СМАК НОРВЕГІЇ

Є думка, що музика — мистецтво інтернаціональне. Вона зрозуміла всім і тому виступає в сучасній культурі як символ універсальної мови. Справді — нот лише сім, акорди також без труднощів піддаються визначенню... Тим часом у різні епохи й у різних народів ці невигадливі компоненти музичної тканини дають надзвичайні неповторні комбінації. Саме національний музичний стиль — загадковий і для інших народів зовсім не «текстуальний» — заворожує, полонить увагу слухачів, мов чарівна казка. Європа насолоджується «російським колоритом» музики Мусоргського. В Японії божеволіють від Чайковського. Слов’яни ж жадібно «поглинають» західноєвропейську григоріаніку та музичне бароко. Мабуть, таке захоплення національними стилями з часом поставить під сумнів гіпотезу Мілана Кундери. У «Безсмерті» письменник припустив, що музика потрібна людям для того, аби відчути свою неповторність. Ти сидиш у м’якому кріслі і відчуваєш! Твої відчуття ні до чого не зобов’язують, ними неможливо поділитися. Справді, що стосується виконання класичних шлягерів, на кшталт «Місячної сонати», які встигли обрости літературними метафорами, епітетами та іншими ярликами, усе так і відбувається. Та що стосується прем’єр або інонаціональних творів — не до сенсорного егоїзму. Ніхто не знає, як це розуміти, відчувати, як про це думати. Слухач зі споживача перетворюється на співучасника. Музичні події інтригують, дражнять, заходять у діалог з уявою. Зі скрипом починає рухатися асоціативний механізм, прокидається творчість.

Саме таке свято влаштувало публіці Національної філармонії Посольство Королівства Норвегія в Україні. Нещодавно відбувся другий концерт проекту «Норвезька музика в Україні», який вони курирують. У виконанні чарівних сестер-скрипальок Елдбьорг і Рагнхільд Хемсінг, українського піаніста Олександра Полякова та симфонічного оркестру Національної філармонії України під керуванням Ігоря Палкіна прозвучали твори композиторів — сучасників Едварда Гріга.

Хоча імена Йохана Хальворсена, Йохана Свенсена, Харальда Северуда і є в популярній шеститомній музичній енциклопедії, вони мало про що говорять не лише простим слухачам, а й музикантам-професіоналам (не беручи до уваги фахівців саме в цій галузі). Музика норвезьких романтиків в Україні практично не звучить, тому виконання творів цих авторів у Києві виявилося багатофункціональним. Це й просвітительство, і прагнення підтримати діалог між різноманітними культурними традиціями, заповнити дефіцит інформації, і відновлення інтонаційних вражень. Та найголовніше — прозвучавши в Києві в живому виконанні, норвезька музика надала слухачам унікальну можливість полюбити її, зацікавитися нею і, нарешті, бути співучасником у ній.

У вузьких рамках вечора організаторам концерту все-таки вдалося показати найхарактерніші образні мотиви музичної Норвегії XIX і першої половини XX століть. Це і народне музикування, і характерний для епохи романтизму мотив інструментального співу без слів (Ромас Йохана Свенсена), і концертні п’єси за назвою народних танців, і образи далекої, але прекрасної землі, і мініатюри за мотивами народних мелодій — своєрідний мікрокосмос музичного світу, і, нарешті, розмірковування про фатум, який переслідує людину.

У концерті прозвучала симфонія № 2 одного з основоположників норвезького симфонізму Йохана Хальворсена під назвою «Фатум». Програмний підзаголовок спровокував паралелі з творчістю П.Чайковського, зокрема з його увертюрою під такою самою назвою. Як відомо, тема фатуму — ключова для музики російського композитора, тому її музичні втілення добре відомі. Тим несподіванішим був запропонований Хальворсеном тип поєдинку ліричного героя симфонії з долею. На відміну від музики П.Чайковського, де герой — переслідуваний, а емоційна домінанта — безвихідь, у творі норвезького композитора герой сповнений рішучості діяти. Він — воїн, готовий розпочати поєдинок, і знає ціну своїй поразці. Втім, тим цікавий і цінніший світ норвежців — народу, в якого марширують навіть наречені.