Виповнюється 200 років від дня народження Фредеріка Шопена (1810—1849). З особливим розмахом цю дату відзначатимуть у Польщі: святкування триватиме весь 2010 рік. У програмі — цикли концертів, Міжнародний шопенологічний конгрес, відкриття оновленого музею композитора, який обіцяє стати одним із найсучасніших у Європі.
Полякам пощастило із символом нації. Їм не треба у виснажливих суперечках визначати, «хто для матері-історії цінніший». Шопен, котрий майже півжиття прожив за кордоном, але заповів поховати своє серце на батьківщині, залишається для суспільства ревним патріотом і одним із найвидатніших митців нації. Поганський акт поховання серця великого композитора у варшавському костьолі Святого хреста є безпрецедентним. При цьому тіло його спочиває на паризькому кладовищі Пер-Лашез, а душа втілилась у музиці, вподобаній не тільки слов’янами. Двохсотріччя від дня народження Шопена святкуватимуть у сорока країнах світу.
Проте, як це часто буває з геніями, їхній спокій через багато років порушують непрошені візитери. Це не тільки натовпи охочих послухати його музику, не тільки туристи, котрі розглядають напис у костьолі «Моє серце там, де Батьківщина... Фредеріку Шопену — співвітчизники».
До речі, кілька років тому польські медики звернулися до влади з проханням дозволити провести ДНК-тест серця Шопена. Вчені хотіли уточнити діагноз хвороби композитора. Проте польський уряд вирішив «не порушувати спокою серця одного з великих синів батьківщини».
Та одна річ — серце, занурене в спирт і замуроване в колоні, інша — пам’ять, що міститься в мемуарах і документах. Її потривожити набагато легше. У лондонській Independent Джессіка Дюшен написала: «Варто трохи уважніше вдивитися в об’єкт обожнювання — і напевне помітиш вельми непривабливі подробиці». Величі музики польського композитора вона не заперечує, але разом з тим згадує слова самого Шопена: «Не моя провина, що я подібний до гриба, який здається їстівним, але отруює, якщо зірвати його й скуштувати, прийнявши за щось інше».
Зрозуміло, багато геніїв були холодні, марнославні, корисливі, зарозумілі й дражливі. Але автор Independent не погоджується з трактуваннями, з яких Шопен постає тонким душею, харкаючим кров’ю на клавіші, романтичним революціонером. Хвороба й заслання цілком слушно принесли йому співчуття. Проте, наполягає вона, Шопен покинув Польщу, рятуючись від революції, а не підтримуючи її. Адам Міцкевич (не менша за величчю постать польської нації) назвав його «моральним вампіром» за любов до аристократії і лукаве ставлення до рідної землі, не кажучи вже про дивний зв’язок із Жорж Санд (яка, за Фрейдом, замінила йому матір, але їй, проте, теж дісталося від його егоїстичного та невротичного норову).
Ми ж можемо засвідчити заочну суперечку двох великих поетів — Бориса Пастернака, автора вірша «Опять Шопен не ищет выгод», і Адама Міцкевича, котрий був одним із трьох
польських вигнанців, які звернулися до Шопена в Парижі в розпал його популярності. Та факти — вперта річ: коли росіяни просувалися до Варшави, поляки очікували від Шопена братнього співчуття, а він навіть не відчинив їм дверей. Можливо, він, як син француза, тільки так почувався в безпеці. Але це, звісно, великому полякові честі не зробило, тим більше що й його родина саме тоді перебувала у варшавській «пастці».
Джессіка Дюшен — не єдиний автор, який улив ложку дьогтю в діжку ювілейного меду. Не тепер почали говорити про антисемітизм, мізантропію й інші непривабливі риси великого композитора, кожній з яких можна знайти пояснення. Один з біографів Шопена стверджує, що його франтуватість і снобізм були втечею від меланхолії та фатальної долі, яку Шопен, певна річ, передбачив. А Клод Дебюссі, пояснюючи «обмеженість» творчого діапазону Шопена, пізніше зауважив: «Шопен найбільший із нас, бо через одне тільки фортепіано він міг показати все».
Від афористичної поезії його прелюдій і мазурок до таємничого звукового світу ноктюрнів і величі скерцо й балад — усе, що написав Шопен, вирізнялося хвилюючою свіжістю й незмінним зачаруванням, його гра змушувала глядачів завмирати. «Його руки раптом розширювалися, вкриваючи третину клавіатури, — захоплювався один із піаністичних конкурентів Шопена. — Це скидалося на роззявлену пащу удава, який збирається проковтнути цілого кролика». Пафосний, але не менш великий колега по творчості угорець Ференц Ліст писав про Шопена як про прекрасну квітку на надзвичайно тонкій стеблині. Над цим оранжерейним визначенням підсміювалися сучасники, називаючи його «перецукрованою устрицею». Але той-таки Ліст сам себе поправляв, зазначаючи, що Шопенову індивідуальність нелегко осягнути: вона розкладається на тисячі нюансів, які, перехрещуючись, обертаються раніше не поміченими гранями. Тому й не дивують метаморфози Шопена від удава до оранжерейної квітки.
Колись у музичних салонах Парижа образи Шопена порівнювали зі звучанням еолових арф, голосами ундин і закоханих пері. Тоді здавалося, що саме вони дають уявлення про твори Шопена, манеру його гри, образ і характер.
«До чого хибно й безглуздо висловлює часом свій захват людство! — справедливо зауважив із цього приводу Борис Пастернак, котрий вважав, що його твори «навчають скоріше історії, будови всесвіту й ще багато чого більш далекого й загального, ніж гри на роялі. Значення Шопена ширше за музику». Можливо, саме в цьому осягненні й полягає сенс творчості кожного генія минулих епох.
Що ж до людської сутності Шопена, то як тут не пригадати його власні слова: «Перш ніж ви судитимете мене, спробуйте, хоч як це важко, полюбити мене, дослухайтеся поради свого серця й, дізнавшись про моє життя, відчуйте мою любов і горе».
До речі...
Особливою активністю серед європейських країн у підготовці до 200-річчя від дня народження Шопена вирізняється також Іспанія. У картезіанському монастирі у Вальдемосі влітку відбудеться фестиваль «Шопен 2010», а в березні в Більбао — міжнародний музичний фестиваль «Поруч із Шопеном».
У французькому Нанті 27 січня розпочався грандіозний світовий проект «Шопен і його вплив». Усього відбудеться 1200 концертів у Європі, Японії та Мексиці. Тур закінчиться 13 червня концертами у Варшаві.
А в Україні офіційне відкриття Року Шопена — 16 березня в Колонному залі імені М.Лисенка Національної філармонії.