Музичний ринок України — ніби мурашник під збільшувальним склом. Кожен бачить щось дрібне й метушливе. Проте суть основних формотворчих процесів помітна небагатьом. Цим пояснюється брак досліджень економіки вітчизняного музичного шоу-бізнесу, украй розпливчате розуміння державою й недержавними інститутами дорожньої карти розвитку галузі. А тим часом «шоу повинно триматися»... на ефективних економічних важелях і на стабільних правових засадах...
Про три стовпи музичного ринку
«Сякий-такий» шоу-біз в Україні виник незадовго до розпаду Радянського Союзу, коли паралельно із загальносоюзними монополістами з’явилися й незалежні організатори концертів, а у продаж потрапили аудіозаписи неофіційних музикантів.
Проте більш-менш цивілізованих обрисів українська музична індустрія стала набирати з початку XXI ст. Тоді отримали поштовх до розвитку легальна рекордингова індустрія, концертна індустрія, а з 2003 р. — і колективне управління майновими суміжними правами. Тож, попри численні проблеми на кшталт розквіту аудіопіратства, низької капіталізації ринку тощо, слід констатувати, що музичний ринок України на сьогодні склався і продовжує розвиватися.
Оскільки будь-яка індустрія неможлива без надходжень, варто зупинитися на основних джерелах доходів музичної індустрії, що годують її учасників.
Є «три стовпи» музичного ринку, без яких неможливо уявити музичну економіку. Це передусім концертна діяльність. Сюди входять не тільки сольні концерти чи участь музикантів у великих концертних програмах, а й робота «зірок» на корпоративних вечірках, днях народження заможних співвітчизників, політиків та комерсантів.
Другий стовп — збір винагороди за публічне використання аудіозаписів (тобто за трансляцію фонограм у радіоефірі, відеокліпів — на телебаченні, «звучання» фонограм у кав’ярнях, барах, ресторанах, дискотеках, супермаркетах тощо). Учасники ринку називають збір такої винагороди «публічкою». Практично завжди цю винагороду «збирають» профільні організації (а саме організації колективного управління майновими авторським і суміжними правами).
Нарешті, третім стовпом доходів учасників музичного ринку є запис виконання музичних творів, їх популяризація та продаж примірників фонограм, що загалом становить рекордингову діяльність (а професійним жаргоном запис і розповсюдження примірників фонограм іменується як «механіка»).
Крім переліченого, учасники музичної індустрії заробляють на синхронізації фонограм із аудіовізуальними творами, рекламними роликами, розповсюдженні фонограм як рінгтонів для мобільних телефонів, продажу образу артистів для рекламних потреб, розміщенні аудіозаписів у мережі Інтернет тощо. Ці джерела доходів незначні. Притому використання фонограм у рінгтонах дедалі набирає обертів.
На сьогодні в українському музичному шоу-бізнесі більш-менш повноцінно діє концертна індустрія. Це подекуди дає левову частку доходів музичного ринку. «Механіка» традиційно підвладна згубному впливові аудіопіратів, у тому числі їхніх представників з Інтернету. Звідси — і проблеми охорони авторського права та суміжних прав у музичній індустрії України.
Усі проблеми — поза текстом
Парламентські слухання на цю тему відбулися не так давно — під час роботи Верховної Ради попереднього скликання. Було озвучено чимало думок, деякі виступи (зокрема від Р.Лижичко та С.Вакарчука) стосувалися саме проблем української музичної індустрії. На жаль, не обійшлось без прикрих інцидентів: в останні хвилини було скасовано виступ п. Стефана Кравчика, представника Міжнародної федерації фонографічної індустрії (ІFРІ) — найпотужнішої міжнародної організації, яка з 1931 року є центром координації зусиль сотень музичних компаній із 75 країн світу.
Працюючи над проблемами піратства, захисту прав та стимулювання інвестицій у музичну сферу, ІFРІ на сьогодні є рупором музичної індустрії. Наприклад, експертна думка ІFРІ впливає на статус України в сумнозвісному «Списку 301», що виливається у прямі економічні наслідки для вітчизняних експортерів. Більше того, пан Кравчик мав анонсувати створення в нашій країні Асоціації музичної індустрії України — організації, яка на локальному рівні проводитиме аналіз ефективності музичного ринку, пропонуватиме необхідні законодавчі зміни для розвитку вітчизняного шоу-бізнесу і спільно з правоохоронними органами працюватиме над підвищенням рівня захисту законних прав та інтересів правовласників. Такі Асоціації ефективно діють під егідою ІFРІ у 49 країнах світу. І поява такої організації в Україні — свідчення поступального розвитку національної музичної індустрії, а також уваги до цих процесів із боку міжнародної спільноти. Однак думка провідного фахівця глобального музичного ринку була проігнорована.
За результатами парламентських слухань і розпочалася розробка проекту їх рекомендацій. Вносилися різні пропозиції. Редагувався текст. Утім, як відомо, невдовзі Верховну Раду було розпущено. Депутати опозиційних фракцій склали свої повноваження (у тому числі склав депутатські повноваження і п. Полохало, голова підкомітету з питань інтелектуальної власності, який, нагадаємо, фактично й ініціював проведення слухань). І аж 27 червня 2007 р. Верховною Радою України було прийнято постанову Про Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в України: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування».
Звичайно, пікантним моментом є більш ніж сумнівна легітимність таких рекомендацій. Адже самі рекомендації прийнято значно пізніше, ніж голова Верховної Ради зачитав заяви про складення повноважень ста п’ятдесяти народних депутатів.
Втім, навіть беручи до уваги всю неоднозначність чинності Рекомендацій, гадаємо, варто розглянути їх зміст.
Одразу слід зазначити, що практично всі проблемні питання вітчизняного музичного ринку залишилися поза текстом цих рекомендацій.
Що стосується «публічки», то збори за публічне використання фонограм дуже динамічно зростають. Втім, загальний обсяг зборів нині відносно невеликий, з огляду на незначний термін практики збору цієї винагороди. Окрім того, збір винагороди безпосередньо пов’язаний як із наявністю уніфікованого, логічного й ефективного законодавства, так і з практикою його дотримання.
Майже всі ці надходження збирають в Україні. Хоча вітчизняна музична індустрія демонструє чудові перспективи експорту української сучасної музичної культури, передвісниками чого може служити успіх Руслани на Євробаченні-2004, таких гуртів, як «Океан Ельзи», «ВВ» — у Російській Федерації, гурту «Гайдамаки» — у Польщі, гурту «ВІАГРА» — в Російській Федерацій та в Японії.
Далеко не кожна країна (тим паче з такою короткою історією державності й усіма наявними фінансово-культурними проблемами) має всі шанси експортувати сучасну музичну культуру за кордон.
Слід розуміти, що «кров’ю» будь-якої музичної індустрії (мається на увазі, звісно, легальна індустрія, аудіопіратство індустрією називати не випадає) є авторське та суміжні права. І від рівня їх дотримання, чинного правопорядку в державі, від рівня правової культури влади і громадян у першу й головну чергу залежить рівень розвитку музичної індустрії, капіталізації музичного ринку.
Шоу-бізнес — це завжди комерційна діяльність. Тож без забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності все це втрачає сенс. Це неначе фінансовий ринок без фінансових операцій.
Охорона авторського та суміжних прав може й повинна здійснюватись приватноправовими засобами — самими учасниками ринку. Втім, без ефективних публічно-правових, адміністративних важелів держави, істотної державної підтримки захисту прав учасників ринку дотримання музичних прав приречене.
А ось держава повинна виступати активним охоронцем авторського й суміжних прав у будь-якій індустрії, пов’язаній із використанням об’єктів таких прав (зазначимо, індустріями, що принципово не можуть існувати без дотримання авторського й суміжних прав, є передусім індустрія музична, а також кінематографічна індустрія та індустрія програмного забезпечення і комп’ютерних ігор). Ця теза інколи зустрічає розуміння у впливових високопоставлених чиновників. Не даремно свого часу при Міністерстві освіти і науки України було створено Державний департамент інтелектуальної власності, покликаний реалізувати державну політику в однойменній сфері. У складі комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України донедавна діяв підкомітет із питань інтелектуальної власності. У Вищому господарському суді України створено судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності.
В очікуванні консенсусу
«Активність» держави має бути осмислена. Адже бездумний адміністративний тиск на суб’єктів ринку може поставити під загрозу розвиток саме легальних підприємців, не надто стримуючи розповсюдження контрафактної продукції. Не слід недооцінювати можливість побудови саморегулюючої структури розвитку музичної індустрії. Адже сам собою легальний музичний ринок — досить ліберальний і, як і в інших державах, не потребує тотального адміністративного контролю. Притому далеко не останню роль у підтримці музичного ринку відіграє побудова ефективної системи законодавства щодо охорони прав інтелектуальної власності.
У цьому ключі важливу роль могли б відіграти й парламентські слухання «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування», що відбулися з ініціативи підкомітету з питань інтелектуальної власності комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України ще 21 березня 2007 р. Тоді вперше в історії України на такому високому рівні обговорювалися перспективи розвитку системи охорони прав інтелектуальної власності. Цим парламентським слуханням передувало проведення низки круглих столів... Але рекомендації парламентських слухань стосовно подальшого розвитку охорони авторських і суміжних прав не збіглися з баченням представників української музичної індустрії, що викликало обурення українських артистів.
Парламент не звернув уваги на проблеми сплати роялті бюджетними організаціями, критерії визначення уповноважених організацій колективного управління, захист прав ліцензіатів, відповідальність користувачів за несплату суб’єктам авторського та суміжних прав належної винагороди, вдосконалення режиму оподаткування організацій колективного управління, хоча ці питання могли б істотно вплинути на наведені на початку цієї статті доходи музичного ринку, істотно поліпшити захист прав його учасників.
Натомість у Рекомендаціях акцентується на інших питаннях. Так, комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України пропонується вивчити питання доцільності розробки проекту закону про колективне управління майновими правами на твори, виконання, фонограми, відеограми.
Світовий досвід практично ніколи не допускає винесення правового регулювання колективного управління в окремий закон, адже всі проблеми колективного управління легко вирішуються в аналогах вітчизняного Закону «Про авторське право і суміжні права». Окремий закон про колективне управління справді є в Німеччині. Але, ознайомившись із його змістом, неважко пересвідчитися, що він присвячений не так проблемам правового статусу організацій колективного управління, порядку їх створення, як процедурним питанням арбітражу між організаціями колективного управління або між ними та користувачами об’єктів авторського і суміжних прав, і переважно щодо ставок винагороди.
У вітчизняній правовій системі, де питання ставок винагороди чітко визначене законодавством, немає жодного сенсу множити закони, що регулюють одні й ті самі відносини, створюючи колізії і проблеми у правозастосуванні.
З-поміж усіх проблем колективного управління чомусь виділено проблеми неукладення договорів між організаціями колективного управління, невитребування такими організаціями звітності з деяких категорій користувачів. В умовах, коли деякі найбільші користувачі взагалі ухиляються від сплати винагороди за використання об’єктів авторського та суміжних прав, коли окремі телеканали воліють, радше, «домовлятися» з судами, ніж виплачувати правовласникам належну винагороду, коли зібрана окремими організаціями колективного управління винагорода таємничо зникає й не виплачується продюсерам та виконавцям, — порушені у парламентських рекомендаціях питання видаються елементарним продуктом лобізму окремих організацій.
Не менш дискусійною є рекомендація підготовки щорічної (sic!) «Білої книги» щодо стану забезпечення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Адже, йдучи за європейськими стандартами, варто було б глибше вивчати значення таких правових інструментів Європейського Союзу, як «Біла книга» і «Зелена книга», що за своєю природою не можуть бути щорічними, оскільки безпосередньо передують (особливо «Біла книга») прийняттю галузевих законодавчих актів.
Таким чином, попри всі сподівання, Рекомендації парламентських слухань не стали поштовхом до подальшого розвитку української музичної індустрії. Пропозиції учасників ринку, організацій колективного управління та міжнародних організацій залишилися непочутими. Непокоїть і доручення Кабінетові міністрів України «до 1 січня 2008 р. проінформувати Верховну Раду України про стан виконання даних Рекомендацій»...
Виправити такий прикрий розвиток подій і забезпечити суттєве вдосконалення Рекомендацій парламентських слухань, перетворивши їх із сумнівного папірця на справжній план розвитку системи охорони прав інтелектуальної власності, міг би новий склад Верховної Ради України. Втім, для цього слід сподіватись на консенсус або принаймні на певний modus vivendi між вітчизняним політикумом і музичною індустрією.
Коментарі
Андрій Даховський — Директор компанії «Український звукозапис», якій передано майнові суміжні права на використання фонограм та зафіксованих у них виконань українських виконавців: Катя Чілі, «Табула Раса», «Стереоліза», Леона, а також іноземних виконавців із каталогу UNIVERSAL INTERNATIONAL MUSIC BV, зокрема: Elton John, Eminem, Sting, Stevie Wonder
— Будь-які слухання важливі передусім своїми практичними наслідками. А їх втілення можливе на підставі формального документа, яким повинні були стати Рекомендації парламентських слухань. Нинішній текст Рекомендацій, на жаль, не дав відповіді на жодну з наших проблем, насамперед проблему «аудіопіратства», проблему колективного управління; рівень Рекомендацій не дає підстав сподіватися на прискорення розвитку вітчизняного шоу-бізнесу.
Олег Михайлюта — фронтмен гурту «Танок На Майдані Конго»
— Одне з питань, що майже не висвітлювалось у ході слухань, — це протекціонізм національних артистів, національної музичної культури. Але ж для розвитку української музики саме це питання є чи не найголовнішим. Саме вітчизняний музикант повинен мати переваги як податкові, так і адміністративні.
Олег Долінський — директор компанії «Комп мюзік», якій передано майнові суміжні права на використання фонограм та зафіксованих у них виконань українських виконавців: Руслана, «Гайдамаки», Євгенія Власова, «Крихітка Цахес», «Таліта Кум» а також іноземних виконавців із каталогу EMI MUSIC INTERNATIONAL SERVICES LIMITED, зокрема: The Beatles, Queen, Kylie Minogue, Robbie Williams
— Важливо налагодити струнку систему протидії аудіопіратству, нормальну роботу організацій колективного управління, цивілізовану концертну діяльність для піднесення вітчизняної музичної індустрії. Досягнути цього неможливо без надійного захисту авторського права та суміжних прав. Пропозиції щодо покращення ситуації, особливо в галузі музичного шоу-бізнесу, на парламентських слуханнях звучали. Їх висловлювали і Руслана, і Святослав Вакарчук. Проте у тексті Рекомендацій парламентських слухань їх не відбито. Залишається сподіватися, що новий парламент перегляне чинні рекомендації і включить до них пропозиції українських артистів та продюсерів.
Віктор Заєць — директор найбільшої в Україні мережі дистрибуції аудіо- та аудіовізуальної продукції Eurostar.
— Проблеми захисту інтелектуальної власності лежать глибше, ніж заведено вважати. Нагадаю, що в СРСР де-факто не реалізовувалось і право приватної власності, а право власності інтелектуальної — поготів. Тож чи слід дивуватися, що сьогодні проблеми з дотриманням прав інтелектуальної власності є наслідком браку фактичної державності, суспільної культури? Певно, саме це заважає адекватно оцінити глибину проблеми. Одним із аспектів охорони авторського права та суміжних прав є механізм контрольних марок, що наклеюються на компакт-диски. З одного боку, скасовувати цей інструмент правової охорони явно зарано. Ринок не готовий до такого ліберального підходу, з огляду на надвисокий рівень піратства. З іншого боку, всі процеси, які відбуваються навколо контрольних марок, свідчать, що цей механізм потребує істотного вдосконалення. Проте прийняті за результатами парламентських слухань рекомендації не показали нам шлях такого вдосконалення.