Чи читають православні християни Святе Письмо, чи знають, люблять, живуть вони ним? А чи широковідома протестантська теза «ви не є людьми Писання» має під собою певне підгрунтя?.. Книжка предстоятеля Української православної церкви митрополита Володимира «Апостол Павло та його епоха», що вийшла у видавництві «Пролог», —свідчення того, з якою любов’ю та пошаною ставляться православні до Біблії. Парафіянам трапезного храму Києво-Печерської лаври, де тепер найчастіше служить Митрополит Володимир, добре відомо, як глибоко й точно тлумачить владика Писання. Але одна річ парафіяни, а інша — читачі. Книжка — як перелітний птах. Її читають не лише православні, а й протестанти, більше того, на щастя, книжки часто потрапляють до рук «зовсім випадкових» людей. І, слава Богу, ці «випадкові» книжки часто стають улюбленими книжками «випадкових» людей...
Ця книжка читається дуже легко. Можна сказати, на одному подиху. Крім того, оскільки вона написана на диво чіткою мовою, читач одержує справжнє задоволення. Адже чіткість викладу — така рідкість нині, коли книжки занадто часто пишуть без справжньої любові до предмета, любові, яка ніби затьмарює собою смиренного автора.
Книжка проста, а її предмет — один із найскладніших у богослов’ї. Послання св. апостола Павла взагалі належать до найважчих розділів Біблії. Виняткова богословська глибина, дуже своєрідний спосіб мислення, стиль і лексика високоосвіченого рабина, котрий виріс у вельми складному елліністичному світі, часом непереборно важко сприймати нашому сучасникові, коли він береться читати, скажімо, Послання до римлян без підготовки, без допомоги вчителів, коментарів і спеціальних словників.
Один київський філософ чесно зізнавався про свої спроби прочитати це Послання: «Стільки найскладнішої літератури перечитав, навчився розбиратися в таких тонких хитросплетеннях думки, а тут нібито простий текст, та ось читаю, перечитую два, три, п’ять, десять разів — і не розумію! Відчуваю, що глибина, слова всі знайомі, ясні — а зрозуміти не можу».
Але й коментарі, й словники часто не стільки допомагають, скільки заплутують. Найбільшої популярності серед православних коментарів до Писання набула нині Тлумачна Біблія наступників А.Лопухіна, котра стала свого часу епохальною подією в російській біблеїстиці. І все ж таки в наш час багатьох ця праця не задовольняє. Звісно, російською мовою існують прекрасні тлумачення св. Феофана Затворника на всі Павлові послання. Але ж це ціла бібліотека з товстих томів! А якщо хочеться охопити одним поглядом життя й труди апостола Павла, щоб змалювати в уяві цілісний і живий образ (без чого й неможливо по-справжньому вникнути в його писання), як тоді бути? Вочевидь, потрібно підійти до цього зовсім з іншого боку: розповісти про епоху та культуру того часу, майстерно й органічно вписавши в них постать великого провісника християнської свободи.
Саме так і вчинив митрополит Володимир, уклавши на основі своїх лекцій у Московській духовній академії книжку, яку ми рецензуємо. Читаючи цю повість, написану легким і ясним стилем, захоплюючись цікавими подробицями з життя апостольського століття, ми починаємо відчувати «ефект присутності», бачимо себе сучасниками тарсянина Павла, ніби на власні очі спостерігаємо разюче перетворення єврейського вчителя на апостола язичників, подорожуємо разом із ним малоазійськими містами, потрапляємо з кораблем у катастрофу.
Проте перед нами не художній твір, де такого результату досягають письменницьким мистецтвом, щедро приправленим грою уяви. Всі деталі цієї живої оповіді зібрані завдяки копіткій науково-дослідній праці, а книжка в цілому є плодом не лише наукових пошуків, а й молитовного читання Слова Божого, богомислення, духовного та життєвого досвіду.
Її написано, як каже сам владика, «для живого розуміння його (Павла) послань... його богослов’я». Приміром, апостол називає закон «дітовідником до Христа» (Гал. 3:24). Митрополит Володимир, пояснюючи, що дітовідником (педагогом) називали раба, який супроводжував дітей до школи, і нагадуючи прислів’я про «похмуру міну педагога», робить дуже зрозумілою думку про співвідношення закону та благодаті. Або ж ми з подивом дізнаємося, що в посланнях значне місце посідають метафори, пов’язані зі спортивними змаганнями, а, скажімо, вислів «ми зробилися позорищем (себто видовищем, пояснює владика) для світу, для Ангелів і людей» (1 Кор. 4:9) натякає на театральні вистави.
У наш час особливо не вистачає саме таких книжок для широкого кола читачів — популярних, простих, але таких, що грунтуються на багатому духовно-богословському досвіді та всебічному знанні. В особі автора книжки — блаженнішого митрополита Володимира — вдало поєднуються науково-педагогічний талант із обдаруванням мудрого просвітителя, проповідника й пастиря. Владика наслідує традицію таких прекрасних вітчизняних письменників-просвітителів, як архієпископ Інокентій (Борисов), чия книжка «Останні дні земного життя Господа нашого Ісуса Христа» була свого часу найулюбленішим народним читанням. Серед наших сучасників книжку митрополита Володимира про апостола Павла можна поставити на одну дошку з працями о.Олександра Меня, котрі одержали широке визнання.