих авторів. Однак жоден із них чомусь так і не потішив публіку своїм виступом…
— Рівень переважної більшості конкурсантів виявився дуже низьким, — розповів кореспонденту «ДТ» голова журі фестивалю Лесь Подервянський. — Сам фестиваль нагадав мені марафон — страшенно довгий, виснажливий і одноманітний. У розважальному жанрі є певна межа сприйняття. Навіть хороший, якісний гумор можна слухати годину-півтори, а далі він стає несмішним і нецікавим. Мені здається, що організаторам варто було більше зосередитися на живому, народному українському гуморі. Я впевнений, що якби на сцену запросили кількох дядьків, котрі у властивій їм манері розповідали б сільські анекдоти, публіка просто качалася б від сміху. Виступи ж більшості теперішніх учасників нагадали мені совок 50-х років — із напускною пристойністю та внутрішнім цензором…
Утім, напевно, не варто судити фестиваль строго. Адже сам факт його проведення несе в собі величезний позитив. Помилок, як відомо, не робить лише той, хто взагалі нічого не робить. Організатори фестивалю, безперечно, матимуть можливість виправити недоліки в майбутньому, адже «Карпатський словоблуд», як неодноразово зазначалося зі сцени, планують зробити щорічним.
— У нас склалася доволі цікава ситуація з українським гумором, — розповідає член журі фестивалю Євген Дудар. — В державі, серед людей, він займає перше місце, проте на телебаченні, радіо й у пресі майже не представлений. Навіть під час всеукраїнського фестивалю «Вишневі усмішки», який проводиться під керівництвом Міністерства культури, сам міністр кудись зникає, комерційні ЗМІ не приходять, бо їм треба платити, а державні телеканали не з’являються, бо на фестивалі не сидить Президент. Тому будь-яка, навіть найменша спроба пропагування українського гумору — похвальна. Тим більше якщо це така спроба, як «Карпатський словоблуд». У цілому в мене залишилися добрі враження від фестивалю. Було тут, звичайно, чимало наносного, зайвого. В майбутньому, напевно, слід шукати інших форм проведення фестивалю — зробити відбірний тур, змінити критерії оцінок. Варто розширити жанрову картину виступів — додати циркові номери, роботи художників-карикатуристів, розіграти невеликі театральні сцени… Однак, попри хиби, фестиваль усе-таки є початком, кроком уперед. А отже, треба йти далі, розвиваючи і вдосконалюючи його. Слава Богу, що є Павло Чучка, який годує людей не лише фізичною, а й духовною їжею і надає митцям економічну базу, без якої вони не можуть іти вперед. Треба, щоб таких людей було більше, і тоді в нас виникне «могутня гумористична кучка». Головне досягнення фестивалю в тому, що дитина народилася. І тепер треба її ростити й виховувати…