«На сопках Маньчжурії», «Амурські хвилі», «Берізка», «Спогад», «Осінній сон», «Над хвилями»... Ми завжди вважали ці вальси нашими, тому що багато які з них знайшли в нас свою другу батьківщину. Цьому сприяли популярні в нас вечори вальсів, коли гарнізонний оркестр, зручно розмістившись на оркестровому майданчику в міському саду, майже без перерв виконував «Я услышал мелодию вальса — и сюда заглянул на часок...» та інші мелодії.
«Дунайські хвилі»
Ясним осіннім днем капельмейстер духового оркестру 6-го румунського полку в місті Галаці Іон (Іосиф) Іванович, йдучи набережною, задивився на сонячні відблиски на хвилях Дунаю і почав наспівувати мотив, що почувся йому казна-звідки. Пізніше, вдома, він записав ноти мелодії вальсу, а вгорі аркуша написав першу, яка спала на думку, назву — «Дунайські хвилі».
Іон (Іосиф) Іванович не мав не лише відповідної музичної, а навіть і початкової освіти. Він народився 1845 року в незаможній селянській сім’ї у Банаті, на кордоні Сербії та Румунії. Рано осиротів і підрядився у пастухи. Його перші музичні досліди — це пастушачий ріжок, потім сопілка. Він легко опанував й інші музичні інструменти і якось, облишивши пастушити, почав заробляти на хліб музикою. Його запрошували взимку і влітку на різноманітні сільські урочистості.
Коли наспів вік, Іон надягнув солдатську форму. Щоправда, музикально обдарованого хлопчину було призначено в духовий оркестр. В Ясах, де квартирував полк, у якому Іон Іванович проходив службу, на нього звернув увагу відомий у тих краях музичний педагог Еммануїл Лер. Саме він і став першим і, очевидно, єдиним учителем Івановича, посвятивши молоду людину в тайнопис нотної грамоти. Лер наполіг, щоб Іона призначили диригентом елітного 6-го полку в Галаці. І саме тут, у Галаці, його заскочила слава автора вальсу «Дунайські хвилі». Щоправда, решта творів Іона не були такі популярні — це «Польові квіти», «Прекрасна румунка», «Зі-тхання»...
1886 року Іванович відвідав Москву і Санкт-Петербург, які він сам вважав найбільшими світовими центрами музичної культури. Тут він дізнався, що його вальс «Дунайські хвилі» прижився в Росії. І хоча авторство Івановича було всім добре відоме, тим не менш усією країною лунала мелодія цього прославленого вальсу, що став тутешнім. А сам автор на згадку про перебування в Росії залишив нам нові вальси: «Сувенір з Москви», «Сон на Волзі», «На березі Неви», «Тетяна»... І хоча інші його твори не здобулися на таку нечувану популярність, як «Дунайські хвилі», вони все ж таки не забуті.
На жаль, рано обірвалося життя цього неабиякого музиканта — всього на 57 році.
«Дунайські хвилі» неодноразово намагалися вбрати в тексти, але це довго нікому не вдавалося. Та 1948 року відомий поет-пісняр Євген Долматовський написав вірші до музики вальсу на прохання Леоніда Утьосова:
Видел, друзья, я Дунай голубой,
Занесен был туда я солдатской
судьбой.
Я не слыхал этот вальс при луне, —
Там нас ветер качал на дунайской
волне...
«Над хвилями»
А ось інший стародавній вальс, не менш популярний і також звернений до хвиль — «Над хвилями» — і сьогодні, незважаючи на свій дуже похилий вік, перебуває у безсловесній іпостасі. Щоправда, можна нагадати, що у відомому кінофільмі «Великий Карузо» прославлений Маріо Ланца співав цей вальс, — отже, у нього був текст!
У центральній частині Мексики, у штаті Гуанахуато, було колись невеличке містечко Санта Крус де Голеано. Там 1868 року в сім’ї музиканта народився хлопчик, наречений гарним іспанським ім’ям — Хувентіно Росас. Його батько керував невеличким вуличним оркестром, та й сам грав у ньому на арфі. Старший син був там гітаристом. А Хувентіно з семирічного віку грав у батьковому оркестрі на саморобній скрипці. У пошуках ліпшої долі сімейний оркестр Росасів переїхав з бідного містечка до столиці, у Мехіко. Але не всміхнулася доля цим вуличним оркестрантам. Сім’я розпалася, і кожен пішов самостійно шукати своє щастя.
Хувентіно мав чудовий музикальний слух, блискуче володів скрипкою. Як хорошого музиканта його знали в численних тавернах, шиночках, на загальнодоступних танцюльках, де розважалася численна столична голота.
Якось багатий дон Мігель почув гру цього музики і, очевидно, зрозумівши, що Хувентіно — це коштовний камінь, який потребує огранення, дав йому грошей на вступ до консерваторії. Протягом року Хувентіно осягав науку музики, вчився гри на скрипці та фортепіано. На жаль, він змушений був перервати заняття, оскільки їх було важко поєднати з повсякденним зароблянням на життя.
Якось осіннім вечором Хувентіно вечеряв у маленькій харчевні. Зовсім поруч, за бильцями, дзюрчав невеличкий струмок. Його води були кольоровими — їх забарвили стоки розміщеної неподалік ткацької фабрики. Хувентіно прислухався до скарг струмка на своє кольорове життя... і раптом уловив системну ритміку —адже це три чверті! І відразу записав на папері мелодію вальсу, що вчувся йому, давши назву «Біля струмка». Згодом, уже вдома, він поліпшив мелодію і назвав свій твір поетичніше — «Над хвилями».
Він зіграв цей вальс на танцюльках. Експансивні мексиканці були в захопленні, й інші музиканти рознесли мелодію нового вальсу всім містом, всією Мексикою, Сполученими Штатами... Океанські кораблі понесли мелодію нового вальсу до Європи. Він перейшов кордони Франції, Англії, Німеччини, Росії...
Вся Мексика танцювала вальс, усі знали, хто його автор. Але, на жаль, тоді ще не існувало законодавства з охорони авторських прав, і тому Хувентіно Росас залишався бідняком і з труднощами заробляв на життя, граючи в оркестрі провінційного цирку.
Один вальс — «Кармен» — Хувентіно присвятив жінці президента, і той на знак вдячності подарував Хувентіно рояль. Щоправда, композитору довелося цей щедрий подарунок відразу ж продати в рахунок погашення боргів.
Його вальс «Долорес», названий ім’ям доньки комерсанта, теж знала і танцювала вся країна. Але автору цей вальс не приніс щастя — занадто велика соціальна, майнова різниця стояла між закоханими...
І «Кармен», і «Долорес» теж залишилися у світовій скарбничці вальсів.
1884 року Хувентіно в складі невеликого театру оперети був у гастрольній поїздці на Кубі. Тут театр розвалився, і Хувентіно виявився в чужій країні без грошей. Незабаром він тяжко занедужав і помер у місцевій лікарні містечка Бачабано. На надгробку, який мерія встановила на могилці музиканта, що помер на 27-му році життя, викарбувані слова:
«Хувентіно Росас. Мексиканський скрипаль і автор знаменитого вальсу «Над хвилями». Кубинська земля збереже його спокій».
А в мексиканському штаті Гуанахуато небагате містечко Санта Крус де Голеано нині носить ім’я свого прославленого уродженця — Хувентіно Росас.
...Ольга Леонардівна Кніппер-Чехова, неперевершена Раневська у «Вишневому саду», де звучали вальси «Дунайські хвилі» та «Над хвилями», якось сказала: «Я стільки сліз пролила під звуки цих вальсів, що іншої музики моє серце просто не прийняло б».