1830 р. на околиці Керчі розкопали курган Куль-Оба, що мав багатющі скіфські поховання. Історія розкопок Куль-Оби — сюжет для окремого детективного оповідання. Тут зазначимо лише, що завершилися вони сумно — розграбуванням ще не дослідженої частини склепу. Протягом кількох років керченські дами хизувалися на балах золотими бляшками, які за багато століть до цього прикрашали сукню скіфської цариці. 1200 карбованців заплатили грабіжникам за золоту бляху у вигляді оленя, прикріплену в давнину на царському щиті. Ця сума справила непроминуще враження на керченських обивателів.
Відкриття скарбів Куль-Оби мало найрізноманітніші як позитивні, так і негативні наслідки. Скіфське золото було настільки чарівним, що «міністерство Двору» почало виділяти кошти на розкопки в Криму, поклавши тим самим початок кримській археології. Коштовні речі зберігалися в Зимовому палаці й стали пізніше перлиною колекції Ермітажу. Незабаром відкрився і зворотний бік медалі. Деякі керчани вирішили, що вони можуть забезпечувати себе, займаючись розграбуванням давніх поховань і продаючи знайдені в них речі. Ці сподівання здебільшого виправдалися.
Людей, які освоїли нову професію, називали «щасливчиками». Їхня діяльність завершилася трагедією — 1918 р. «щасливчики» вбили директора Керченського музею В.Шкорпіла, який намагався перешкодити незаконним розкопкам. За радянської влади про «щасливчиків» згадували як про історичний курйоз: суворі репресивні органи та відсутність ринків збуту, здавалося, назавжди знищили цю професію.
Проте ніякому «щасливчику» в найфантастичнішому сні не могло приснитися те, що нині коїться на півострові. У степу розкопують кургани, у передгір’ях — скіфські та сарматські могильники, на узбережжі — античні пам’ятники. Щорічно знищуються тисячі давніх могил. Є місця, де поверхня землі майже повністю покрита відвалами з грабіжницьких шурфів, засіяних кістками та уламками давніх посудин. Використовують не лише лопати й кирки, а й, дуже широко, сучасні металошукачі та спеціальні щупи, а іноді — бульдозери та екскаватори.
Давні речі вільно й привселюдно продаються в Криму, приміром, на широко відомій севастопольській «Гірці». Потяги везуть їх до Москви, дорогою ціна знахідок відчутно зростає. Звідти предмети давнини відправляють за кордон, де вони ще більше підвищуються в ціні. У Парижі я бачив фотографії кримських прикрас раннього середньовіччя, надіслані в один із музеїв, щоб узгодити ціну.
Така археологія з легкої руки журналістів отримала назву «чорної». Є, звичайно, і археологія «біла», тобто офіційна. Мало хто помітив, та від цього ще небезпечніше нове явище — формування «сірої» археології. Дехто з грабіжників улаштовується на роботу в офіційну експедицію, набуваючи неоціненних навичок під керівництвом досвідчених археологів. Деякі археологи, отримуючи частину речей із могильників від грабіжників, заплющують очі на незаконні розкопки. Гарячі голови пропонують офіційно продавати щось із знахідок, щоб хоч якось фінансувати роботу своєї експедиції. Іноді грабіжники, які дорожать контактами з представниками академічної науки, дозволяють змалювати та сфотографувати речі, зробити зліпки з монет для майбутніх публікацій. Так археологія «сіріє». Якщо, не приведи Господи, цей процес посилиться, археологи та грабіжники перестануть нагадувати воду та олію, а перетворяться на єдиний розчин, то на науці археології можна буде поставити хрест.
Що робити? Міліція та СБУ нездатні вирішити проблему. СБУ грабіжників ловить, деяких навіть по кілька разів, іноді доводить справу до суду, та суд незмінно їх відпускає. Аргументи підсудних та їхніх адвокатів викликають захоплення. Щось на кшталт: «Ми з хлопцями любимо гуляти лісом із лопатами. От і цього разу. Гуляли, гуляли, вирішили на галявинці викопати ямку. Викопали лише на три метри. Дивимося, а там могила. Ми всі туди пострибали, захотіли роздивитися краще, а тут ці в камуфляжі й з автоматами». Аргументація здається суду вичерпною, і любителів екзотичних прогулянок відпускають.
Єдиним, як показала практика, ефективним способом охорони археологічних пам’ятників є їхні наукові розкопки. Під час роботи експедиції грабіжники з’являтися на пам’ятнику побоюються, а те, що вже дослідили археологи, грабувати неможливо. Експедицій має бути багато й працювати вони повинні тривалий час, щоб не залишати в розпорядженні грабіжників теплу пору року. Люди для цього є. Та вони, попри весь свій відточений спартанськими умовами ентузіазм, безкорисливість і відданість справі, мають щось їсти, десь спати й чимось працювати. «Щось», «десь» і «чимось» вимагає грошей.
Останні десять років усі кримські експедиції фінансуються з бюджету автономії через структуру Радміну АРК — комітет з охорони культурної спадщини. Керівники експедицій спочатку ледь не з простягненою рукою стоять у черзі біля дверей голови комітету й просять: «Дай, дай, дай», а потім, навіть ті, кому щось дісталося, весь рік повторюють: «Мало, мало, мало». Це стогін, що йде від душі професіонала, який сидить у Сімферополі й точно знає, що в цей момент грабіжники, які не мають перебоїв у фінансуванні, знищують те, чому, прошу вибачити за високий стиль, він присвятив своє життя. Та, дякуючи Богу, комітет з охорони культурної спадщини, попри всі політичні бурі, які періодично стрясають кримський Радмін, поки що зберігся. Без нього не змогла б виїхати «у поле» жодна кримська експедиція. Це останній, нехай невисокий, бар’єр, який стоїть на шляху грабіжницької стихії.
Академія наук жодної копійки не надає своїм інститутам на проведення розкопок. Вузи допомагають, так би мовити, натурою, відправляючи студентів на археологічну практику. З’явилися й недержавні фонди, які вкладають свої невеличкі гроші в охорону пам’ятників. Останні мають помітний успіх поки що лише на одному напрямі — керченському. Колишній керчанин, членкор РАН В’ячеслав Письменний зумів залучити досить коштів для реставрації Керченського музею, організації археологічних експедицій, видання книжок, проведення конференцій.
Водночас на захід від України археологія значною мірою існує за рахунок добродійної діяльності, що стимулюється законодавством. На гроші фонду Паккарда, приміром, уже кілька років у Криму на розкопках Херсонеса працює експедиція Техаського університету. Біля самого українсько-польського кордону в Люблінському воєводстві професор університету ім. М.Складовської-Кюрі Анджей Коковський організував справу так, що великі фірми Любліна, так само як і пивний ресторан у маленькому Хрубешові, вважають за честь взяти участь у розкопках готського могильника в Масломенчі.
Два начала борються на багатющій ниві кримської археології. За «біле» — бідні, але стійкі археологи, небагатий кримський бюджет і невеличкі фонди. За «чорне» — не обмежені в коштах колекціонери та торговці старовиною, а також ціла армія злиденних кримчан, готових копати що завгодно задля зайвої копійки. Хто переможе — покаже час.