Богдан Панчишин. Поразка |
У центрі Братислави, у президентському палаці, сьогодні завершилася виставка молодого українського митця Богдана Панчишина «Мій келих», що була організована за допомогою посольства України в Словаччині і проходила під патронатом словацького президента Рудольфа Шустера. Це вже друга виставка наших митців, що відбулася останнім часом у столиці Словаччини. Характерно, що українське образотворче мистецтво подавали майстри пензля Західної України. Багато хто з них у цьому бачили певний символізм: мовляв, навіть у важкий період повені між народами двох країн залишаються тісні духовні зв’язки. Митці — народ творчий. Шукати символи в реальності — їхнє покликання. А якщо говорити про реальність, Словаччина, переживши кілька років тому подібну трагедію, не залишилася осторонь, надавши суттєву допомогу Україні.
Повертаючись до виставки Богдана Панчишина, варто відзначити кілька «деталей». По-перше, на відкритті, крім представників посольства України в Словаччині на чолі з послом Юрієм Риличем, був присутній президент Словаччини Рудольф Шустер, а також політики й дипломати країн Європейського Союзу й Ради Європи. По-друге, виставку було відкрито в переддень приїзду міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, у програмі візиту якого також був запланований перегляд картин Богдана Панчишина. В чому секрет такої репрезентації митця на словацькій землі? Представники українського посольства говорять: збіг обставин і, звісно ж, талант живописця.
Творчість Богдана Панчишина була охарактеризована так: «Його картини-містерії сповнені фантазії й дивляться в історію людства. Він прагне відобразити свої внутрішні переживання. Основний об’єкт його образотворчого мистецтва — природа. Класична техніка його малюнка бере початок у періоді раннього ренесансу, у першу чергу, в Сандро Ботічеллі, також в ній просліджується символізм і сюрреалізм Сальвадора Далі». Картини не відрізняються суто національними рисами. В них — питання вічні й «наднаціональні». Хоча український мистецтвознавець професор Володимир Овсійчук бачить у полотнах митця українську реальність: «Схильний до самоаналізу, він стикає на паралелях діаметральні явища: приміром, Біблію й недавню криваву епопею карального режиму, або ж Новий Заповіт з моральними настановами радянської дійсності, з її позастінними нечуваними розправами, а також епічну повість страждань — Україну і Сибір, що стали Надією і Прокляттям. У засніжених й обмерзлих гулагах карались, мучились тисячі нескорених патріотів, але не каялись... Деякі й там знаходили свою долю, проте, не діждавшись волі, залишались в обмерзлій землі. Про це митець розповість в одній зі своїх глибоко зворушливих картин «Українське весілля». У картинах переважає тема неба — непостійного і вічного. Сам митець пояснює: небо для нього — це світ між космосом і землею.
Богдан Панчишин народився 1958 року в селі Люб’яна неподалік Львова. Його батьків було репресовано. «Батько хотів, щоб я став митцем», — згадує Богдан Панчишин. Закінчив Інститут образотворчого й декоративного мистецтва у Львові. Потім — армія. «Малював портрети всім, хто хотів. Малював ікони для офіцерів, які повернулися з Афганістану. Після служби в армії малював у церквах Західної України й Молдавії. Одружився, в мене дві дочки», — розповідає про себе Богдан. Його перша персональна виставка відбулася 1996 року у Львівській народній галереї. Богдан Панчишин досить широковідомий за кордоном. Його роботи, крім Словаччини, виставлялися у Франції, Голландії, Австрії, Німеччині, Росії, Америці, Канаді й Болгарії. Творчість українського митця високо оцінили представники словацького образотворчого мистецтва. Відомий словацький митець Ігнат Колчак сказав: «Автор картин досконально володіє технікою класичного живопису. Це незвичайний митець».
Писати про полотна Богдана Панчишина складно. Їх треба бачити. Тому що в його картинах кожен може знайти «свій» зміст, виражений авторською символікою, що досить цікаво не тільки для «світської» публіки, а й для простих словаків, які прийшли до президентського палацу в дні виставки українського митця.